Сторінка
7

Соціально-економічні погляди М. Бухаріна: нові підходи до проблеми

У іншій статті “Криза партії” Ленін назвав позицію Бухаріна “верхом розпаду ідейного”: “Тут здійснено поворот з тих, про які марксисти в давні часи глузували: “поворот не стільки історичний, скільки істеричний”. Це – повний розрив з комунізмом і перехід на позиції синдикалізму. Це повторення Шляпниковського лозунгу “оспілчанити державу”[15, с. 257].

Незабаром, М.Бухарін став підтримувати троцькістську ідею “одержавлення профспілок”. Англійський вчений Е.Карр зазначає, що троцькістська платформа була підтримана Бухаріним не без вагань [31, с. 41].

Кінець “профспілкової дискусії” поклав Х з’їзд РКП(б), що проходив з 8

по 16 березня 1921 року. Цей з’їзд прийняв резолюцію про єдність партії і засудив анархо-синдикалістський ухил. М.Бухарін визнав свою попередню позицію помилковою.

У 1920-1924 роках М.Бухарін взяв участь у конгресах Комінтерну як представник РКП(б). В цей час М.Бухарін видав свої праці “Теория исторического материализма” і “Новый курс экономической политики”.

Після 1921 року у М.Бухаріна покращились стосунки із В.Леніним. Будучи важко хворим, В.Ленін диктує свої записки, відомі і як “Лист до з’їзду”. У ньому він дає характеристики відомих більшовицьких діячів: Й.Сталіна, Г.Зинов’єва, Л.Каменєва, М.Бухаріна.

Зокрема, у цьому листі, Ленін дає таку характеристику М.І.Бухаріна: “Бухарін – не тільки найцінніший і найбільший теоретик партії, він також законно вважається улюбленцем всієї партії, але його теоретичні погляди з дуже великим сумнівом можуть бути віднесені до цілком марксистських, бо в ньому є щось схоластичне (він ніколи не вчився, і думаю, ніколи не розумів цілком діалектики)” [13, с. 330].

Цим тезам Леніна можна дати таке пояснення. теоретичні погляди М.Бухаріна В.Ленін розглядав не лише у зв’язку з його працями, а в першу чергу у зв’язку з його діяльністю як політика. Ленін вказував на такі хиби Бухаріна, як схиляння перед формальною логікою замість діалектики, невміння виділити специфічні особливості моменту з усієї сукупності подій [51, с. 27].

Ленін розумів, що Бухарін був у той час молодим, одним з наймолодших партійних функціонерів (йому тоді не було і 35 років), і тому додав, що ці недоліки можуть бути подолані шляхом поповнення знань і подолання однобокостей.

Як зазначає дослідник Я.Потеряйко, Ленін у “Листі до з’їзду” створив об’єктивний образ одного з найбільших діячів більшовицької партії, близького особистого друга і соратника [51, с. 17].

Різко критикуючи Бухаріна за його помилки, Ленін, разом з тим ніколи

не вважав його ворогом революції. Після профспілкової дискусії Ленін просив якнайдовше затримати в Криму Бухаріна і потурбуватись про його відпочинок [51, с. 18].

Отже, ленінські характеристики Бухаріна досить точно відображали не лише сам його характер, а й політичну діяльність. Поряд з негативними особливостями вказані й позитивні.

24 січня 1924 року помер Ленін. При його смерті був присутній Бухарін. Як зазначає Ілля Еренбург, після смерті Леніна Бухарін сидів на ліжку, обнявши руками голову і плакав [19, с. 165].

Друга половина 20-х років була апогеєм політичної діяльності, наукової творчості, теоретичних пошуків Бухаріна. Він був одним із ведучих діячів ЦК та Політбюро, Виконавчого Комітету Комінтерну. На Бухаріна було покладено керівництво ідеологічною діяльністю партії. Він виявляв великий вплив на визначення партійної лінії і організацію роботи закладів, зайнятих розробкою політичних, економічних, соціальних, культурних і наукових питань, видавництв, засобів масової інформації. Всі ці роки Бухарін залишався на посаді головного редактора “Правди” [40, с. 47].

У квітні 1924 року М.Бухарін був затверджений редактором нового політико-економічного журналу ЦК РКП(б) “Большевик”.

2 червня 1924 року Пленум ЦК РКП(б) обрав М.І.Бухаріна членом Політбюро ЦК РКП(б). 17 червня-8 липня 1924 року М.І.Бухарін у складі делегації РКП(б) взяв участь у роботі V Конгресу Комінтерну.

У 1925 році М.І.Бухарін взяв участь у роботі ІІІ з’їзду Рад, ХІV конференції РКП(б) і ХІV з’їзду РКП(б). У тому ж році він опублікував праці “Некоторые вопросы экономической политики” та “Путь к социализму и

рабоче-крестьянский союз”.

М.Бухарін брав активну участь у боротьбі проти троцькістів і зінов’євців. 10-26 лютого 1926 року М.Бухарін виїхав у Ленінград за направленням ХІV з’їзду, щоб довести його рішення до ленінградської партійної організації, яка була оплотом зінов’євців. 22 листопада-16 грудня 1926 року Бухарін взяв участь в роботі VІІ розширеного Пленуму Виконкому Комінтерну.

Як зазначає американський вчений С.Коен, з 1925 року в ЦК склався дуумвірат Бухарін - Сталін [46, с. 29]. Це був тимчасовий взаємовигідний союз, а не угрупування однодумців. Навколо Сталіна і Бухаріна об’єднувалась більшість ЦК, що пояснювалось спільною небезпекою, що походила від спільних противників – троцькістів і зінов’євців. Після організаційного розгрому лівих на ХV з’їзді в грудні 1927 року коаліція розпалась.

В цей час Бухарін, як теоретик, відіграв важливу роль в розгромі троцькістів і зінов’євців. Він розробляв і формулював економічну політику та ідеологію керівництва в період між 1925 і 1927 роками. Він зіграв ведучу роль у рішенні розширяти неп.

Його теоретичні пропозиції із спірних питань, зокрема, про селянство, про характер промисловості та її стосунки із сільським господарством складали проголошену партією ідеологію. З цього приводу, на нашу думку, досить вдало зазначає американський вчений С.Коен, офіційний більшовизм 1925-1926 років був в основному бухарінським [45, с. 120].

Між Сталіним і Бухаріним існував приблизний розподіл праці: один керував організаційним механізмом, а другий займався формулюванням питань політики і теорії [46, с. 29].

Після зняття Зінов’єва Бухарін став Генеральним секретарем Комінтерну, що підвищило його особистий престиж.