Сторінка
5

Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі

З аналізу рис. 1 та рис. 2 можна припустити, що прорив вододілу почався на ділянці між долинами річок Трубіж та Удай. Під дією гідростатичних сил промерзла товща була зірвана з місця, у розривах утворилися селеві потоки, які захопили промерзлі брили і винесли їх у басейн річок Росі та Вільшанки, що відомі у літературі під назвою „відторженці” [1, 2, 9, 10, 12, 13]. Селеві потоки вкрили значну частину Середньодніпровської западини, які потім утворили глинисту товщу, зображення якої та контакт із нижніми верствами наводився на рис. 3. Бурхливі течії та рух велетенських промерзлих брил гірських порід і льоду зірвали з місця значну частину вододілу. Окремі відносно невеликі брили досягли гирла р. Самари. Траєкторії їх рухів зафіксовані у будові поверхні на вододілах річок Сули і Псла (див. рис. 4), Орелі та Самари. Велика мерзла брила, наприклад, осіла у центральній частині вздовж долини Дніпра, утворивши пізніше вододіл з долиною Тясмина[1].

Неподалік від точки злиття річок Псла і Хоролу, але вже у тій частині долини Псла, що не була зачеплена рухом великих уламків, біля с. Каленики, розташований кар’єр, де селеві відклади можна спостерігати на висотах до 75 м. Співвідношення їх із пісками, що перекривають їх, свідчить про те, що пізніше вони частково були зрізані.

Рух брил супроводжувався викидом величезної кількості мулу за межі борозен. Відповідно даним гідродинамічного вивчення селевих потоків, бокове винесення матеріалу селевими потоками приблизно складає 30 % і може збільшуватися при зміні напрямку руху [14]. Залишки слідів таких викидів матеріалу за межі борозен можна спостерігати вздовж лівого берега Десни практично від гирла р. Остра і далі вздовж лівого берега Дніпра до гирла р. Трубіж (рис. 13). Об’ємна модель цієї ділянки ілюструє співвідношення викинутого матеріалу і масштаби явища. З рисунка видно, що матеріал викидався нерівномірно і утворив пасмо неоднакових висоти і ширини. Гіпсометричні профілі, побудовані на базі цифрових моделей, показують, що ширина смуги виносу сягала 20 км, а висота пагорбів сягає 30 м. Пагорби мають круті західні схили, та пологі східні. Сьогодні ці утворення можна спостерігати на околицях Києва, у більшості випадків їх поверхня була трансфор­мована еоловими процесами. Тепер значна їх площа зайнята природними та штучними лісовими насадженнями, як правило хвойних порід. У верх­ній частині розрізу піщаних масивів досить часто зустрічаються поховані ґрунти, що свідчить про періодичність ландшафтних сукцесій. Імовірною причиною зміни рослинності та поновлення еолових процесів слід вважати лісові пожежі.

Використання цифрових моделей дає можливість дещо з ін­ших позицій підійти до проблеми Канівських дислокацій. На початку статті ми вже звертали увагу на деякі сумніви щодо їх формування внаслідок дії тіла льоду на промерзлі гірські по­роди. Зокрема, вказува­лося на деформованість дніпровської морени. Але існують і інші фак­ти, наприклад, резуль­тати геологічної зйомки території Канівських гір, які були отримані ще у 1965 р. [3]. Вони й надалі залишаються найповнішим та найдо­стовірнішим джерелом інформації відносно те­риторій Канівських, Букринських і Мош­ногірських дислокацій.

Перший висно­вок, що слід зробити, аналізуючи геологічні розрізи, (рис. 14)[2] стосується безпосередньо терміну „деформації”, який у цьому випадку ніяким чином не відповідає геологічній структурі району. За своєю сутністю вони є типовими насувами, або шаржами, з будовою навіть дещо складніша за будову Кавказьких або Кримських гір і мало чим поступається Карпатам.

Особливості будови кристалічного фундаменту й осадової товщі Канівсько-Букринського району, включно з нижніми горизонтами юри, не дають ні найменших підстав для припущення про участь вертикальних тектонічних рухів у формуванні його структури. Обидва розрізи вказують на інтенсивні горизонтальні переміщення в дуже вузькій смузі, яка крім безпосередніх насувів поширюється тільки на ширину долини Дніпра. На лівобережжі, поза межами цієї смуги, у верхній частині розрізу спо­стерігається спокійне залягання гірських порід, без значних слідів гори­зонтальних та будь-яких слідів вертикальних переміщень.