Сторінка
9

Знімальні мережі

Як бачимо з табл. 6.5, допустимі довжини ходів тим більші, чим більша висота перерізу рельєфу топографічного знімання, для яких призначені висотні знімальні точки.

Окремі ходи повинні опиратися на два вихідних пункти висотної ДГМ. Системи з вузловими точками також повинні опиратися на два або більше вихідних пунктів висотної ДГМ. Прокладання замкнених ходів, що опираються обома кінцями на один і той же вихідний пункт, не дозволяється.

Для технічного нівелювання застосовуються нівеліри із збільшенням зорової труби не меншим 20× та ціною поділки циліндричного рівня не більшою 45″ на 2 мм, а також нівеліри і теодоліти з компенсаторами.

Використовуються трьох- або чотирьохметрові шашкові рейки з односантиметровими або двохсантиметровими поділками, які встановлюють на нівелірний башмак, костиль чи вбитий у землю кілок.

Нівелювання виконують в одному напрямку. Віддалі від приладу до рейок визначають з допомогою верхньої і нижньої віддалемірних ниток. Нормальна довжина плеча — 120 м. За добрих умов видимості і при спокійних зображеннях допускається збільшити довжини плеч до 200 м.

Нівелювання проводять з допомогою середньої нитки. Відліки беруть після виведення бульбашки циліндричного рівня у нульпункт в такій послідовності:

- відлік по середній нитці чорного боку задньої рейки;

- відлік по середній нитці червоного боку задньої рейки;

- відлік по середній нитці чорного боку передньої рейки;

- відлік по середній нитці червоного боку передньої рейки.

Різниці в перевищеннях на станції, обчислених за відліками по чорному і червоному боках рейок, не повинні перевищувати 5 мм.

Оцінку якості технічного нівелювання виконують за нев’язками окремих ходів, полігонів, прокладених між вихідними пунктами. Вони не повинні перевищувати допустимих значень, що обчислюються за формулою

де L — довжина ходу чи полігону в кілометрах, або за формулою

де n — кількість штативів у ході або полігоні. Формула (6.52) застосовується у тому випадку, якщо кількість штативів на 1 км ходу перевищує 25.

Створення висотних знімальних мереж методом тригонометричного нівелювання

Висотні знімальні мережі можуть створюватись тригонометричним нівелюванням при топографічному зніманні з висотою перерізу через 2 і 5 м, а також в горбистій місцевості, якщо топографічне знімання виконується з висотою перерізу рельєфу через 1 м.

Вихідними для висотних знімальних мереж, що створюються тригонометричним нівелюванням, є пункти висотних ДГМ, створених нівелюванням I, II, III, IV класів та пункти планової ДГМ, висоти яких визначені методами GPS або тригонометричного нівелювання.

Вихідні пункти для висотних знімальних мереж повинні розміщуватися не рідше, ніж через 5 сторін, в гірських районах при добрій видимості і використанні теодолітів 1″- або 2″-секундної точності — не рідше ніж 8 сторін.

Враховуючи те, що пункти висотних знімальних мереж одночасно є пунктами планових знімальних мереж, тригонометричне нівелювання доцільно виконувати одночасно з вимірюванням горизонтальних кутів або напрямків, використовуючи ті ж теодоліти. Це дозволить значно зекономити витрати часу на створення знімальної мережі. Висоти теодолітів та марок, які необхідні при обчисленнях перевищень за формулами тригонометричного нівелювання, вимірюють рулеткою з точністю до 1 см.

Вимірювання зенітних відстаней виконують трьома заходами за методикою розглянутою в розділі 2.5. При вимірюваннях дотримуються таких допусків:

в одному заході - коливання місця зеніта на різні напрямки не повинно перевищувати 15″;

між заходами — коливання зенітних віддалей на однойменні напрямки не повинно перевищувати 15″.

Методика вимірювання вертикальних кутів така ж, як і зенітних відстаней, різниця полягає в обробці результатів.

Методика обчислення місця нуля, вертикальних кутів та формули для обчислення перевищень вивчались в курсі “Топографія”.

Тригонометричне нівелювання на кожній стороні знімальної мережі виконують в прямому і зворотному напрямках. Різниці між прямими і зворотними перевищеннями не повинні бути більшими від 4 см на кожні 100 м відстані.

Нев’язки в ходах і полігонах не повинні перевищувати величини

де

де

[S] — периметр ходу або полігону,

n — кількість сторін у ході або полігоні.

Підставимо (6.54) в (6.53) отримаємо