Сторінка
8

Соціально-економічні погляди М. Бухаріна: нові підходи до проблеми

Тільки Бухарін боровся з опозиціонерами на рівних. Його ерудиція

теоретика, ораторське мистецтво, вміння бути безжалісним полемістом, дали більшовикам видатного оратора.

М.Бухарін мав величезний авторитет серед партійної молоді. Тому навколо нього сформувалась так звана “Школа Бухаріна”, яку складали випускники інституту червоної професури. “Школа Бухаріна” нараховувала близько 15 чоловік. Найбільш відомі: А.Слепков, Д.Марецький, В.Астров, А.Стецький, П.Петровський, А.Айхенвальд, Д.Розит, Е.Гольденберг, Є.Цетлін, А.Зайцев [46, с. 30].

Як зазначає С.Коен, ніхто із інших лідерів партії не мав свого “агітпропа”, котрий можна було б порівняти з Бухарінським за кількістю і якістю. Ця когорта талановитих людей дозволила Бухаріну посадити своїх людей там, де формувалась політика та ідеологія і готувались майбутні кадри [45, с. 115].

Вирішальну роль відіграв М.Бухарін у розгромі троцькістів і зінов’євців. Троцький та його прихильники звинувачували Бухаріна у правому ухилі. Це звинувачення пізніше підхопили сталіністи.

У своїй праці “Портреты революционеров” Л.Троцький писав: “Розвертаючись у зворотному напрямі – зліва направо, Бухарін весь час знаходиться у стані тривоги, котра є результат нечистої теоретичної совісті. Наклеп у Бухаріна відіграє тут таку ж роль, як у інших алкоголь” [16, с. 174].

Далі Троцький зазначив, що Бухарін і Сталін мали можливість користуватись чужими невиправленими стенограмами.

Л.Троцький робить висновок, що все нещастя т. Бухаріна полягає в тому, що він з допомогою хитрощів, софістики і схоластики шукає те, чого немає, і з усіх сил прагне не бачити того, що є [16, с. 177].

Неважко помітити, що вище вказані положення є суб’єктивними і не відображають реальної дійсності.

Після перемоги над троцькістами і зинов’євцями авторитет Бухаріна як

партійного теоретика значно зріс. 6-18 грудня 1926 року М.Бухарін взяв участь

у роботі VII з’їзду профспілок СРСР. У грудні 1926 року він увійшов до складу політсекретаріату Комінтерну.

21 січня 1928 року М.Бухарін виступив з доповіддю на об’єднаному засіданні ЦК, ЦКК, МК, МКК ВКП(б), ЦК і МКК ВЛКСМ, Інституту Леніна, ЦВК СРСР та інших організацій, присвячених четвертій річниці смерті Леніна [8, с. 496].

В квітні 1928 року Бухарін направив В.Молотову, О.Рикову, Й.Сталіну лист, приклавши до нього новий варіант програми Комінтерну.

З 17 липня по 1 вересня 1928 року М.Бухарін взяв участь у роботі VI Конгресу Комінтерну. На ньому він виступив з вступним словом, з доповіддю про діяльність Комінтерну, і з доповіддю про проект програми Комінтерну.

У 1928 році почався конфлікт між сталінським керівництвом і М.Бухаріним та його однодумцями. Причиною став взятий сталінським керівництвом курс форсованої індустріалізації і колективізації, а також згортання непу. Бухарін же відстоював непівський шлях розвитку СРСР.

У 1925 році, як зазначає російський вчений О.Лацис, Сталін ще не міг підняти руку на Бухаріна, а надавав право іншим “кусати” його [48, с. 228]. У 1928 році ситуація змінилась. Допомігши Сталіну перемогти опозиціонерів, Бухарін був уже тепер йому не потрібний. Сталін йшов до одноособової влади.

Радянський історик Волкогонов вказував на такі причини відвернення Сталіна і Бухаріна у 1928 році:

1) Сталіна непокоїла зростаюча в народі і партії популярність Бухаріна як теоретика, політичного діяча;

2) Сталіна непокоїло, що у Бухаріна з’явилось немало здібних учнів, які почали заявляти про себе в пресі, вузах, партійному апараті [24, с. 304].

Крім того, шлях тиску, на думку Сталіна, обіцяв швидше подолання

зернової кризи. Прихильники Бухаріна були теж за колективізацію, але без

експропріації і насильства [24, с. 305].

Розв’язка наступила на об’єднаному Пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) 16-23 квітня 1929 року, де перемогли прихильники Сталіна. Звинувачений у “Правому ухилі”, Бухарін був відсторонений від роботи в газеті “Правда” і Комінтерні.

У червні 1929 року Х Пленум Комінтерну звільнив Бухаріна з посади

члена Президії Виконкому Комінтерну. У постанові Пленуму говорилось: “Недооцінюючи проведення в СРСР соціалістичного наступу як фактора підриву капіталістичної стабілізації, Бухарін . проводить ідейно-політичне обґрунтування під політику правих елементів у всьому Комінтерні. В протилежність лінії партії Бухарін скочується до опортуністичного відкидання факту все більшого розхитування капіталістичної стабілізації” [2, с. 145]. Пленум постановив звільнити Бухаріна з посади члена Президії Комінтерну.

10-17 листопада 1929 року Пленум ЦК ВКП(б) прийняв постанову про виведення М.І.Бухаріна із складу Політбюро ЦК ВКП(б).

Після своєї поразки у 1929 році М.Бухарін почав орієнтуватись на наукову роботу в Академії наук СРСР.

12 січня 1929 року на загальних зборах Академії наук було обрано 39 академіків, серед яких був і М.Бухарін [42, с. 88].

Вперше М.Бухарін був присутній як повноправний член на екстраординарних загальних зборах Академії наук СРСР 13 лютого 1929 року. Він був єдиним із видатних політичних діячів, що балотувались і були обрані на перших радянських виборах в Академію наук. він став і наймолодшим серед дійсних членів Академії [40, с. 377].

В Академії наук СРСР Бухарін думав зосередити свою увагу на подальшому вивченні загальних проблем політичної економії, на аналізі соціально-економічного розвитку суспільства і основних проблемах перехідної від капіталізму до соціалізму економіки [40, с. 379].