Сторінка
2

Бюджетна історія України

1. Зародження фінансової системи в період утворення Київської Русі.

Історія економічної і політичної взаємодії державних і місцевих органів влади в Україні бере свій початок від часів появи перших державних утворень —грецьких міст-держав у Південному Причорномор'ї та Приазов'ї (V ст. до н.е.). Першими ж рабовласницькими державами вважають Ольвію і Боспорське царство, які сформувалися на межі IV—II ст. до н.е

Основою державного бюджету Ольвії (у його розумінні на той час) були єдина система ввізного і вивізного мита й різні податки. Стягувалися вони представниками місцевих органів влади. Усіма грошовими надходженнями до скарбниці розпоряджалися спеціальні комісії "семи" і "дев'яти", які представляли центральну владу і безпосередньо взаємодіяли з місцевими органами влади.

Слід зауважити, що до 1 століття н. е. і далі з розвитком рабовласництва ліквідуються деякі форми самоврядування, котрі виникли в ранній період існування грецьких міст, і Боспорська держава перетворюється на монархію.

Ще деякий час автономією користувалися міста: у них збереглися традиції полісного самоврядування у вигляді народних зборів, ради, виборних посад.

Певна автономія була й у місцевих племен. Вони платили боспорським правителям данину хлібом та іншими продуктами, але при цьому зберігали свій родоплемінний устрій. Однак поступово міста втрачали свою колишню владу і елементи автономії, що не могло не вплинути на їхню роль в управлінні місцевими прибутками й витратами. У перших століттях нашої ери управління найважливішими областями і містами країни стало доручатися царським намісникам.

Фактично на той момент органи місцевого самоврядування ліквідуються. До наших днів дійшло небагато письмових свідчень фінансової політики держави за часів Київської Русі — "Повість временних літ" (початок XII ст.), Київський літопис (XII ст.), Галицько-волинський літопис (XIII ст.), три редакції "Руської правди". На основі цих джерел, а також праць і досліджень істориків В. Татіщева, М. Карамзіна, В. Соловйова, М. Грушевського, Н. Полонської-Василенко й інших можна з достатньою імовірністю стверджувати, шо підвалини місцевого самоврядування і оподаткування майбутньої Київської Русі закладалися ще у 862—879 роках князем Рюриком. Саме тоді нарівні з верховною князівською владою утверджується помісна влада. Згадку про передумови формування засад місцевого самоврядування знаходимо у М. Карамзіна: "Монархи зазвичай цілими областями нагороджували вельмож і улюбленців, які залишалися їхніми підданими, але володарювали як государ рі у своїх долях".

У Київській Русі становлення дворівневої системи управління — великокняжої та помісної влади — і притаманних їй економічних відносин починається одночасно зі створенням східнослов'янської державності у період князювання сина Рюрика — князя Олега, який об'єднує північ і південь Русі та проголошує Київ матір'ю міст руських. "Він доручив далекі області вельможам: велів будувати міста; встановив також податки загальні". Зрозуміло, що влада київського князя на землях племінних князівств була ще дуже слабкою, а система оподаткування — примітивною і загалом була представлена даниною з приєднаних племінних князівств, загальна кількість яких сягала двадцяти.

Численні східнослов'янські племена мали платити данину варягам, що служили Русі. Після перемоги над древлянами, що проживали уздовж Прип'яті, князь Олег і від них зажадав данини. У наступні два роки князь заволодів ще й землями сіверян (князівство Чернігівське) і сусідніх із ним радимичів.

На ці племена, за свідченням М. Карамзіна, був накладений "найлегший податок", оскільки вірність і прихильність сіверян були необхідні князю Олегу для безпечної взаємодії південних територій із північними. Радимичі, жителі берегів созьких, добровільно погодилися платити русичам ту саму данину, що й раніше хазарам. Так поступово створювалася фінансова система, яка згодом зробила обов'язковим поповнення князівської скарбниці.

Основним загальнодержавним податком у Київській Русі була данина з підкорених земель, розмір якої варіювався і залежав переважно від політичних інтересів і сили князя, який володарював. Розмір данини визначався для кожного племені окремо. Спочатку це була плата за захист князем окремих земель.

Данина існувала у формах "повозу" і "полюддя". "Повіз" вносили самі платники, а "полюддя" збиралося князівською дружиною. І хоч данина не була в прямому розумінні податком, вона стала джерелом, із якого беруть початок сучасні податки. Згодом до данини приєдналися й інші види оподаткування, котрі вже мали внутрішні джерела. Як зазначає В. Пушкарьова: "Як тільки громадські спілки перестали бути простими родинними об'єднаннями, як тільки з'явилася адміністрація у будь-якому її прояві (крім родинної), суд, військо, суб'єктами оподаткування стають не тільки переможені народи, а й самі громадяни такої спілки".*

У пізніших літописах зустрічаються вже згадки про надходження до скарбниці державної податі, яка "складалася більше з речей, ніж із грошей". Тлумачення терміна "подать" знаходимо в українського вченого Ю. Пасічника.

На його думку, "податі" — це збірний термін, що об'єднує дари, уроки (будь-яка повинність, яка визначалася за розміром і якій належало бути виконаною за певний календарний рік) і оброки (стягувалися з певного предмета)

Наступний етап у формуванні дворівневої системи взаємодії влади в Київській Русі припадає на правління княгині Ольги, котра здійснила першу в історії Русі "бюджетну" реформу. Суть її — у створенні ефективнішого механізму визначення розміру данини, що забезпечував би як необхідні надходження до князівської скарбниці, так і залишав продукти для задоволення потреб місцевих князівств. Княгиня поділила всі землі на цвинтарі, або волості, обклала державною даниною землі північної Русі, по Лузі й Мсті, визначила податки на користь державної скарбниці на землях древлянських, а також частку данини на користь своєї власності — у Вишгороді.

На думку Ю. Пасічника, є досить підстав вважати, що суть нововведень княгині Ольги і її мужів (дружинників, радників та ін.) полягає у регламентуванні повинностей залежного населення, у створенні пунктів, які використовувалися князівськими дружинниками для збирання данини, виконання адміністративних і судових функцій.

*Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов. — М.: Инфра —1996. -С. 78.

Так, очевидно, почався перехід від системи "полюддя" до досконалішого способу стягнення податків — "на місцях", яке сталочи не першим кроком до регламентації бюджетних відносин різних рівнів влади.

Ще одним джерелом поповнення великокняжої скарбниці на той час стає торговельна та інша комерційна діяльність'. Спочатку, в 1Х—Х століттях, коли князі ще не мали власного господарства, основним предметом торгівлі була не використана на власні потреби частина данини, зібраної з підкорених племен.