Сторінка
1

Господарство українських земель від найдавніших часів до V ст. н.е.

План

1. Розвиток трипільської культури.

2. Економічний розвиток східнослов’янських племен до V ст. н.е.

3. Література.

1. Розвиток трипільської культури.

Територія України була заселена із найдавніших часів. Перші людські поселення з’явилися тут приблизно 1,5 млн. років тому. До них відносяться Королеве, Кокосове у Закарпатті, Лука-Врублівецька над Дністром, Амвросіївна у Донбасі, Каїк-Коба в Криму тощо. Оскільки клімат був суворий і холодний, люди селилися в основному на півдні сучасної України, їхнє житло нагадувало курені, накриті шкурами звірів. Важливим досягненням тогочасних людей було вміння видобувати та підтримувати вогонь, обробляти кремінь, кістку, ріг. Основними заняттями були збиральництво та полювання. Тогочасна людина полювала на мамонтів, носорогів, коней, зубрів, биків, лосів, оленів, птахів.

Таким чином можна зробити висновок, що територія України в добу палеоліту (ранній кам’яний вік) належала до високорозвинених регіонів світу, а господарські досягнення її населення були значними.

У добу мезоліту (середній кам’яний вік) природнокліматичні умови проживання людей змінилися, важливим заняттям стало рибальство. У цей же час було винайдено гарпуни, лук, стріли, рибальські снасті. Велике значення мали спроби приручити диких тварин, створити водні транспортні засоби (плоти, човни). В Україні мезолітичні пам’ятки датуються IX – VI тис. до н.е. і зустрічаються по всій території.

В епоху неоліту (новий кам’яний вік) відбулася так звана неолітична революція, значення якої в історії людства важко переоцінити. У цей час відбувається перехід до відтворюючого господарства. Неоліт тривав в Україні з другої половини VI до II тис. н.е. Найвідомішою культурою цього періоду була трипільська (IV – III тис. до н.е.), найменування якої походить від с. Трипілля на Київщині. Трипільці селилися майже на всій території сучасної України: від Карпат до Південного Бугу, на Подніпров’ї, Волині, в Степовому Причорномор’ї.

Для поселень характерним було кругове розташування жител. Поселення здебільшого розташовувались поблизу річок, на мисах заплавних терас. Також оселялись на високих берегах річок біля джерел питної води. Поселення нараховували по декілька десятків жител та господарських споруд, розташованих кількома рядами або колами з великим майданом посередині, припускають, що майдан служив як загін для великої рогатої худоби або місце для народних зборів, віча тощо. На поселенні проживало від декілька сотень людей до 50 тисяч у так званих протомістах. Трипільці мали постійне житло чотирикутної форми. Будуючи хату, в землю вбивали дубові стовпи, між якими закладали стіни з плетеної лози і обмазували глиною. У безлісних районах хати будували з вальків глини. Дах покривали соломою або очеретом. Він мав чотири схили та отвір для диму. Підлогу вимощували глиняними випаленими блоками, які потім обмазувалися глиною. Частіше за все будівлі складались з двох або трьох кімнат, з однією великою глинобитною піччю, навколо якої знаходились лежанки з випаленої цегли. Хати розмальовували як усередині, так і ззовні. Зовні трипільські житла білили та фарбували в жовтий або червоний кольори. Іноді вони розписувалися дивовижними червоно-чорними візерунками. Таке декоративне мистецтво створювало неповторний колорит кожного селища.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, жито, пшеницю, просо, вирощували садово-городні культури, які сьогодні добре відомі в Україні. Також є підстави вважати, що трипільці вирощували бобові та льон. Землю обробляли дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, пізніше – ралом, що дозволило перейти до перекладної системи землекористування, а також до введення ярових та озимих посівів. Земельні ділянки трипільців знаходились поблизу їх поселень. Збіжжя жали кістяними або крем’яними серпами. Зерно на борошно мололи кам’яними зернонотерками (жорнами).

Займалися трипільці розведенням великої та дрібної рогатої худоби, а також коней та свиней. Продукти скотарства йшли на забезпечення потреб у м’ясі, молоці та шкірі. Крім того, вівчарство забезпечувало населення вовною. Велику рогату худобу використовували як тяглову силу під час орання землі, для перевезення врожаю, будівельних матеріалів тощо.

У трипільців було добре розвинене ремесло. Виготовляли керамічний посуд, який піддавався випаленню в спеціальних печах. Посуд виготовлявся двох типів: кухонний та столовий. Керамічні вироби йшли на задоволення господарських та побутових потреб на окремої сім’ї чи поселення, а цілої групи поселень визначеного району. Виготовлення оригінального глиняного посуду у трипільців було справою рук майстрів-професіоналів, які досконало володіли складною технікою його виготовлення, а керамічне виробництво – спеціалізованою галуззю общинного ремесла. У сучасному гончарстві, вишивках, килимах, різьбленні, розписах зберігається чимало типових елементів трипільського орнаментально-декоративного мистецтва. Також зародилися прядіння і ткацтво, завершилося формування технік обробки каменю.

Великий попит на кременеву сировину для виготовлення знарядь праці, мисливської зброї а також предметів побуту, сприяв виникненню окремої галузі виробництва, пов’язаної з видобуванням кременю. Видобутий кремінь перевозили до трипільських поселень, де працювали спеціальні майстри з виготовлення кременевих виробів. Трипільські каменярі виготовляли широкий асортимент кременевих виробів, які використовувались у різноманітних галузях господарства а також у побуті. Це кременеві та кам’яні відбійники, ретушери, точильні камені. Для обробки деревини, яку використовували у будівництві, з каменю та кременю виготовляли сокири, долота, тесла, свердла, скобелі та інші вироби. Трипільське населення широко використовувало серпи. Вони складався з невеликої кременевої пластинки-вкладишу, встромленої в зігнуту рогову чи дерев’яну оправу. Різноманітні знаряддя праці виготовляли також з кістки, ріг, деревини та глини. Це були знаряддя для обробки шкур, пошиття одягу, для плетіння та в’язання. Трипільські племена використовували перший механічний пристрій – ручну лучкову дриль для свердлення різноманітних матеріалів. Трипільці серед перших на території сучасної України використовували вироби з міді. Оскільки родовища міді були відсутні на території трипільських поселень, мідні вироби були привозними. Серед них головним чином можна назвати риболовецькі гачки та прикраси. Трипільці вдосконалили лук, стріли, сокиру, застосовували наземний транспорт – лижі, віз, сані, волокушу.