Сторінка
2

Спроби реформування командно-адміністративної системи (1953-1964 рр.)

Новим могутнім стимулом піднесення селянського госпо­дарства були державні капіталовкладення. Лише в 1954 — 1955 роках вони перевищували на 40% загальну суму капіталовкла­день за 1946-1950 рр., а в 1954-1958 роках вдвічі перевищили сумарний обсяг капіталовкладень, освоєних у сільському госпо­дарстві за 1933-1953 рр. Все це дало позитивні результати в розвитку села.

Збільшення капітальних вкладень в першу чергу позначи­лось на зміцненні машинно-тракторного парку. Наприкінці 50-х років вдалося досягти довоєнного рівня парку тракторів, зби­ральних комбайнів, вантажних автомашин. У колгоспно-рад­госпному виробництві України працювало 98,4 тис. тракторів, або на 4% більше, ніж у 1940 р. Господарства поновлювалися новими моделями тракторів, зокрема ДТ-54, КД-35, С-80, ХТСЗ-7, а також причіпними й самохідними комбайнами С-4, С-6.

Важливе місце в сільському господарстві займала електри­фікація, за допомогою якої підвищувалася технічна і енерге­тична озброєність галузей. У більшості господарств використо­вувалася електроенергія місцевих електростанцій. Однак потреби господарств у електроенергії повністю не забезпечувалися. Лише деякі виробничі процеси були механізовані, більшість трудо­містких робіт на полях і фермах виконувалася вручну. Значна частина колгоспів взагалі не мала електростанцій і не була підключена до централізованої електромережі.

Комплекс заходів, прийнятих у вересні 1953 р., спричи­нив пожвавлення в основних галузях виробництва, зокрема в землеробстві та тваринництві. Піднесення виробництва в аграрному секторі тривало п'ять років (1954-1958). Вало­вий збір зерна в Україні зріс за цей період майже на 20%, цукрових буряків - удвічі, виробництво м'яса зросло більше як удвічі, молока - втричі. Урожайність зернових за період 1950-1961 рр. зросла з 10,2 до 19,9 ц з га.

Запровадження з 1953 р. товарно-грошових відносин на селі, заміна заготівель сільськогосподарської продукції закуп­івлею сприяли підвищенню морального і матеріального сти­мулювання колгоспників. У 1958 р. в Україні грошова випла­та на трудодень на працездатного колгоспника порівняно з 1953 р. зросла в 3,8 рази. Дещо збільшилася видача зерна на трудодень. Однак оплата праці колгоспників залишилася над­то низькою. Вона була значно нижчою, ніж оплата праці робі­тників міста і службовців.

Послаблення податкового пресу на селян, відсутність диктату щодо їх підсобного господарства викликали зацікавленість у роз­ширеному виробництві сільськогосподарської продукції. Колгос­пники за власним бажанням здавали надлишки сільгосппро­дукції державі, але й мали право вільно продавати її на ринку.

Наприкінці 50-х - початку 60-х років економіку колгоспів і радгоспів було підірвано згубними заходами, направленими на розвиток сільського господарства. Весною 1958 р. М. Хру­щов висунув ініціативу щодо реорганізації МТС, мотивуючи це тим, що розвиток сільського господарства і розширення прав колгоспів вимагають зосередження сільськогосподарської тех­ніки в господарстві. Тоді ж було прийнято рішення Верховної Ради про реорганізацію МТС у ремонтно-технічні станції (РТС) та продаж техніки колгоспам і радгоспам.

Вжиті заходи мали надто болісний характер, оскільки для економічно слабких колгоспів в Україні, а їх було дуже багато, одноразові і великі фінансові витрати стали надто обтяжливими. Перед колгоспами гостро постало питання про те, де взяти кошти для придбання сільськогосподарської техніки. Такі обставини призвели до виникнення значних економічних труднощів у гос­подарствах, що в першу чергу негативно відбилося на оплаті праці колгоспників. Морально і фізично застаріла техніка потребува­ла значних коштів для ремонту. В той же час на ремонтних підприємствах не вистачало необхідних запасних частин до трак­торів, комбайнів, сівалок, молотарок, культиваторів тощо. Таким чином, надуманий центром експеримент виявився невдалим, ос­кільки колгоспи були не готовими до такого нововведення.

Послаблення морального стимулювання праці колгоспників, недостатність, а в деяких колгоспах відсутність сільськогоспо­дарської техніки, значною мірою викликали різке падіння темпів виробництва тваринницької продукції і продукції рос­линництва. Якщо з 1950 р. до 1958 року обсяг валової про­дукції сільського господарства України зріс на 65%, то з 1958 по 1964 рік - лише на 3%. У результаті обсяг сільськогоспо­дарської продукції, що надходила у державну торгівлю, змен­шився, а ціни на неї зросли. Від цього постраждали не тільки міські споживачі, а й економіка колгоспів.

З 1959 р. в українському селі відбувався процес стримування підсобного селянського господарства, внаслідок чого знизилися прибутки сільських трудівників і в цілому було підірвано дер­жавний аграрний сектор. Для сільських жителів держава вста­новила норми по утриманню в особистому господарстві великої рогатої худоби, свиней, домашньої птиці, кількість яких зводи­лася до мінімуму. Так, дозволялося тримати лише одну корову, одне теля, віком до 8 місяців, не більше двох свиней, норма утри­мання домашньої птиці не перевищувала десяти. Окремих тва­рин, зокрема коней, овець, однорічних бичків, взагалі було заборо­нено мати у селянському присадибному господарстві.

Внаслідок політики обмеження підсобних господарств на селі, на яких по суті базувався матеріальний добробут колгосп­ника, послабився державний аграрний сектор. Вирощену тяж­кою працею сільськогосподарську продукцію заборонялося продавати на ринку.

Центр продовжував втручатися у господарську діяльність колгоспів та радгоспів, народжуючи директиви різного роду: коли орати, сіяти, які культури вирощувати, на якій площі, коли збира­ти врожай тощо. У галузі тваринництва диктувалися норми ут­римання великої рогатої худоби, свиней, овець, коней, птиці тощо. Централізований метод управління сільським господарством часто призводив до збитків у колгоспно-радгоспному виробництві.