Сторінка
11

Соціально-економічні погляди М. Бухаріна: нові підходи до проблеми

З 23лютого по 5 березня 1937 року проходив сумнозвісний лютнево-березневий Пленум ЦК ВКП(б), який поклав початок масовим репресіям. М.Бухарін в цей час оголосив голодування. Під час Пленуму Сталін Бухаріну сказав: “Кому ти оголосив голодування? ЦК партії? Проси вибачення за своє голодування” [18, с. 161]. Бухарін знову повірив Сталіну і попросив вибачення.

Потім на Пленумі виступив Єжов. Він обвинуватив М.Бухаріна і О.Рикова в утворенні організації “правих”, що ставила за мету розпуск колгоспів, відмову від ліквідації куркульства, прагнула поразки СРСР у війні [1, с. 9]. Далі Єжов сказав, що Бухарін дав установку на терор з метою завоювання більшості у ВКП(б) [1, с. 11]. Єжов також наголошував, що праві стали на шлях зради Батьківщини і терору проти керівників партії і уряду [1, с. 4].

Потім виступив А.Мікоян, який зазначив, що М.Бухарін у створену ним

школу запровадив антипартійну ідеологію, що вела до реставрації капіталізму

[1, с. 21].

Головуючий В.Молотов надав слово М.Бухаріну. Його промову багато разів перебивали образливими репліками. М.Бухарін просив присутніх зрозуміти його, оскільки йому зараз дуже важко говорити. Микола Іванович сказав, що не може застрелитись із револьвера, бо “якщо я помру, як від хвороби, то що ви від цього втрачаєте?” Ворошилов з місця кинув репліку “Підлість. Тіпун тобі на язик. Підло. Ти подумай, що говориш” [1, с. 24].

Далі М.Бухарін сказав, що змінив свою позицію і стосовно індустріалізації, і стосовно колективізації [1, с. 25].

Микола Іванович викривав усю фальш сталінської репресивної системи.

Розбираючи в своїй промові покази Сокольникова, Куликова, Цетліна, М.Бухарін показав їх суперечливість.

Далі Микола Іванович говорив, що не знав ні про існування троцькістсько-зінов’євського блоку, ні про терористичний паралельний центр.

Сталін задав питання: “А про терористичні настрої правих молодих не чули?” [1, с. 30]. Отже, стало ясно, що готувалось обвинувачення М.Бухаріна в терорі.

Микола Іванович сказав, що ніякого відношення до терору не має [1, с. 31]. Він сказав, що зображати з себе шкідника, терориста, зрадника не буде [1, с. 37]. Сталін заявив, що Троцький із своїми учнями Зинов’євим і Каменєвим теж колись працювали з Леніним, а тепер ці люди договорились до згоди з А.Гітлером.

У справі Бухаріна і О.Рикова Пленум утворив спеціальну комісію. До її складу входили: А.Андреєв, Й.Сталін, В.Молотов, Л.Каганович, К.Ворошилов, М.Калінін, М.Ульянова, Н.Крупська, Я.Гамарник. Спочатку члени комісії висловлювались за віддання М.Бухаріна під суд і його розстріл. Сталін сказав направити справу в НКВС .

Комісія постановила виключити з кандидатів у члени ЦК і членів ВКП(б) М.Бухаріна і О.Рикова і направити їх справу в НКВС. На наступний день згідно доповіді Сталіна Пленум прийняв ту ж саму постанову, що і комісія. “Пленум ЦК . постановляє: 1) виключити тт. Бухаріна і Рикова із складу кандидатів у члени ЦК і з рядів ВКП(б); 2) справу передати в НКВС [4, с. 378].

27 лютого 1937 року М.Бухарін і О.Риков були заарештовані. Як зазначає радянський дослідник В.Т. Сироткін, долю Бухаріна і Рикова вирішували ті, кого потім торкнеться дихання смерті [34, с. 196]. Із 35 членів комісії Мікояна половина буде репресована як “вороги народу”.

Згідно Сталінського плану, Бухарін мав зіграти ведучу роль у представленні доказів обвинувачення проти старих більшовиків.

На протязі року, проведеного Бухаріним в тюрмі, слідчі НКВС вимагали у нього признання і участі в судовому засідання [44, с. 160].

До Бухаріна спочатку тортур не застосовували, використовуючи погрози розправи з дружиною та сином [45, с. 444]. Однак, лише 2 червня він уступив після погрози слідчого знищити дружину і сина. Незабаром дружина Анна Ларіна теж була заарештована, а новонароджений син жив у прийомних батьків і в дитбудинках.

Бухарін з в’язниці весь час писав листи Сталіну, прагнучи добитись справедливості.

Навіть перебуваючи в умовах слідчого ізолятора, Микола Бухарін написав праці “Соціалізм та його культура” і “Філософські арабески”. У цих творах він вказував на загрозу фашизму і протиставляв йому соціалістичний гуманізм, який сприяє всебічному розвитку особистості [11, с. 125].

Ядром іншої праці М.Бухаріна “Філософські арабески” стає марксистська ідея практики. Автор підкреслює діяльнісний характер суб’єкта і об’єкта “оволодіння”, усвідомлює практичну спрямованість сучасної науки. На думку російського дослідника Огурцова, думка Бухаріна рухалась в тому ж

напрямі, що і в А.Грамші та Д.Лукача [50, с. 5]. “Філософські арабески” –

остання спроба створити інший, несталінський образ марксистської філософії [50, с. 70].

Судовий процес у справі “право-троцькістського блоку”, по якій проходив М.Бухарін, почався 2 березня 1938 року. Головою Військової колегії був В.Ульріх, державним обвинувачем – А.Вишинський.

Крім М.Бухаріна, на лаві підсудних опинились О.Риков, що довгі роки очолював РНК СРСР, а також партійні та державні діячі А.Розенгольц, М.Чернов, Г.Гринько, В.Іванов, Г.Ягода, М.Крестинський. Підсудні були обвинувачені у вбивстві С.Кірова, підготовці вбивства Сталіна, а також у вбивстві М.Горького, В.Куйбишева і В.Менжинського, в прагненні передати імперіалістам Україну, Білорусію, Далекий Схід, Закавказзя, Середню Азію [32, с. 330].

На цьому процесі був присутній, і пізніше описав його в своїх мемуарах радянський письменник І.Еренбург, якому видали перепустку на процес за особистим розпорядженням Сталіна. І.Еренбург писав, що підсудні розповідали жахливі речі, їх жести, інтонація були незвичними [19, с. 167].