Сторінка
7

Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі

Повернемося до об’­ємного зображення ділянки басейну Дніпра, що охоплює територію від р. Здвижа на заході до р. Сули – на сході, та від р. Сожу на півночі до р. Росі – на півдні (верхня частина рис. 17). У структурі зображення досить харак­терно виглядає межиріччя Дніпра, Ірпеня та Росі.

Будова цієї ділянки не гармонує з навколишніми територіями. Вона виглядає так, начебто з півночі до межі кристалічного фунда­менту сповзла велетенська брила, яка потім розтеклася подібно до рідкого цементного розчину. Примітним є південний контакт цієї ділянки.

Вигляд зображення дає усі підстави припускати, що у свій час уздовж цього контакту існували значні напруження, що призвели до утворення структур, подібних до Канівсько-Букринських (нижня частина рис. 17).

Структура зображення долини Дніпра не залишає нічого іншого, ніж припустити, що на одному з етапів розвитку селевого потоку були зірвані з місця брили розміром у кілька десятків кілометрів. Причому за їх співвідношенням із видимими борознами (місцями вони їх перекри­вають та зрізують), можна стверджувати, що це сталося на завершаль­ному етапі селю. Остаточно поверхня межиріччя Дніпра, Ірпеня та Росі сформувалося вже після танення порового льоду та льодової шапки, коли розкислі гірські породи розтеклися по прилеглій території.

Для підтвердження такого припущення приведемо два геолого-гео­морфологічні профілі (рис. 18), що характеризують будову верхньої час­тини осадової товщі на межиріччі Дніпра та р. Ірпеня (верхня частина) і Дніпра й р. Нивки (нижня частина). Навіть побіжний аналіз показує, що контакт відкладів Київської світи з перекриваючими верствами є неузгодженим. А вся товща, що залягає над Київською світою, є значно порушеною та деформованою.

Про те, що ці деформації могли мати місце під час одного зі зле­денінь, свідчить фотознімок стінки розкопу, зроблений під час архео­логічних робіт на Подолі біля гори Щекавиці. Як видно з фотозображення (рис. 19), піски полтавської світи, тепер сипучі, у мерзлому стані зазнали сильних вертикальних поштовхів і значних переміщень. Найбільш імовірним є те, що вертикальні поштовхи є наслідком ударів нижньої частини брили під час її переміщення.

Можливо, що наведені вище приклади є наслідками швидкого переміщення велетенської брили, що рухалася по промерзлій залитій мулом поверхні і яка після удару об кристалічні породи розкололася. Один із її фрагментів відскочив у східному напрямку. Фронтальна його частина виконала роботу ковша бульдозера. На лівому березі після того, як глибина врізання перевищила кінетичну енергію, цей фрагмент відскочив назад у західному напрямку. Оскільки буфером при ударі були зібрані у насуви породи юри, і через них передалася зворотна сила удару, вони разом з головним блоком відлетіли до їх сучасного положення.

Одна з точок зіткнення і сьогодні добре збереглась у будові по­верхні. Це деформація біля сіл Хоцки й Озерище, що розташовані на ліво­му березі Дніпра напроти Канівських гір. Її об’ємне зображення наво­диться на рис. 20. Зображене частково нагадує наведені вище зображення

вихлюпів уздовж берегів Десни та Дніпра (див. рис. 13), але має і певні відмінності. Контури підняття чіткіші й плавніші, що більше схоже на вертикальні деформації осадових порід.

Із селевими потоками у басейні середнього Дніпра може бути пов’язане ще один відомий феномен – Олешківськім піски. Про імпульс­ний перебіг процесу їх утворення ішлось в попередніх публікаціях [15]. Із наведених там зображень космічних знімків добре видно, що увесь масив був сформований серією вихлюпів-викидів. Із позицій існування селів у басейні середнього Дніпра ця імпульсивність пояснюється тим, що при викидах величезного об’єму мас гірських порід на певний час міг блокуватися відтік води до Чорного моря. Накопичення води призводило до прориву тимчасових гаток та викидів води разом зі значними масами матеріалу, якщо судити з кількості піщаних арен, в тому числі й пере­критих, то таких викидів було не менше семи.

Повертаючись до теми цієї статті – „Пізнавальна цінність цифрових моделей поверхні Землі”, слід нагадати, що одним із факторів, який стримував розвиток такого напрямку геофізики ландшафтів, була проблема отримання достовірних фактичних даних. При вивченні різних природних явищ виникала потреба в отриманні інформації про суто геометричні параметри поверхні – площу, висоту, кути нахилу, співвідношення поверхонь, глибину врізання, кількість винесеного або внесеного матеріалу і т. п. Безумовно, завжди існувала можливість отримати таку інформацію з аналізу топографічних карт, аерофознімків, космознімків, при польових дослідженнях. Але завжди це було пов’язане з величезними затратами часу на отримання вихідних матеріалів (топо­карт, знімків) і ще більшими затратами часу на їх опрацювання.

У практиці автора були випадки, коли для виконання деяких видів морфоструктурного аналізу кінцеві результати якого надавалися у мас­штабі 1 : 200 000, як вихідні дані використовувалися топографічні карти масштабу 1 : 10 000 (цього потребували умови рельєфу Білоруського Полісся). Технологія аналізу складалася з креслення горизонталей, укладання окремих аркушів, із технічних причин не більше 4, потім повторного склеювання і повторного перезнімання. І так до тих пір, поки не були зведені в єдине усі 256 аркушів.

Тепер, базуючись на цифровій моделі поверхні, цю роботу можна виконати за лічені хвилини. Причому практично без додаткових витрат часу можна значно покращити точність гіпсометричної інформації. Істот­ною перевагою цифрових моделей є швидка їх візуалізація в об’ємні моделі, що наближує, але не замінює і не замінить повністю стереоскопічного дешифрування аерофотознімків. Безумовно, це далеко

не всі переваги цифрових моделей, тут іще можна вказати на швидкий перехід від регіонального до найдетальнішого локального аналізу (максимальна точність, яку можуть забезпечити сучасні моделі складає 1 м планової прив’язки, та 0.1 м – висотної).

У роботі ми спробували показати не тільки переваги, які мають цифрові моделі будови поверхні Землі порівняно з традиційними джере­лами географічної інформації. Такі переваги дають можливість побачити нові риси в будові ландшафтних об’єктів і змушує по-новому підійти до вивчення начебто давно вирішених проблем. За приклади взято про­цеси переформування поверхні в гляціальних і постгляціальних умовах.