Сторінка
3

Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі

Аналіз структури зображення рис. 4 – 7 дає можливість припустити, що до проходження селевого потоку на межиріччі Дніпра та Удаю були вже сформовані басейни річок Трубіжу, Супою, Оржиці, Переводу. Межею селевого потоку на північному сході став лівий схил долини Удаю. Під час виникнення селю була зірвана та знесена верхня товща гірських порід потужністю 20-50 м. Через те що на деяких ділянках площина зрізу знаходилася вище тодішнього положення днищ долин, частково можемо уявити будову доселевої гідромережі. Зокрема, це стосуються р. Галки та її приток.

Можливо, що далі на південний схід від долини Удаю будова лівого схилу долини Дніпра не зазнала істотних змін. До такої думки схиляє тип зчленування відрізків долин річок Сули, Хоролу, Псла та Ворскли, що були вкриті селевим потоком, із їх відрізками, що залишилися поза межами селю. На деякий час селевий потік заблокував стік у долинах цих річок, але в пізніше вони відновили свої долини у вигляді, близькому до попереднього. Виняток складає долина Хоролу, яка у нижній частині пристосувалася до нової топографії поверхні і змі­нила напрямок течії з південного на південно-східний, використавши при цьому одну з борозен, що залишилися за брилами несених селем відторженців. Попереднє положення нижньої течії р. Хорол фрагмен­тарно можна спостерігати на рис. 4. Тепер окремі фрагменти пониззя колишньої долини Хоролу успадковані річками Сухий Тагамлик та Сухий Омельник.

Крім названих ділянок басейну Дніпра, борозни можна спостері­гати і в долині р. Сейму (рис. 7), на межиріччях із Сулою та Роменом. Вище за течією вони зникають. Порівнявши форми борозен цієї території та згаданих вище, зауважуємо між ними істотну різницю. Так, межиріччя Дніпра і Сули, Сули і Псла виглядають як поверхні, які були вкриті мулом, що потім затвердів та порепався, а поверхня у басейні р. Сейм виглядає ідеально чистою (рис. 6, нижня частина). Це може означати тільки те, що той мул, який спостерігається у долині Дніпра частково був принесений із басейну р. Сейм, де з поверхні зійшов перезволожений верхній прошарок гірських порід, залишивши по собі мерзлу товщу.

Гіпсометричний аналіз (профіль на рис. 7) показує, що в басейні р. Сейм винесений матеріал початково знаходився на гіпсометричних по­значках 170 м і вище. Біля с. Повстин селеві відклади залягають на висоті, трохи меншій за 100 м, а в гирлі р. Сули – на висоті біля 80 м. Відстань між крайніми точка потоку сягає 300 км, перепад висот складає 90 м. Оскільки головною умовою для виникнення селів є раптовість скиду великої кількості води та насичених водою гірських порід, то неодмінно виникає питання про те, що спричинило таке явище.

Сучасний басейн середнього Дніпра представляє собою єдину гід­родинамічну систему, в якій існує постійний зв’язок між його притоками (рис. 8). Цілісність системи виключає можливість утворення та існування будь-яких замкнутих басейнів, де б могла накопичуватися значна кіль­кість води. Але є ряд фактів, які вказують на те, що в минулому більша частина басейну Дніпра була великим за площею озером. Свідченням цього є той факт, що в межах південно-східної Білорусії значне поши­рення набули озерні відклади, які залягають на висотах до 140 м [21]. У верхів’ях річок Сули, Хорола озерні відклади залягають на позначках до 150 м [7, 21], а на правобережній частині Дніпра в межах Українського кристалічного щита вони залягають на позначках до 170 м [6]. Таке висо­ке залягання озерних відкладів не відповідає орографії регіону, оскільки при рівні води у водоймі вищим за 150 м вона вже безпосередньо сполу­чалася б із басейном Західного Бугу і далі з Балтійським морем. А при умові, що відтікання води на північний захід блокувався тілом льодовика, відкривався б стік із озера до Чорного моря. Тому, скоріш за все, сучасне гіпсометричне положення озерних відкладів зумовлене також і неотекто­нічними чинниками. З урахуванням цієї обставини можна припустити, що початковий рівень води у водоймі, в якій ці відклади сформувалися, був не вищим за 150 м.

Із поширення озерних відкладів по всій долині се­реднього Дніпра виходить, що їх формування відбувалося в межах єдиного озерного ба­сейну, виникнення якого, ско­ріш за все, у часі слід пов’язувати з кінцем дніпро­вського періоду. Тоді талі во­ди льодовика затопили релік­тову тектонічну западину, що обрамляла кристалічний ма­сив із півночі та північного сходу. Але для пояснення причин виникнення селевого потоку слід припустити, що на момент його виникнення існували вже два окремі басейни з різними гіпсометричними параметрами. Як уже згадувалося, вододіл між ними міг знаходитися в межах сучасного межиріччя Дніпра та Удаю. З усіх наведених рисунків також видно, що на час виникнення селю топографія відрізку долини Дніпра нижче гирла Росі в цілому відповідала сучасній. Тобто вже тоді ця частина басейну мала сполучення з Чорним морем.

Приблизно у той самий час на північному заході почався стік води з піс­ляльодовикового озера у долину Західного Бугу. Аналіз гіпсо­метрії показує (рис. 9), що після сполучення басейнів Західного Бугу та Поліського озера його рівень підтриму­вався на позначці біля 144 м. Як окремий басейн Поліське озеро проіснувало до кінця Валдайського часу, і зникло тільки після прориву Мозирської височини [11]. Після цього на місці Поліського озера сформувався басейн Прип’яті, що увійшов до складу басейну Дніпра. Нижче місця прориву на відрізку між с. Юровичі та Дніпром у долині Прип’яті утворився величезний конус виносу [16].