Сторінка
6

Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі

Іншу ситуацію можна спостерігати на правобережжі. Тут помітні сліди вертикальних переміщень окремих блоків, локальне потовщення верст, занурювання більш молодих порід під більш давні, зокрема крейди під юру, юри під тріас, і тріасу під перм. У лівобережній частині явище занурення молодих порід під більш давні поширюється вглибину і стає там чіткіше вираженим. Складається враження що відбулося зіткнення двох великих блоків, товщина яких не перевищувала 100-200 м. І, що найдивніше, вони автономні не тільки від кристалічного фундаменту, але й практично від товщі пермських відкладів (рис. 14). Як видно з рис. 14, горизонтальні зрушення поширюються на глибину до 500 м, що свідчить про високу енергетику зіткнення.

Слід зауважити, що концепція, яка буде викладена далі, ще не може вважатися цілком доведеною, хоча ті окремі факти, які покладені в її основу, свідчать про доцільність її подальшого вивчення. Перше вражен­ня, що виникає при розгляді наведених фрагментів профілів на рис. 14 і 15, є таким: утворення насувів відбулося в результаті дії якоїсь сили зі сходу, наприклад, льодовика. Припущення про дію льодовика є логічним, оскільки будь-яких інших об’єктів, які б могли виконати таку грандіозну роботу, не простежується, а зникнути міг тільки лід.

Аналізуючи будову Канівсько-Букринського району, потрібно звер­нути увагу на дві істотні обставини у будові його надр. Перша: гірські породи були зірвані з глибини –30 м (нижче рівня моря), а тепер вони залягають на висотах до 200-240 м. Виникає питання: яку потужність повинен був мати льодовик? Як відомо, питома вага льоду є меншаю за 1 г/см3, а питома вага осадових порід у середньому складає 2,5 г/см3. Це означає, що тільки для компенсації статичних навантажень, які ство­рюють гірські породи, потужність льоду повинна була бути втричі біль­шою, ніж потужність гірських порід у межах схилу, тобто перевищувати 400 м. Але це тільки для компенсації навантаження. Льодовик повинен був ще створювати значні вертикальні й тангенціальні напруження для зриву і горизонтального переміщення блоків. Яка повинна була бути у такому випадку сумарна товщина льоду, взагалі уявити важко. Необхід­но також звернути увагу на положення нижньої межі відриву гірських порід. Як уже відзначалося, вона розміщена значно нижче тих висот, на яких, за даними палеореконструкцій, знаходилося ложе льодовика (90-100 м над рівнем моря). Це означає, що глибина екзарації біля підніжжя Канівсько-Букринських дислокацій зросла в порівнянні з північнішими ділянками льодовика більше ніж на 100 м.

При відсутності фізичного тіла, що призвело до утворення насувів на лівобережній частині Дніпра, та при неможливості їх виникнення в результаті дії льодовика, проблема начебто заходить у глухий кут. Але спробуємо уважніше проаналізувати профілі на рис. 14-15. Перший однозначний висновок, який можна зробити з аналізу розрізів, – на час утворення насувів осадова товща була промерзлою на значну глибину.

З будови осадової товщі району відомо, що неогенові та палеоге­нові відклади представлені неконсолідованими породами – піском, глина­ми, суглинками і мергелем, а юрські глини характеризуються надзвичай­но високою пластичністю. При таких фізичних властивостях жодна з цих гірських порід у сучасних умовах не здатна до формування ні насувів, ні нормальних складок. При значних бокових напруженнях і переміщен­нях буде спостерігатися їх перетікання й перемішування.

Утворення структур типу дислокацій у нормальних умовах можли­ве тільки для консолідованих порід, на зразок вапняків, доломітів, піско­виків і т. п. Але при промерзанні гірські породи зцементовані льодом і різко змінюють свій фізичний стан, із пластичних і сипучих – на кон­солідовані. І вже в такому стані вони можуть утворювати при відповідних навантаженнях розривні структури, насуви й т. п. Можна вважати, що формування Канівсько-Букринських дислокацій відбулося у період глибокого промерзання поверхні.

Форма західного, правобережного контакту, дає підстави припус­кати, що дія сил була скерована не в західному, а у східному напрямку. Осадова товща правобережжя начебто підсунулася під платини насуву і зібрала їх у єдине (див. збільшений фрагмент Бучацького насуву на рис. 15). Виглядає так, що в певний момент товща правобережжя просунулася на схід на відстань приблизно 10 км, створила насуви, згребла верхню частину порід, а потім відсунулася на захід. При відсутності слідів переміщення кристалічних порід таке припущення взагалі виглядає фантастичним. Але тут обов’язково маємо згадати про сліди-борозни, які залишили на поверхні блоки промерзлих гірських порід і льоду, що були несені селевим потоком. Можна було б припустити, що Канівсько-Бук­ринські насуви виникли як результат удару одного з них об нерівність поверхні, хоча це мало ймовірно, враховуючи глибину проникнення зміщень і розміри дислокацій. Розміри тих блоків були занадто малими для виконання такої роботи. Явище повинно було бути ще масштаб­нішим, можливо таким, якому не має аналогів в історії антропогенового періоду взагалі.