Сторінка
7

Спроби реформування командно-адміністративної системи (1953-1964 рр.)

На цьому з'їзді була також підкреслена необхідність мирно­го співіснування країн з різним суспільним устроєм. Виходя­чи з цього принципу, Радянський Союз намагався домовитись з провідними західними країнами про взаємне роззброєння, про скорочення чисельності збройних сил. В односторонньому по­рядку була скорочена чисельність Радянської Армії: з 5,8 млн. чоловік (1955 р.) до 2,5 млн. чоловік (1960 р.). Особливо гостро стояло питання про обмеження випробувань ядерної зброї. В 1963 році в Москві був підписаний договір про заборону випро­бувань ядерної зброї в трьох сферах: в атмосфері, в космічному просторі і під водою. Цей договір підписали представники СРСР, США і Великобританії.

Правда, західні країни не дуже довіряли Радянському Союзу, тому в усьому світі продовжувалась гонка озброєнь. При цьому Радянський Союз розгортав свої нові програми по будівництву атомних підводних човнів, озброював армію і флот міжконтинен­тальними ракетами з ядерними боєзарядами, розміщував свої військові бази в країнах "третього світу". Особлива напруга ви­никла в світі після введення на Кубу радянських ядерних ракет, в результаті чого восени 1962 року виникла так звана "карибсь­ка криза", яка поставила світ на межу ядерного конфлікту.

Така складна зовнішньополітична ситуація не давала Ра­дянському Союзу можливості зменшити військові витрати, а також видатки на підтримання військово-політичного блоку соціалістичних країн - Організації Варшавського Договору.

До середини 1960-х років було досягнуто межі на шляху часткового вдосконалення командне-адміністративної систе­ми. В подальшому необхідно було піти на більш кардинальні зміни в усіх сферах життя, але політичне керівництво країни уже не могло цього зробити. "Ліміт часу", відпущений М. Хру­щову, було вичерпано, як було вичерпано його власний політичний і інтелектуальний потенціал.

Визначально, що Хрущов, як і багато інших політичних діячів сучасності, був більше популярним на міжнародній арені, ніж у себе в країні. Це було пов'язано, перш за все, з тим твердим курсом, який проводив Радянський Союз в міжна­родній політиці, з поворотом від конфронтації до розрядки.

Але всередині країни Хрущов ставав все більш непопуляр­ною постаттю як серед своїх соратників, так і серед народу. Партійно-державний апарат був незадоволений постійними і непередбачуваними реорганізаціями, які приносили масу тур­бот, а переваг не давали ніяких. До того ж широкі верстви громадськості пропонували відмінити або скоротити привілеї номенклатури, щоб не допустити подальшої соціальної дифе­ренціації суспільства, а така перспектива не зовсім влаштову­вала правлячу верхівку. Найбільш ортодоксальні партійні ке­рівники вважали, що процес десталінізації, розпочатий на XX з'їзді, зайшов дуже далеко і загрожував "керівній ролі партії" в усіх галузях економічного, політичного і особливо духовного життя країни.

Через масштабне і соціальне небезпечне скорочення зброй­них сил серед незадоволених політикою Хрущова була велика кількість військових. Адже наприкінці 1950 - початку 1960-х років ліквідувалась велика кількість високооплачуваних генеральських посад, а сотні тисяч офіцерів були, буквально, кинуті на поталу долі. Через поступові заборони на лібераліза­цію духовного життя і постійне втручання партійних органів в творчу сферу росло незадоволення серед інтелігенції.

Робітники і селяни втомилися від галасливої боротьби за "світле майбутнє" при постійному погіршенні повсякденного життя. Робітники були незадоволені зростанням цін і зни­женням тарифних ставок. Селяни виражали незадоволення безкінечними "експериментами" в сільському господарстві, які так і не змогли привести до ефективного функціонування аг­рарного сектора, лише збільшили імпорт продуктів харчуван­ня, які країна здатна була виготовляти сама.

Все це допомогло партійно-державній номенклатурі без особ­ливих зусиль звільнитись від Хрущова. На жовтневому (1964) Пленумі ЦК він був звинувачений у "волюнтаризмі і суб'єк­тивізмі" і відправлений на пенсію. Було визнано недоцільним, в подальшому, суміщувати в одній особі вищі партійно-державні пости. Першим секретарем ЦК партії став Л.І. Брежнєв, а Го­ловою Ради Міністрів СРСР - О.М. Косигін.

Звільнення Хрущова з партійних і державних постів відбу­лось досить тихо, його ім'я перестало згадуватись в пресі.