Сторінка
1

Наукові основи регіонального прогнозу руйнівних паводків та небезпечних геологічних процесів у Закарпатті

Закарпаття, яке знаходиться в басейні р. Тиса, належить до зливонебезбечних районів з високою потенційною загрозою виникнення катастрофічних паводків. З 1779 року їх було 26, у тому числі в ХIХ столітті – 6, у ХХ – 17. Їх повторюваність підпорядковується певним закономірностям, які в цілому контролюються ритмами 11-річної сонячної активності. При цьому найбільш суттєво ці процеси проявляються через періоди від 5 до 14 років, хоча від цього можуть бути і істотні відхилення. Значні за масштабами паводки відбулися в 1882, 1887, 1902, 1912, 1925, 1947, 1970, 1980, 1998 та 2001 роках, коли на рік випадало до 1600-1700 мм (за річної норми 1000-1100 мм), а за окремі місяці до 250-300 мм (за місячної норми 70-120 мм). Найбільш потужним у минулому столітті вважається паводок 25-30 грудня 1947 року, коли на деяких ділянках випало понад 300 мм опадів. Рівні та амплітуди березневого паводку 2001 року перевищували рівні та амплітуди більшості паводків минулого століття, включно і паводок листопада 1998 року.

Аналізуючи причини катастрофічного паводку 1998 року, можна відзначити, що основними з них були накладання піків водності річок і надмірна кількість опадів, коли їх добові суми сягали 1,5 місячної норми. За період 4-8 березня 2001 року на території області випало дощу і розтануло снігу в кількості 2 млрд.м3, що в середньому дорівнює 157 мм опадів на цілій території Закарпатської області. Це перевищує 2-3 місячну норму опадів по області. Ситуація ускладнилася ще й тим, що така маса води опинилась на поверхні замерзлого ґрунту (на 5-9 см), що повністю виключило можливість проведення поверхневого стоку у внутрішньо­грунтовий.

Розвиток паводку у 1998 та 2001 роках в комплексі з природнокліматичним чинником обумовив катастрофічний розвиток небезпечних геологічних процесів.

Перед тим, як перейти до аналізу причин масової катастрофічної активізації небезпечних геологічних процесів, коротко проаналізуємо відмінності в формуванні та розвитку паводків 1998 та 2001 років. Паводок в осінній період в 1998 році проявився на фоні значної надмірної багаторічної вологості. При цьому суттєва перезволоженість гірських порід обумовила істотне зростання поверхневого стоку, що разом з аномальними атмосферними опадами і привело до розвитку паводку. Паводок у весняний період 2001 року мав розвиток за рахунок інших показників, про що вже було згадано вище.

Величезна сила обох паводків обумовила інтенсивне руйнування інженерних споруд і конструкцій, привела до загибелі людей, створила загрозу безпечного функціонування всієї інфраструктури області.

Однією із суттєвих проблем в межах Закарпаття в умовах розвитку паводку була проблема катастрофічного розвитку небезпечних геологічних процесів.

За результатами регіональних робіт, виконаних геологічною службою, у межах території Закарпаття виявлено біля 1600 зсувонебезпечних ділянок, які морфологічно проявилися у різних геоструктурних регіонах та басейнових геокомплексах, більше 120 селенебезпечних струмків, а також багатокілометрові ділянки розвитку бічної ерозії тощо.

Селеві потоки спостерігаються в гірських районах області і формуються, в основному, в літній період під час інтенсивних дощів. Проте на Закарпатті селі можливі і в взимку, коли сніготанення супроводжується рідкими чи змішаними атмосферними опадами. Згідно з генетичною класифікацією, на території області виділений південно-західний селенебезпечний район (басейн правобережних приток р. Тиси). Масові сходи селевих потоків виникали у післявоєнні роки лише тричі: 1948, 1969 та 1998 роках.

Механізм формування факторів катастрофічної активізації небезпечних геологічних процесів 1998-1999 роках та у 2001 році істотно відрізняється.

Активізація небезпечних геологічних процесів (у першу чергу зсувів і селів) у листопаді-грудні 1998 року та у весняний період 1999 року (сумарна кількість катастрофічно активізованих зсувів становила понад 900, а селів близько 100) відбулася на фоні різко підвищеної сонячної активності, та попередньо, протягом трьох років надмірного зволоження ґрунтів гірських порід, особливо в 1998 році. Після катастрофічних зливових дощів у поєднанні з іншими метеорологічними чинниками почалася практично синхронно із паводком фаза масової активізації зсувів та селів різних генетичних типів, обсягів та інтенсивності. Деякі прояви цих процесів для регіону є грандіозними (наприклад зсув в с. Вільхівськи Лази, об´ємом до 40 млн.м3 , який зруйнував село, сель об´ємом до 12 млн.м3 , який привів до людських жертв в с. Руська Мокра тощо). Період масової активізації зсувів був синхронно продовжений у весняний період 1999 року.

Активізація небезпечних геологічних процесів у березні 2001 року мала інший механізм. У 2000 році кількість опадів була загалом меншою від норми, тобто гірські грунти і грунтотворні породи в межах зсуво- та селенебезпечних ділянок на початку березня, не були перезволожені. Переважна кількість зсувів та селів (446 зсувів та селів у 98-ми населених пунктах), сформувалася за рахунок короткочасного надмірного перезволоження грунтів гірських порід протягом 3,4 і 5 березня 2001 року. При цьому, як правило, активізувалися незначні за об’ємом зсуви і селеві потоки. У формуванні селевих потоків істотну роль відіграв підпір води у руслах малих струмків, що привело до розвантаження кам’яного матеріалу на схилах у пригирлових її частинах.