Сторінка
3

Господарство українських земель від найдавніших часів до V ст. н.е.

Зарубинці займалися в основному землеробством. Застосовували прогресивну перелогову систему хліборобства. Орали дерев’яними ралами, які були відомі на цій території ще з епохи бронзи. Урожай збирали серпами, а трави косили косами. Зерно зберігали у великих корчагах. Найбільше висівали проса, пшениці та ячменю. Вирощували також коноплі і льон. На вільних землях випасалися корови, бики, свині, дрібна рогата худоба, коні. За допомогою прирученої собаки люди полювали на диких свиней, оленів, лосів, зубрів, ведмедів, бобрів, куниць.

На високому рівні перебувала обробка заліза. Майстри Середнього Подніпров’я навчилися надавати міцності сталі за допомогою цементації. Залізо виплавляли в основному з болотних руд у сиродутних горнах. Продовжувалося виготовлення бронзових виробів. Зарубинці уже мали ткацький верстат і виробляли тканини з вовни, льону та конопель. Посуд робили на гончарному крузі з місцевих глин.

Праукраїнці активно торгували із зарубіжжям. З країн Південно-Західної Європи та античних міст-держав Північного Причорномор’я і Грецію вивозилися продукти тваринництва, мисливства і, можливо, частково рільництва.

Приблизно на І ст. н.е. зарубинецькі племена досягли такого високого рівня й етнічної визначеності, що почали виділятися із племінного об’єднання венедів. З часом це привело до остаточного його розпаду й утворення інших племен, зокрема склавінів і антів. Склавіни проживали в основному за межами України, в межиріччі Дністра й Дунаю. Анти, яких М, Грушевський вважав безпосередніми предками українського народу, займали землі на схід від них. У ІV ст. н.е. вже існувало велике антське державне об’єднання, яке в період найвищого його піднесення займало лісостепову зону від Дону до Румунії й далі на Балкани.

Анти перебували на стадії розкладу первіснообщинного господарства й зародження складнішого суспільства. З’явилася приватна власність на землю, майнове розшарування. Можновладці експлуатували полонених і обертали їх на рабів. Чисельність рабів була досить значною, якщо врахувати, що в окремих військових походах анти захоплювали в полон десятки тисяч чоловік, жінок і дітей. Але це не було класичне рабство. Найчастіше воно перетворювалося на феодальну залежність полоненого від власника.

Про господарство і побут антських племен відомо з археологічних матеріалів. З існуванням антського об’єднання приблизно збігаються в часі кілька археологічних культур. Найбільша з них черняхівська (ІІ – V ст.) – в окремі періоди поширювалася на величезну територію від верхів’я Західного Бугу до Сіверського Дінця й від Прип’яті та Сейму до Нижнього Дунаю й Понту Евксінського (Чорного моря). Її існування вказує на відносну економічну та побутову подібність між племенами антського державного об’єднання. Також її вважають найяскравішим історико-економічним явищем, предтечею Київської Русі – України.

Культура черняхівців у своїй основі сформувалася на ґрунті культури зарубинецьких племен. Як і зарубинці, черняхівці займалися в основному хліборобством. До набору традиційних зернових культур додався високопоживний харчовий продукт – гречка. Поряд із сохою із залізним наральником частіше почав використовуватися плуг із залізним лемешем і череслом. Черняхівці займались розведенням великої і малої рогатої худоби, домашньої птиці, в господарствах тримали собак. Деяку роль відігравало мисливство, рибальство, бджільництво. Важливою галуззю було також деревообробне ремесло. Досягло високого рівня будівництво, торгівля. Набір теслярських інструментів був різноманітним: сокири, струги, тесла, долота, свердла, пилки. Розвивалась обробка каменю. Розповсюдження зазнала обробка кісток, що підтверджується знахідками цілого ряду виробів з кістки – гребінців, підвісок, проколок, гольників. Із заготівлею вовни для прядіння, ткацтвом пов’язані знахідки ножиць для стрижки овець та глиняних прясел, які вдягались на веретено.

В усіх поселеннях черняхівської культури знайдено залишки залізо- та бронзоплавильних майстерень, у яких застосовувалися термічна обробка металу, зварювання тощо. Сировиною для сталеварного ремесла були місцеві торф’яно-болотні руди. Виявлено близько 100 найменувань виробів з заліза і сталі. Виробництво кольорових металів розвивалося на привізному матеріалі, переважно з Прибалтики та Північного Причорномор’я. З бронзи, міді, олова, золота та срібла виготовляли прикраси, хірургічні ножі, голки, шпильки тощо.

Розвиток сільського господарства ремесла стимулювали обмін і розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її межами. Особливо великих розмірів досягли торгові зв’язки черняхівців з античним світом, насамперед з Римом, територія якого в ІІ – ІІІ ст. н.е. досягла етнічних кордонів України. Це підтверджують скарби монет, скляних кубків, амфор, тонкого червоно лакового посуду, прикрас, знайдених у поселеннях черняхівської культури. Сплави кольорових металів, бурштин, що нерідко трапляються у розкопаних оселях черняхівців, завозилися з Прибалтики.

Напередодні утворення Антського царства відбувся другий суспільний поділ праці – ремесло відділилося від сільського господарства. У багатьох поселеннях з’явилися печі для виплавки заліза, кузні, гончарні, ювелірні та інші майстерні. Відповідно збільшилася чисельність майстрів-ремісників. Землеробство і тваринництво стали відігравати в їхньому господарстві допоміжну роль. Свої вироби майстри в основному вимінювали на продукцію сільського господарства, що сприяло встановленню тісніших зв’язків між ремісничими центрами й сільською округою. Тим самим закладаються підвалини для переростання таких центрів у містечка й міста.

Розгром в 602 р. антського державного об’єднання аварами не означав повного фізичного винищення праукраїнської людності. Частина праукраїнців дійсно загинула, інша – підкорилася завойовникам і асимілювалася серед навколишніх народів, решта відійшли у віддалені від аварів регіони. У цей час етнічним центром консолідації праукраїнських племен стало Середнє Подніпров’я. На його основі наприкінці VІІІ – в першій половині ІХ ст. утворилося стабільне державне об’єднання Руська земля, а згодом могутня держава – Київська Русь.