Сторінка
1

Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі

Цифрові моделі є максимально простими і містять лише три пара­метри земної поверхні – Х, Y, Z. Тобто планове та висотне положення. В англійській версії ці моделі мають назву Digital Elevation Model (DEM).

Із застосуванням різних спеціальних програм, наприклад, ARCGIS, INVI, MAPINFO та інших, ця інформація може бути представлена у вигляді растрового зображення. Це робить її максимально наближеною до зви­чайних космічних та аерофотознімків, до гіпсометричних карт із вико­ристанням традиційних ізоліній, до об’ємного зображення (рис. 1).

Перші два варіанти візуального представлення цифрової моделі – через растр та ізолінії – були використані у попередніх публікаціях [15, 16] при вивченні перебудови гідросистем лівобережної частини Середнього Подніпров’я, з’ясуванні механізмів перетікань між ними та при дослідженні рівнів рельєфу цього регіону.

Представлений фрагмент об’ємного зображення басейну Дніпра (рис. 1) охоплює територію від прадолини Замглаю до гирла річки Самари. У порівнянні з фотографічним представленням інформації ця модель дає можливість побачити деякі нові риси в будові долини Дніпра. Навіть при побіжному аналізі зображення видно серію смуг, що простягаються від долини річки Остра аж до долини річки Самари. Попередній аналіз показав, що в будові поверхні вони виражені борознами, які вкладаються в закономірно орієнтовану систему. Також видно, що ці борозни розтина­ються долинами рр. Сули, Псла та Ворскли. Детальніша модель межи­річчя Дніпра й Сули (рис. 2.) показує, що уся ця поверхня також скла- дається з закономірно орієнтованих борозен, які вказують на те що по ній у свій час відбувався рух твердого тіла або тіл.

Ще кілька років тому, коли знання про цю територію базувалися головним чином на університетських лекційних курсах, після розгляду такого зображення був би зроблений однозначний висновок, що у цьому випадку на поверхні спостерігаються реліктові сліди екзараційної діяльності дніпровського льодовика. Але сьогодні, після детального вивчення проблеми поширення моренних відкладів, їх співвідношення з „гляціодислокаціями”, такий висновок уже не є можливим. Не дають це зробити дані досліджень В.В.Різниченка [19], І.Г.Підоплічка [17], Ю.А.Лаврушина [9], К.Е.Мандер [11], Е.А.Левкова [10], А.П.Ромоданової [18] та інших. Взагалі складається враження, що концепція існування дніпровського язика трималася і підтримувалася виключно для пояснення походження Канівських та інших „гляціодислокацій”. Оскільки ідея утворення деформацій у результаті тиску тіла льодовика на ”чомусь пластичні” в перигляціальних умовах гірські породи [1, 2, 13] не мала альтернативи (та ідея була висунута більше ста років тому), то більшість дослідників, усупереч очевидним фактам, стояли на позиціях гляціалізму та гляціотектонізму

Верхній горизонт (верства), представлений сумішшю піску, пилу і гравію, має цегельно-бурий колір, незначну потужність (0,3 – 1,0 м) і розсіяні без будь-якої закономірності валуни, переважно з вивержених і метаморфічних порід. Середній розмір валунів становить 10 – 15 см, рідко до 50 см .”. І далі: „Нижній горизонт морени представлений легкими і середніми суглинками, забарвленими переважно у сіруватий та сизувато-жовтий кольори; має тонку верствуватість, значну потуж­ність, що в чотири – вісім разів перевищує потужність верхнього горизон­ту. Контакт між цими горизонтами, звичайно, чіткий. На контакті верх­нього горизонту морени з лесами часто помітна верствуватість, створена піщано-гравелисто-галечниковими проверстками. Потужність проверст­ків піску незначна, 2-3 мм .”.

Досить дивним виглядає опис морени у тій частині, що стосується прошаркуватості, а нижня верства навряд чи може розглядатися як море­на взагалі, більше за все цей опис пасує до озерних відкладів. На рис. 3. представлена фотографія стінки кар’єру, розташованого на правому схилі долини р. Удай біля с. Повстин. На знімку можна спостерігати своєрідні риси відкладів. Це різкий контакт між прошаркуватою нижньою та одно­рідною верхньою верствами. Із них нижні відклади – це якраз ті утворен­ня, які віднесені до дніпровської морени. Якщо врахувати ту обставину, що більше 80 % таких відкладів складають морену дніпровського язика, то сумнівів щодо його існування є більш ніж достатньо.

Відносно поєднання цих двох верств слід зауважити, що подібні різкі контакти відомі досить давно [9, 13], і вони свідчить про значну швидкість руху [9]. Але поки що не відомо, що саме і як рухалося. Бо знову ж таки, ставши на загальноприйняті позиції, ми неодмінно впираємося у часовий парадокс. Якщо нижня товща є дніпровською море­ною, логічним є питання: а що її зрізало? Прямий аналог із гляціодисло­каціями: а що там зім’яло верстви рихлих відкладів у складки – разом із мореною? Різниця полягає тільки в тому, що в одному місці морена є зрізаною, а в іншому – дислокованою. Однозначно можна стверджувати тільки те, що обидві ці події відбулися вже у післядніпровський час.

Спробуємо, виходячи з уже відомих фактів, встановити чи при­наймні припустити, що то були за явища та процеси. Перш за все звер­немо увагу на склад нашарувань, що датувалися часом дніпровського зледеніння в долині Дніпра, а також на наявність відторженців, які розкидані вздовж долини Дніпра нижче гирла Росі.

Ще наприкінці 1940-х років, описуючи рух льодовика у лівобе­режній частині дніпровського язика, В.Г.Бондарчук [1, 2] писав, що перед тілом льодовика існувала поверхня, замулена через танення льоду і сті­кання талої води, і по ній льодовик рухався. Власне, верхня верства, зо­бражена на знімку, є добре перемішаним висохлим мулом, але утворилася вона не в результаті поступового стікання води з тіла льодовика, а в результаті висихання добре перемішаного матеріалу, можливо, прине­сеного селевим потоком.

Припущення щодо існування селевого потоку передбачає таку послідовність розвитку подій. У межах сучасного межиріччя Дніпра та Удаю до певного часу над згаданим зрізом-контактом існувала досить