Сторінка
1
Причини феодальної роздробленості. Суспільно-економічний лад. Південно-Західна Русь. Золотоординське іго на Південно-Західній Русі. Зміни суспільно-політичного ладу в руських землях у період поглиблення феодальної роздробленості. Галицько-Волинське князівство.
Причини феодальної роздробленості
У 30-ті роки XII ст. ранньофеодальний період історії Давньоруської держави змінився періодом феодальної роздробленості, - як вважають деякі дослідники, - початковим етапом розвиненого феодалізму. Перехід до феодальної роздробленості при всій його складності та суперечливості е явище історично неминуче і в певному розумінні прогресивне.
Вітчизняною історичною наукою викриті помилкові уявлення про цей період історії Русі як про період "занепаду" та "руху назад". Зроблено висновок про те, що аж до "Батиєва погрому" Русь за рівнем розвитку власної економіки та культури входила до передових країн Європи.
Однією з причин феодальної роздробленості став поділ давньоруських земель між нащадками великого київського князя Ярослава Мудрого. Після цього розпочалася міжусобна боротьба між князями. Але, як уявляється, цей факт не можна вважати основною причиною. Адже перший поділ земель Київської Русі розпочався задовго до цього, іще при Володимиру Червоне Сонечко, чиї сини уже на початку XI ст. розпочали безкінечні усобиці. Залишаючись відносно єдиним державним механізмом, Київська Русь являла собою федерацію півтора десятка в певній мірі відособлених феодальних земель-князівств. В південно-західній частині Русі знаходилися Київське, Чернігівське, Переяславське, Володимиро-Волинське та Галицьке князівства.
Серед інших причин слід відзначити і глибоко натуральний характер давньоруської економіки, оскільки тут були недостатньо розвинуті економічні зв'язки між окремими князівствами. Натуральна економіка - це сукупність досить замкнутих господарських одиниць, що були недостатньо включені в торговельні й інші економічні відносини. Ці одиниці були самодостатніми, такими, що самі себе забезпечували і їм майже не потрібні були зовнішні чинники розвитку. Але і ці причини не були визначальними для процесу феодальної роздробленості.
Однією з найважливіших причин феодальної роздробленості на Русі можна назвати зростання боярських вотчин. В XII ст. вотчини стали достатньо сильними і незалежними, що дозволяло боярам продовжувати наступ на общинні землі. Відбувалось закабалення вільних смердів-общинників, збільшення відробітків і повинностей, що виконувались залежними смердами на користь феодалів. Феодали на місцях намагались отримати все більше влади. Караючи смердів, вони все частіше отримували з них штрафи - віри. Феодали все частіше заявляли про свою незалежність від великих Київських князів, вимагали підвищення феодального імунітету, проголошеного "Руською Правдою", тобто невтручанням великого князя в справи вотчини. Але Київські князі не погоджувались на підтвердження незалежного статусу удільних князів і продовжували втручатися в судові, податкові й інші проблеми боярської вотчини.
Великі князі змушували бояр являтись в Київ зі своїм військом і приймати участь в нескінченних військових походах. Така ситуація не завжди співпадала з інтересами бояр, які нерідко відмовлялись від служби великому князю. Все це призводило до конфліктів, намаганню бояр швидше отримати політичну і економічну самостійність. Бояри все частіше погоджувались підтримати свого місцевого князя, оскільки від нього вони найшвидше могли отримати допомогу і захист, наприклад, в непростих відносинах із смердами, міщанами, іноземними завойовниками.
Зростання і посилення міст в ХІ-ХП ст. також прискорило процес розпаду Давньоруської держави. Міста поступово починають вимагати економічної і політичної незалежності, що V дозволило б їм стати центрами удільних князівств із своїми сильними князями, яких підтримували місцеві бояри. В багатьох містах зростала роль міських народних зборів — віче, які виражали ідеї децентралізації, незалежності місцевої влади від Києва.
Не слід забувати і про таку причину роздробленості Київської Русі, як втрата Києвом значення великого торгового міста на шляху "із варяг в греки". Уже в ХІ-ХП ст. в період хрестових походів основні торгово-транспортні шляхи перемістились на Середземне море. Головним торговим посередником між Європою і Азією стали Венеція і Генуя. Поступово Київ починає втрачати статус великого міжнародного центру торгівлі. У Києві залишалось все менше засобів для підтримання сильної централізованої влади, для утримання адміністративного апарату і єдиного війська.
Феодальна роздробленість як нова ступінь розвитку феодалізму на перших порах сприяла прогресивному розвитку Русі. Проте вона мала також негативні наслідки в умовах, коли над Руссю нависла загроза зовнішньої небезпеки. На початку XIII ст. посилився процес роздроблення Русі. Із складу великих князівств виділилися нові уділи, з'явилося близько п'ятдесяти окремих князівств та земель. Як зовнішня форма цього процесу виступає заздалегідь розроблений порядок розподілу феодалами володінь поміж усіма спадкоємцями-сина-ми. Настає дійсна роздробленість. Неодмінним супутником роздробленості стали нескінченні кровопролитні феодальні війни ("усобиці") за землю, робочі руки, політичний вплив. Руйнувалися продуктивні сили, йшло масове знищення господарств трудівників, військові сили все більше розпорошувались. Вторгнення орд Батия поставило під питання не тільки єдність Русі, а й саме її існування.
Суспільний і економічний лад
У XII — XIII ст. зберігалися спільні для всіх частин Русі риси економічного побуту. Тотожною в усіх князівствах та землях була й суспільна структура. Найбільшими власниками землі були князі, що помітно виділяло їх з кола інших феодалів. Князівський домен (община) був найважливішим джерелом прибутків, які забезпечували існування князя, а також його багаточисельних слуг, дозволяли утримувати надійний апарат управління та збройні сили, які безпосередньо перебували у віданні князя.
З розвитком феодальних відносин пов'язано кількісне зростання, подальше зміцнення економічної могутності та політичного становища такої групи феодалів, як бояри. Бояри були власниками великих вотчин. Багато бояр були вихідцями з князівської дружини, які отримали від князя земельні дарування. Потім розмір вотчин зростав за рахунок насильницького захоплення общинних земель. Інша частина великих землевласників була представлена так званими земськими боярами — нащадками родоплемінної знаті. Відома частина представників як однієї, так і іншої групи боярства знаходилася на службі у князя. Великого значення не тільки в ідеологічній, айв економічній сфері життя, почало набувати духовенство. Церковні землеволодіння за своїми розмірами не поступалися боярським вотчинам. Церква і монастирі, подібно до феодалів, захоплювали общинні землі.
Завантажити реферат