Сторінка
1
Промисловий переворот в Англії і повалення феодалізму у Франції поклали початок бурхливому розвитку капіталізму у ведучих країнах Європи. Програма капіталістичного розвитку суспільства одержала обґрунтування в буржуазній політекономії й у політико-правових теоріях лібералізму. Критика капіталізму містилася в численних соціалістичних і комуністичних теоріях , що з'явилися в перші десятиліття XIX в.
У цей час і прогресують економічні ідеї соціалістів-рікордіанців і виникає така течія як чартизм. Стимулом до виникнення цих теорій було різке майнове розшарування суспільства і погіршення положення трудящих, особливо найманих робітників, у результаті промислового перевороту, економічних криз і безробіття. У противагу буржуазному лібералізму й індивідуалізму соціалізм стала вираженням гуманізму своєї епохи.
Соціалістичні (колективістські, комуністичні) теорії спочатку одержали поширення в Англії й особливо у Франції. У 20–40-і рр. XIX в. було опубліковано багато різних по жанрі (науковий трактат, роман, стаття) добутків, що містять соціалістичні ідеї, більше, ніж за всю попередню історію людства. Соціалістичні теорії були численні і різноманітні.
У XIX в. комуністичними називалися теорії, що обґрунтовували ідеал, близький до ідей Мору, Кампанели, Морелли, Бабефа й ін. Тип суспільного ладу, за яким у марксистській термінології установилася назва “перша фаза комунізму (соціалізм)”, у XIX в. частіше називався колективістським (див.: Волгін В.П. Нариси історії соціалістичних ідей. Перша половина XIX в. М., 1976. С. 341).
У цей період теорії соціалізму з усіма їхніми різновидами впливали на суспільну думку найбільше як критика зростаючого капіталізму, як протиставлення ідеї “соціальності” буржуазному індивідуалізму й егоїзму. При усім своєму різноманітті політико-правова ідеологія соціалістів XIX в. істотно відрізнялася від попередніх соціалістичних доктрин по своїй методології, змісту і програмним вимогам.
Початок розвитку соціалістичної думки цього періоду поклали Шарль Фур'є (1772–1837 р.), Клод Анрі де Сен-Симон (1760–1825 р.) і Роберт Оуен (1771–1858 р.), основні праці яких були видані в 20–30-і рр. XIX в. Тоді ж (1828 р.) Буонаротті опублікував книгу “Змова в ім'я рівності, іменований змовою Бабефа”. У 1841 р. був перевиданий “Кодекс природи” Мореллі. Історично сформованим центром розробки й обговорення колективістських (соціалістичних) і комуністичних теорій у 20–40-і рр. став Париж. Тут створювалися напівлегальні чи таємні суспільства, видавалися газети, журнали і книги комуністичного напрямку, проводилися збора прихильників соціалізму і комунізму. Республіканський рух, сильне у Франції з часів Великої революції, усе більш здобувало соціальне фарбування, засвоюючи ряд колективістських ідей. Ідея політичної революції всі частіше з'єднувалася з ідеєю революції соціальної, політико-правові проблеми усе тісніше погоджувалися з проблемами власності, майнових гарантій прав і воль, з питанням, що загострюється, про протиріччя праці і капіталу. На початку 40-х рр. у журналі республіканського напрямку “Братерство” затверджувалося, що народний суверенітет повинний знайти своє вираження не тільки в конституції, але й в економічних відносинах.
Усі соціалісти гудили капіталізм, що розвивається, і різко критикували властиві йому пороки. Капіталізму протиставлялися проекти ідеального ладу. Різне представлення про ідеали і способи їхнього досягнення породило ряд шкіл і кружків. Крім фурьєристів, сен-сімонистов, оуенистов, бабувістов існувала безліч інших напрямків, що сполучила ідеї різних шкіл або оригінальних доктрин, що розробляли.
Соціалістичні теорії XIX в. містили нові ідеї, що відрізняли їхній від попередніх доктрин.
Більшість соціалістів надавало великого значення промисловому перевороту. Оуен підкреслював, що впровадження машин у виробництво створило в Англії (і в усьому світі) зовсім нове суспільство і підготувало умови переходу до ладу комун (асоціацій). За допомогою великого виробництва, писав Фур'є, людство могло б минати самі злощасні періоди своєї історії, незабаром перейшовши до вищих етапів розвитку. Уся теорія Сен-Симона і сен-сімонистов заснована на ідеї розвитку економіки, становлення нового “промислового суспільства”. Парові машини, затверджував Пеккер (сен-симонист, потім фурьєрист), створюють умови для переходу до нової індустріальної організації, відкривають “еру асоціації”. Оскільки машини забезпечують достаток, “ріст промисловості, – писав Кабе, – уможливлює комунізм тепер більш, ніж коли-небудь, .”
Визнання впливу машинного виробництва на суспільство і його добробут не избавило ряд комуністичних концепцій від зрівняльних тенденцій (наприклад, однакові будинки, меблі, форма одягу в Ікарии Кабе), але практично виключило відтворення ідей патріархального аскетичного комунізму XVIII в. (Дешан, Марешаль, Мелье).
У соціалістичній літературі з 20-х рр. XIX в. твердо позначилася тенденція пошуку змісту історії, закономірностей суспільного розвитку, що обумовлюють неминучість соціалізму і комунізму. Прагнення створити соціальну науку, подібну до фізики, було властиве Сен-Сімону і його учням; вивченню закономірності історії велике значення додавав Фур'є, що розробив оригінальну концепцію суспільного розвитку; свою систему Оуен оцінював як важливе наукове відкриття, засноване на вивченні сучасного суспільства і його передісторії. Пошук наукової теорії соціалізму і комунізму різко підвищив інтерес соціалістів 20–40-х рр. до історії, до визначення етапів розвитку суспільства і закономірностей переходу від одного етапу до іншого, до політичної економії (зміна форм власності, техніко-економічних умов виробництва і т.п.). Прудон затверджував, що соціалізм стає науковим тільки тоді, коли спирається на висновки політекономії (всі інші види соціалізму він вважав утопічними). Прагнення наукове осмислити промисловий переворот, розробити “нову теорію соціальної і політичної економії”, засновану на понятті причинно обумовленої закономірності (Пеккер), у кожній із впливових шкіл вело до неоднакових теоретичних результатів (по-різному визначалися фактори чи прогресу регресу, а також зміст самої історії і її етапів і ін.), але загальним висновком залишалося визнання неминучості суспільства, вільного від експлуатації людини людиною, заснованої на загальній праці, гарантованих правах і волях, матеріальному статку і високій духовній культурі.
У той же час було чимало прихильників соціалізму, що бачили в ньому здійснення не “науки”, а заповідей Христа чи розпоряджень загальнолюдської моралі або здорового глузду. Висловлювалися також побоювання у відношенні доктринерського підходу до соціалізму (див. нижче).
Завантажити реферат