Сторінка
1

Гаєк (Хаєк) Фридрих Август – економіст

ГАЄК (ХАЄК) Фридрих Август, фон (нар. 1899) - австрійсь­кий економіст і політичний філософ. Гаєк народився у Відні в родині науковців. Замолоду він захоплювався соціалізмом, вивчав економіку у Візера, а також право у Віденському університеті. Крім того, цікавився філо­софією і теоретичною психологією.

Опісля Першої світової війни він працював з Люд-вігом фон Мізесом, спочатку на державній службі, а потім в Інституті дослідження проблем економічних циклів. Гаєк приклав основну теорію австрійської шко­ли економічної теорії до проблем економічних циклів. Хоча він не в усьому був згоден із Мізесом стосовно економічних і політичних підходів, критична праця Мізеса «Соціалізм» справила на нього величезний вплив. У 1931 році він обійняв посаду професора в Лондонській школі економіки.

Протягом 1940-х років Гаєк продовжував опрацьо­вувати свої методологічні твори з економіки. З тих пір він писав переважно на теми політичної філософії і методології соціології. З 1950 по 1962 рік він був про­фесором Чиказького університету, а потім працював у Фрайбурзі і Зальцбурзі. У 1974 році Гаєк став лауреа­том Нобелівської премії, присудженої йому за праці з економічної теорії.

У низці статей (опублікованих у збірці «Індивіду­алізм та економічна система», 1948) Гаєк поширив кон­цепцію Мізеса на економічні розрахунки при соціалізмі. Він доводив, що на відміну від ринкової економіки цен­тралізована економіка не може використовувати інтуї­тивні знання індивідів. Тому Гаєк у своїх працях наго­лошував на важливості фрагментарного й інтуїтивного знання і на значенні ринків як інституцій, що сприя­ють використанню такого знання, а також подоланню невігластва і навчанню методом проб і помилок.

Ідеї Гаєка щодо економічних розрахунків лежать в основі його праці «Шлях до рабства» (1944). У цій ро­боті тоталітаризм подано як ненавмисний наслідок спроби запровадити економічне планування. Крім того, у цій книзі знаходимо яскраве відтворення прин­ципів класичного лібералізму. Гаєк допускає обмеже­ний рівень державної діяльності. Але вона зводиться до заходів, сумісних із його концепцією верховенства права (Кеспіззіааі).

Лібералізм Гаєка включає оцінку багатьох корисних соціальних інституцій як продуктів людської діяльності, проте не людського задуму. Ця тема, розроблювана з опертям на Юма і шотландську історичну школу як на своїх попередників, поступово стає провідною в пра­цях Гаєка. Справедливе суспільство грунтується не просто на егоїстичних прагненнях, введених в уста­новлені лепжавою законні рамки, а радше на комп- лексній системі законності, етичної традиції і правил поведінки, характер яких усвідомлюється - і може бути усвідомлений - основною масою його членів лише інтуїтивно.

Усе це надає працям Гаєка берківської гостроти. Це привело його до розгляду суспільного розвитку та про­блеми групового відбору - і тут він стикнувся з деяки­ми складними питаннями. Не завжди можна точно встановити зв'язок між його баченням якостей ме­ханізмів відбору і його лібералізмом. А нераціоналістич-ний характер цих тем виразно контрастує з надто ра­ціоналістичними і майже утопічними прожектами створення нового ліберального устрою. Але ці про­жекти, в свою чергу, надихалися ідеями Гаєка щодо «стихійного впорядкування», притаманного ринку та іншим невибудовуваним людьми інституціям.

Гаєк не є теоретиком права у розумінні, скажімо, Нозика (див. Лібертаризм). Зрештою, його лібералізм грунтується на вірі в те, що суспільний лад класичного ліберального гатунку відкриває окремому громадяни­ну якнайширші можливості для задоволення його праг­нень і дозволяє уникнути примусу з боку інших. Його аргументація має консеквенціональний і, в широкому розумінні, утилітаристський характер. Але все це ви­значається чи не кантівською вимогою стосовно того, щоб закони потрактовували всіх громадян однаково. Наголошення Гаєка на невігластві індивідів і на їх за­гальній нездатності оцінювати довготермінові наслідки конкретних дій, віддалило його від більш звичних форм утилітаризму.

Гаєк писав також на теми методології соціальних наук. У цій царині він обстоював методологічний інди­відуалізм. За Гаєком, явища суспільного світу слід ро­зуміти як передбачувані й непередбачувані плоди ос­мисленої людської діяльності. Гаєк також доводить, що людська діяльність орієнтується на об'єкти, класифіко­вані за «суб'єктивними» людськими критеріями, а не за їх «об'єктивними» властивостями, які, на думку вче­них, що працюють у царині природничих наук, їм при­таманні. Коли йдеться про складні явища як у природ­ничих, так і в суспільних науках, наші знання зводяться до «пояснення принципу», на основі якого вони фун­кціонують, і до «модельних прогнозів» на відміну від деталізованих розрахунків, можливих у деяких галузях природничих наук.

Ці праці певною мірою були реакцією на тенденцію до «оприроднення», характерну для членів Віденсько­го гуртка (Нейрат, Карнап), і на «сцієнтизм» у суспіль­них науках. Вони також пов'язані з роботами Гаєка з когнітивної психології сприйняття і, зрештою, з його політичною думкою. З погляду Гаєка, ці хибні методо­логічні ідеї засліплюють людей, не дозволяючи їм по­бачити достоїнства ринку і «розвиненого» суспільно­го ладу, а також того різновиду знання, що його ми отримуємо від таких інституцій.

У 1960 році Гаєк опублікував свою основну працю «Конституція свободи». У ній він розглядає класичний ліберальний суспільний устрій як такий лад, що зво- дить до мінімуму примус і приносить матеріальну ко­ристь своїм громадянам. Він також розглядає практичні проблеми державної політики і недвозначно заявляє, що держава має встановити пряме соціальне забезпе­чення поза ринком. Слідом за цією працею вийшла трилогія «Право, законодавство і свобода» (1973-1979), у якій класичний лібералізм було поєднано з «еволю­ційною» тематикою і було затавровано правовий пози­тивізм. Гаєк вважає ідеал соціальної справедливості нездійсненним в умовах ринкової економіки, а гонит­ву за ним - шкідливою через свої наслідки, і піддає кри­тиці плюралістичну політику груп інтересів. Він також розглянув проблему стабільності ринкового ладу і ви­сунув радикальні пропозиції щодо нового ліберально­го устрою включно з новою схемою розділення влад­них гілок. Якщо, гадав він, громадяни візьмуть владу в свої руки, це утримає їх від уживання заходів, які мо­жуть остаточно довести деструктивність прагнень і до свободи, і до людського добробуту.