Сторінка
4

Спроби реформування командно-адміністративної системи (1953-1964 рр.)

Така ж ситуація склалась і з шостим п'ятирічним пла­ном (1956-1960). В лютому 1956 р. на XX з'їзді КПРС були схвалені основні показники шостої п'ятирічки, але уже в грудні цього ж року стало зрозумілим, що план не відповідає реаль­ним умовам. Нашвидкуруч склали перехідний план на один-два роки, а потім на світ з'явився семирічний план розвитку народного господарства (1959-1965).

Традиційно слабким було так зване низове планування, тобто складання планів на рівні підприємств. Ці плани, як правило, доходили до підприємств (цехів, дільниць) уже після того, як розпочинався повний виробничий цикл (річний, квар­тальний), через що виробництво зазнавало розладу, його лихо­манило. Низові планові завдання часто коректувались, тому план перетворювався в чисто номінальний документ, який мав безпосереднє відношення лише до процесу нарахування заробіт­ної плати і преміальних витрат, які в свою чергу залежали від процента виконання і перевиконання плану.

Оскільки, як говорилось вище, плани постійно коректува­лись, то виконувались (або, точніше, не виконувались) зовсім не ті плани, які приймались на початку планового періоду (року, п'ятирічки). Держплан "торгувався" з міністерствами, міністер­ства — з підприємствами відносно того, який план вони можуть виконати при наявних ресурсах. Але постачання ресурсів під такий, план все рівно зривалось і знову розпочиналось "торгу­вання" відносно показників плану, щодо розмірів поставок і т.д.

Все це підтверджує висновок про те, що радянська еконо­міка залежала значною мірою не від грамотних економічних розробок, а від політичних рішень, які постійно змінювались в прямо протилежних напрямках.

В країні здійснювались безрезультатні спроби покращити структуру державного апарату, надати міністрам, директорам підприємств нових прав, чи навпаки, обмежити їх повноважен­ня, поділити існуючі планові органи і створити нові і т.ін.

Таких "реформ" в 1950-1960-х роках було немало, але жодна з них не принесла реального покращення в роботі командної системи.

Як приклад недостатньо продуманої реформи можна навести спробу перебудувати управління за територіальною ознакою (1957). В ході цієї реформи було ліквідовано значну кількість галузевих союзних міністерств, а натомість з'явились територі­альні ради народного господарства, які були пов'язані з військо­вим виробництвом, міністерство оборони, іноземних і внутрішніх справ і деякі інші. Таким чином, була здійснена спроба децент­ралізації управління, забезпечення контролю за господарськими органами знизу, створено умови для комплексного розвитку еко­номіки в межах одного раднаргоспу, скорочення державного апа­рату і зменшення коштів на його утримання.

Реформа здійснювалась в умовах надзвичайної поспішності. ЗО березня 1957 року було опубліковано тези про майбутню реорганізацію, а вже 7 травня на сесії Верховної Ради СРСР прийнято Закон "Про подальше вдосконалення організації уп­равління промисловістю і будівництвом". До 1 липня передба­чалось завершити перебудову управлінських структур. При цьо­му не враховувався той факт, що уже була середина року, і вся економіка працювала за іншими принципами. Всього в СРСР було створено 105 економічних адміністративних районів, в тому числі на Україні — 11.

Перші результати реформи управління були досить успіш­ними. Так, уже в 1958 році, тобто через рік після її початку, приріст національного доходу складав 12,4% (у порівнянні з 7% в 1957 році). Виросли масштаби виробничої спеціалізації і міжгалузевого кооперування, прискорився процес створення і впровадження нової техніки у виробництво. Але, на думку спеціалістів, отриманий ефект — наслідок не лише перебудови. Справа в тому, що деякий час підприємства були "безгоспними" (коли міністерства фактично уже не функціонували, а раднаргоспи ще не сформувались). Якраз в цей період підприєм­ства стали працювати продуктивніше, не відчуваючи ніякого керівництва «зверху". Але як тільки склалась нова система управління, попередні негативні явища в економіці почали по­силюватись. Більше того, з'явились нові чинники негативного змісту: більш жорстке адміністрування, постійно зростаюча "своя" місцева бюрократія, місництво.

Місництво проявлялось, зокрема, в тому, що раднаргоспи на­магались виконувати перш за все планові завдання по випуску тієї продукції, яка вимагалась для власного споживання, і в той же час всіляко відмовлялись від завдань по виробництву про­дукції для інших раднаргоспів.

Ці та інші "вузькі" місця в роботі нових структур управління проявились дуже швидко, але в центрі намагались їх не помічати, і всі недоліки відносили до труднощів перехідного періоду. І хоча зовні нова, "раднаргосігівська" система управління істотно відрізня­лась від попередньої "міністерської", її сутність залишалась по­передньою. Зберігався попередній принцип розподілу сировини, продукції, диктат поставника по відношенню до споживача. Еко­номічні важелі не могли стати визначальними в умовах абсолют­ного господарювання командно-адміністративної системи.

Вся реорганізація, в кінцевому підсумку, не призвела до по­мітних успіхів. Більше того, якщо в 1951-1955 роках промисло­ве виробництво зросло на 85%, сільськогосподарське - на 20,5%, а в 1956-1960 роках відповідно на 64,3% і 30%, то в 1961-1965 роках ці показники почали зменшуватись і склали 51 і 11%.