Сторінка
1

Біологічна рекультивація земель

Суть і значення біологічної рекультивації земель

Біологічна рекультивація земель - це комплекс біологічних заходів, спрямованих на відновлення родючості порушених земель з метою вирощування на них сільськогосподарських і лісових культур.

Вона поділяється на два основні види: сільськогосподарську рекультивацію і лісову, або лісогосподарську, рекультивацію.

Сільськогосподарська рекультивація передбачає вирощування на порушених землях відповідного асортименту сільськогосподарських культур і в подальшому переведення цих земель у ріллю, кормові та інші види сільськогосподарських угідь.

Лісова, або лісогосподарська, рекультивація передбачає вирощування на порушених землях відповідного набору лісових культур, які пізніше можна використовувати як товарні чи паркові лісопосадки, спортивно-оздоровчі та захисно-декоративні зони.

Вибір того чи іншого виду біологічної рекультивації базується на аналізі і врахуванні економічних, господарських і фізико-географічних особливостей родовища або окремих його копалин, до яких належать: цінність землі та її призначення, склад і властивості ґрунтових субстратів, складених у відвали, а також перспектива можливого використання порушених земель після їх гірничотехнічної та біологічної рекультивації.

Враховуючи, що в Україні спостерігається тенденція до скорочення площ ріллі, що припадає на душу населення, перевага повинна віддаватися сільськогосподарській рекультивації. Проте для неї потрібне обов'язкове нанесення на сплановану поверхню відвалів родючого шару грунту або потенційно родючих розкривних порід. Так, згідно з існуючими рекомендаціями, у випадку сільськогосподарської рекультивації товщина кореневмісного шару має бути не меншою їм, і він повинен мати такі фізичні та агрохімічні властивості: щільність складення (об'ємна маса) - не більше 1,5г/см3; вміст гумусу - не менше 2 % у сільсько-господарському освоєнні та 1,0% у лісовому; вміст водорозчинних сульфатів натрію І магнію - не більше 5%, хлоридів - не більше 0,01 %,рН-6-8.

Вибираючи культури для вирощування на рекультивованих землях, необхідно передусім орієнтуватися на рослинність, яка росла на території родовища або росте на відпрацьованих відвалах І сусідніх староорних землях. У тих випадках, коли на території відпрацьованих відвалів розкривних порід можливе осідання, у перші роки не можна висівати багаторічні трави, а доцільніше замінювати їх однорічними бобово-злаковими сумішками.

Важлива практична мета біологічної рекультивації - скорочення розриву між початком відчуження земель і їх наступним використанням, чого, на жаль, не дотримуються гірничо-видобувні підприємства.

Тривалість рекультивації може сягати 10-15 років і більше. Адже цей цикл закінчується лише тоді, коли гумусу в новоствореному шарі буде на рівні сусідніх староорних земель.

Під час відновлення земель треба враховувати, що без належного догляду рекультивовані землі може знищити ерозія. Щоб цього не сталося потрібно вже з самого початку біологічної рекультивації передбачити відповідні протиерозійні заходи.

Треба пам'ятати, що відновлення порушених земель спрямоване не тільки на їх повернення у сільськогосподарський чи лісовий фонд, запобігання зсувів або ерозії, але й на створення екологічно збалансованої системи, яка б становила економічну і природно-естетичну цінність.

Звичайно, у біологічній рекультивації не завжди вдається виконати усі вимоги проекту з рекультивації або накреслені заходи. В такому випадку треба провести коректування або визначити нові науково обгрунтовані роботи з рекультивації земель.

Класифікація порід і грунтів для біологічної рекультивації

Біологічна рекультивація земель, порушених промисловими розробками корисних копалин, значною мірою залежить від складу і властивостей порід і грунтів, фізико-географічних умов середовища і характеру подальшого використання рекультивованих земель.

Враховуючи це, запропоновано декілька класифікацій придатності розкривних порід і ґрунтів для біологічної рекультивації. Найбільш поширеною є класифікація, яка подана у таблиці 4.1.

У цій класифікації виділено три групи придатності розкривних порід І грунтів для біологічної рекультивації, а саме:

1-ша група - придатні,

2-га група - малопридатні,

і 3-тя група непридатні

Кожна група І підгрупа придатності виділяється за такими оцінювальними показниками, "сумарним ефектом" токсичних іонів, рН водним або сольовим, вмістом рухомого алюмінію, натрію, гумусу і фізичної глини (фракції менше 0,01 мм)

На підставі цих показників для кожної групи І підгрупи придатності встановлюють напрям використання порушених земель у процесі їх біологічної рекультивації. Наприклад, для 1-ї групи придатності та підгрупи "родючі" властиві такі оцінювальні показники: "сумарний ефект" токсичних іонів - менше 0,3 мг/100г ґрунту чи порід; натрій - менше 10 % ємкості поглинання; вміст гумусу - більше 2 % І вміст фізичної глини (фракції менше 0,01 мм) - понад 20 %.

Згідно з цими показниками, такі землі представлені гумусовим шаром профільних ґрунтів і слабоеродованих їх різновидностей та придатні для створення ріллі та інших сільськогосподарських угідь.

За таким принципом визначається придатність розкривних порід І ґрунтів для Інших цілей.

Природне заростання кар'єрно-відвальних територій

Серед порушених земель, які підлягають біологічній рекультивації, найбільш поширеними є відвали розкривних порід, які як грунтово-природний субстрат після завершення експлуатації починають заростати природною рослинністю. На відміну від староорних земель, формування рослинного покриву на відпрацьованих відвалах проходить сповільненими темпами. У більшості випадків це обумовлено бідністю розкривних порід на поживні речовини, несприятливими водно-фізичними та фізико-хімічними властивостями.