Сторінка
2

Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі

потужна товща, рельєф якої був подібний до сучасного на лівобережжі Удаю. Під дією якихось сил ця частина осадової товщі була зрізана та переміщена південно-східніше долиною Дніпра. Тепер фрагменти пе­реміщених товщ відомі під назвою „гляціодислокованих” відторженців – Букринсько-Канівських, Вільшанських, Мошногірських, Мотронівських та ін. Те, що початковим місцем їх розташування є колишнє межиріччя Дніпра та Удаю, було встановлено ще в середині минулого сторіччя [1, 2, 4, 9, 12]. Але механізм їх переміщення пов’язували з рухом льодовика. Припускалося, що відірвані брили, вмерзлі у льодовик, були переміщені з деформуванням або без нього, в непорушеному стані.

Загалом таке пояснення є логічним, але потребує принаймні встановлення походження відкладів, які перекрили площину зрізу-контакту. Крім того, рухомий льодовик повинен був залишити помітніші сліди, зокрема, ті ж моренні відклади.

Відсутність переконливих слідів льодовика навела на припущення про грандіозну природну катастрофу, яка знищила ті сліди льодовика, якщо він був, або просто зрізало поверхневі відклади межиріччя Дніпра та Удаю. Це припущення було зроблене автором дещо раніше [16]. Тоді воно базувалося на спрямленості, паралельності та неглибокому врізові долин Супою, Трубіжу, Переводу, Оржиці та інших). Остаточне під­твердження цього припущення отримано після аналізу зображення рель­єфу за цифровими моделями поверхні (рис. 2, 4,). Вниз за течією Дніпра такі явища спостерігаються на межиріччі Псла та Ворскли (рис. 5, верхня частина) та на межиріччі Орелі й Самари (рис. 5, нижня частина).

Селевий потік був дуже потужним і стрімким. Борозни, що залиши­лися на поверхні, свідчать про те, що разом із мулом неслися велетенські брили, які залишили глибокі сліди на поверхні (рис. 4). Цей рисунок дає можливість визначити і послідовність тих подій. Схоже, що перед селе­вим потоком річка Хорол безпосередньо впадала в Дніпро, а вже після нього змінила напрямок течії на південно-східний. Це означає, що ще пе­ред початком тих драматичних подій долини річок Сули, Хорола і Псла існували у тому ж вигляді, що й тепер. Це примітно також із тих позицій, що в сучасній геоморфології заплави річок за віком прийнято вважати голоценовими. І тут ми наштовхуємось на іншу суперечність: або вік за­плав значно давніший, або всі ці події відбулись у голоцені. Одне виклю­чає інше. Тобто проблема є, і вона заслуговує детального вивчення.

Крім названих ділянок басейну Дніпра, подібні борозни можна спостерігати і в долині Сейму (рис. 7) на межиріччі з Сулою та Роменом. Але далі на схід вони зникають. Порівняння вигляду борозен цієї ділянки з попередніми виявляє між ними дуже істотну різницю. Так, межиріччя Дніпра і Сули, Сули і Псла виглядають як поверхні, по яких був розлитий мул, який потім затвердів і порепався. А в басейні Сейму поверхня вигля­дає ідеально чистою (рис. 7). Це може означати тільки одне: що той мул, який можна спостерігати у долині Дніпра, частково був принесений, із басейну Сейму в тому числі. Тут просто зійшов перезволожений верхній прошарок, залишивши по собі мерзлу товщу.

Сучасний басейн середнього Дніпра представляє собою єдину гід­родинамічну систему, в якій існує постійний зв’язок між його притоками (рис. 6). Цілісність системи не дає підстав припустити можливість існу­вання будь-яких замкнутих басейнів, де б могла накопичуватися значна кількість води. Але є значна кількість фактів, які свідчать, що на певному етапі розвитку більша частина цього басейну була вкрита водою.

Гіпсометричний аналіз (профіль на верхній частині рис. 7) показує, що в басейні р. Сейм винесений матеріал початково знаходився на абсо­лютних позначках 170 м і вище. В районі с. Повстин селеві відклади залягають на висоті трохи меншій за 100 м, а в гирлі р. Сули – на висоті біля 80 м. Відстань між крайніми точка потоку дорівнює 300 км, перепад висот складає 90 м. Оскільки головною умовою для виникнення селів є раптовість скиду великої кількості насичених водою гірських порід, то неодмінно виникає питання про причини, що сприяли такому явищу.

Порівняння рельєфу, зображеного на рис. 2 і 4 виявляє, що на межиріччі Сули та Псла післяселеві смуги, утворені борознами і грива­ми, є особливо чіткими. Сумарний перепад висот грив і глибин борозен складає 10-15 м. Імовірно, що ці борозни залишилися як сліди перемі­щення селем різних за розмірами брил мерзлих гірських порід. Про те, що селевий потік був потужним і стрімким, можна судити за поширенням борозен уздовж (рис.6) усього лівого берега Дніпра аж до гирла р.Орелі, а можливо і далі. Ширина смуги поширення борозен на півночі східніше Києва сягає 150 км , а на прикінцевих ділянках – 30-40 км.