Сторінка
10
Німецькі соціал-демократи назвали дуже високу ціну за архів. М.Бухарін подзвонив Й.Сталіну. Сталін наказав не відступати в ціні. Дан і Ніколаєвський збили ціну так, що різниця між їх ціною і ціною Сталіна була мінімальною. Сталін відмовився відступати в ціні [18, с. 113]. Архів так і не було придбано.
Перебуваючи в Парижі, Бухарін виступив з доповіддю “Основні проблеми сучасної культури”. Це озлобило французьких фашистів, які готували замах на Бухаріна, тому готель “Лютеція”, де він знаходився, охороняла поліція.
Під час закордонного відрядження М.Бухарін мав необережність зустрітись сам на сам з Ніколаєвським. Той попросив передати О.Рикову пакет з голландськими тюльпанами [18, с. 116].
Як згадують російські історики М.Геллер і А.Некрич, розмови, котрі вів Бухарін з Ніколаєвським, носять патетичний і жалюгідний характер. М.Бухарін туманно і вагаючись, мріяв про так звану “другу партію інтелігентів, котра б давала поради першій” [26, с. 304].
Під час розмови з подружжям Ф.І. та Л.О. Дан, Бухарін назвав Сталіна маленьким злобним чоловіком, навіть не людиною, а дияволом [26, с. 305].
Робота комісії закінчилась безрезультатно, тому вона одержала вказівку повернутись в Москву.
Тут очікували на М.Бухаріна перші неприємності. 21 серпня 1936 року
було опубліковано заяву Прокуратури СРСР про початок слідства в справі
М.Бухаріна, О.Рикова, М. Томського, К.Радека [33, с. 242].
10 вересня 1936 року в газетах опубліковано заяву Прокуратури СРСР, що слідство по справі М.Бухаріна та О.Рикова призупинено за відсутністю підстав притягнення до кримінальної відповідальності. М.Бухаріну було важко це перенести. Як зазначає російський дослідник А.Огурцов, Сталін методично піддавав М.Бухаріна моральним і психологічним тортурам [50, с. 7].
Російський письменник О.Солженіцин пише: “Бухаріна … Сталін бачив наскрізь і довго мертвою хваткою тримав, і навіть, як з мишеням, грався, трішки відпускаючи” [35, с. 37].
В грудні 1936 року на Пленумі ЦК ВКП(б) Бухаріну пред’явлено обвинувачення в тероризмі та контрреволюційній діяльності.
В той же час починають поступати добуті під тортурами свідчення проти Бухаріна. У відчаї він писав листи до Сталіна. Однак, він уже готував арешт М.Бухаріна. Тепер, під хмарами чорних обвинувачень, почався довгий безкінечний період, виснажливе домашнє томління, яке краще руйнувало волю жертви, ніж прямий тиск Луб’янки [35, с. 373].
Перебуваючи у такому важкому становищі, М.Бухарін писав листи до К.Ворошилова. Так, у листі від 1 вересня 1936 року зазначалось: “А я хочу правди: вона на моєму боці. Я багато свого часу грішив перед партією і багато за це і в зв’язку з цим страждав, та ще і ще раз заявляю, що з великим внутрішнім переконанням я захищав усі роки політику партії і керівництво Коби, хоч і не займався підлабузництвом” [24, с. 312].
У листі відповіді К.Ворошилов звинуватив Бухаріна у мерзенних витівках проти парткерівництва і заявив, що буде триматись від нього подалі [24, с. 314].
Бухарін опинився у дуже важкому стані. Від нього відвернулись майже
всі видатні діячі партії.
Хоча до 16 січня 1937 року Бухарін рахувався редактором “Известий”,
він втратив контроль над газетою приблизно в серпні 1936 року, і повернути
його собі вже не міг [45, с. 437].
Почав готуватись процес проти друзів М.Бухаріна – Р.П’ятакова і К.Радека.
Під час демонстрації 7 листопада 1936 року М.Бухарін знаходився на лавці для глядачів, а не на трибуні Кремля. До нього підійшов вартовий. Дружина Бухаріна подумала, що він попросить Миколу Івановичі піти з цього місця [18, с. 111]. Вартовий віддав честь і сказав: ”Товариш Сталін дивується, чому Ви тут. Він просить зайняти своє місце на Мавзолеї” [35, с. 374].
Однак, через місяць Бухаріна не включили до складу комісії з розробки кінцевого варіанту Конституції, і преса знову почала натякати “на його зв’язки
з ворогами народу”.
Питання про Бухаріна було винесено на Пленум ЦК, який відбувся 4-7 грудня 1936 року.
На цьому Пленумі Єжов виступив з доповіддю “Про антирадянські, троцькістські і праві організації”. Оперуючи фальшивими свідченнями заарештованих Л.Сосновського, А.Куликова, І.Котова, М.Єжов обвинуватив М.Бухаріна і О.Рикова в блокуванні з троцькістами [33, с. 249]. Бухарін у своєму виступі на цьому Пленумі відкинув усі пред’явлені обвинувачення. Він сказав: “ Я ніколи не заперечував, що в 1928-1929 роках вів опозиційну боротьбу проти партії. Але я не знаю, чим завірити вас, що в подальшому я ні про які “платформи”, ні про які “центри” ні одного атома уявлення не мав” [33, с. 250].
7 грудня 1936 року, в дні роботи Пленуму ЦК, Бухарін направив Сталіну заяву, в якій обурювався жахливістю пред’явлених обвинувачень.
Під час перерв у засіданнях Пленуму Бухаріну влаштовували очні ставки з А.Куликовим, Л.Сосновським і Г.П’ятаковим [32, с. 251].
В кінці 1936 – початку 1937 років було заарештовано ряд осіб, в тому
числі - К.Радек, В.Астров, П.Нестеров. К.Радек дав покази про зв’язок лідерів
“правої опозиції” з троцькістами і про причетність М.Бухаріна до вбивства С.Кірова.
Розуміючи, що кінець неминучий, М.Бухарін склав лист до майбутнього покоління керівників партії і заставив дружину вивчити його напам’ять. Цей лист його дружина пронесла крізь усі важкі випробування, крізь тюрми і етапи [37, с. 49].
Цей лист починається словами: “Іду з життя. Опускаю голову не перед пролетарською сокирою…Відчуваю свою безпомічність перед пекельною машиною, котра, вірогідно, користуючись методами середньовіччя, має велетенську силу, фабрикує наклепи “ [7, с. 609]. Далі Бухарін заявляє, що уже 7 років у нього немає і тіні розбіжностей з партією, і що він нічого не затівав проти Сталіна.
Цей лист, як зазначає Р.Медведєв, не заповіт досвідченого політичного діяча, а крик відчаю [32, с. 329].
Завантажити реферат