Сторінка
3

Спроби реформування командно-адміністративної системи (1953-1964 рр.)

Починаючи з 1958 р., закупівельні ціни на сільськогоспо­дарську продукцію було знижено і водночас підвищено ціни на техніку, запасні частини до машин, будівельні матеріали, мінеральні добрива. Внаслідок цього збільшилися видатки кол­госпів на ремонт машин і механізмів, втрати на підготовку кадрів масових професій, оплату праці спеціалістів. Це нега­тивно позначилося не лише на економіці колгоспів, а й на ма­теріальному рівні трудівників села.

Великі збитки сільськогосподарському виробництву і сільськогосподарській науці було нанесено "народним акаде­міком" Т. Лисенком. "Лисенківщина" несе значну провину за закупівлю зерна, в тому числі й елітного, за закордоном, яка розпочалася на початку 60-х років. Було безповоротно втраче­но величезну мережу селекційних станцій і систему сортови­пробування, створену М. Вавіловим.

До числа масштабних кампаній експериментального харак­теру можна віднести "кукурудзяну епопею", що з 1959 р. поча­ла примусово впроваджуватися у різних природно-кліматичних зонах. Посіви зернових культур, зокрема пшениці, жита та інших, значно скоротилися, замість них розширилися по­сіви качанистої.

Перенесення американського досвіду вирощування куку­рудзи з метою вирішення завдання "наздогнати і перегнати" США по виробництву м'яса й молока на душу, висунутого М. Хрущовим у 1957 р., призвело до згубних наслідків. У більшості районів не стало ні кукурудзи, ні пшениці. У 1963 р. вибухнула продовольча криза. З того часу розпочалися закуп­ки зерна за кордоном.

У 1960-1964 рр. темпи піднесення врожайності основних сільськогосподарських культур значно уповільнилися. Анало­гічне становище склалося і в тваринництві. Валова сільсько­господарська продукція в усіх категоріях господарств Украї­ни в 1963 р. становила лише 95% від рівня 1960 р., виробниц­тво продуктів тваринництва знизилося на 7-9%.

Щоб запобігти спаду сільськогосподарського виробництва, в березні 1962 р. М. Хрущов запропонував перебудувати управ­ління сільським господарством. В Україні до кінця року утво­рилося 250 територіальних колгоспно-радгоспних виробничих управлінь. Водночас партійні органи поділяли за виробничим принципом. Сільські райкоми партії було ліквідовано і натомість утворено парткоми виробничих колгоспне-радгоспних управлінь. В областях - сільські і промислові обкоми партії. В ЦК ком­партії України з'явилося Бюро по керівництву промисловим і сільськогосподарським виробництвом. Але нова структура уп­равління сільським господарством практично не змінила кри­тичного становища в аграрному виробництві.

В зазначений період зрушення відбувались не тільки в аг­рарному секторі, але і в інших галузях економіки. Зокрема, помітна увага приділялась промисловості, особливо її техніч­ному рівню. В 1955 р. на Пленумі ЦК була засуджена, як по­милкова, "теорія" про відсутність морального зносу техніки при соціалізмі, яка мала широке поширення в науці. Застосу­вання на практиці даної теорії призвело до того, що вітчизня­на промисловість виявилась далекою від досягнень науково-технічної революції, що відбувалась в усьому світі. Було підкрес­лено, що основним завданням в промисловості є "всемірне підви­щення технічного рівня виробництва на базі електрифікації, комплексної механізації і автоматизації". Стало зрозумілим, що без визнання пріоритетного розвитку нових напрямків в науці Радянському Союзу буде тяжко витримати не просто економічне, а перш за все військове протистояння з Заходом.

В цей час було виділено величезні фінансові, матеріальні і людські ресурси на розвиток окремих напрямків фундаментальних і природознавчих наук (фізики, хімії, біо­логії, кібернетики, космічних досліджень), на підготовку ви­сококваліфікованих наукових кадрів. В результаті цього було досягнуто значних успіхів в галузі науки і техніки. В 1954 році була введена в експлуатацію перша в світі атомна елек­тростанція, в 1959 р. побудовано перший в світі атомний льодохід. В 1957 р. на навколоземну орбіту виведено пер­ший супутник землі, в 1961 р. — перший космічний кора­бель з Ю. Гагаріним на борту.

В ці роки надзвичайно високими темпами розвивалась енер­гетична база. Було побудовано ряд гідроелектростанцій, в тому числі на Дніпрі, багато теплоелектростанцій місцевого значен­ня. В результаті виробництво електроенергії зросло із 150,6 млрд. кв/год в 1954 році до 507,7 млрд. кв/год в 1965 році. Одночас­но з цим могутній імпульс було надано добуванню нафти і газу. Зростання енергетичної бази дозволило перевести залізничний транспорт з парової на теплову енергію. Значного розвитку до­сягла хімічна промисловість, металургія, вугільна промисловість.

Однак розвиток промисловості відбувався за рахунок ек­стенсивних методів. Як і раніше, будувались тисячі нових підприємств, але мало уваги приділялось підвищенню ефек­тивності потужностей, що вже існували. Поступово посили­лись структурні диспропорції: якщо в 1940 році на долю важ­кої індустрії припадало 61,2% всієї промислової продукції, то в 1960 році цей показник збільшився до 72,5% , що в свою чергу, привело до зниження обсягів випуску товарів народно­го споживання.

Вивчаючи зазначений період економічної історії, дово­диться констатувати, що радянське керівництво, розпочина­ючи надзвичайно масштабні реформи, не мало комплексної перспективної програми подальшого розвитку країни. Лише цим можна пояснити численні, позбавлені здорового глузду колізії економічної політики, які визначалися волею керів­ників (М. Хрущова в першу чергу), їх бажанням терміново виправити всі недоліки. Це приводило до поспішності у виз­наченні термінів досягнення поставленої мети, у виборі ме­тодів її здійснення, що часто знецінювало позитивний ефект від нововведень.

Заради справедливості слід сказати, що вчені-економісти і практичні працівники намагались розробити нові підходи до проблем економічного розвитку країни, особливо в сфері довго­строкового планування і прогнозування, визначення стратегічних макроекономічних цілей. Оскільки ці розробки не були розраховані на швидку віддачу, то їм не приділялась достатня увага. Керівництву країни потрібні були реальні результати в даний момент, і тому всі зусилля були спрямовані на нескінченні коректування поточних планів. Наприклад, так і не було скла­дено детального плану на п'яту п'ятирічку (1951-1955), а основ­ним документом, що направляв роботу всієї економіки протя­гом п'яти років, стали Директиви XIX з'їзду партії. Це були лише контури п'ятирічки, але конкретного плану не існувало.