Сторінка
7

Бюджетна історія України

За часів Гетьманщини на бюджетні процеси мали вплив як зовнішні так і внутрішні чинники. З боку Росії відчувався постійний тиск із намаганням підкорити фінанси Гетьманщини, з внутрішнього — цілий комплекс різнопланових чинників, викликаних неврегульованими юридичними нормами, особливостями соціально-економічного устрою, національними, демографічними, політичними процесами.

Основи зовнішніх взаємин з Росією були закладені за часів Б. Хмельницького і потім уточнювалась при виборах нового гетьмана, а також в односторонньому порядку з боку Росії.

Основні напрями взаємин були такі:

1. Безоплатне утримання російської армії. Селяни і козаки-підпомічники збирали гроші, продукти харчування (порції), фураж (рації). До 1707—1709 рр. збори були незначними. Після Полтавської битви на Лівобережній Україні постійно перебувало до 10 полків, а під час військових дій — значно більше. З 1716 до 1783 р. ці збори мали постійний характер і називались "консистенські дачки". З 1764 р. вони збирались у грошовій формі — по 1 крб. із кожного двору.

2. Виконання повинностей. Цих повинностей у різні роки налічувалося чимало. Так, селяни і міщани повинні були забезпечувати підводами, кормами, волами, погоничами потреби армії, пошти, чиновників. У роки російсько-турецької війни 1735—1739 рр. було

притягнуто до обозної служби 205 тис. селян, забрано волів і коней на 146,3 тис. крб. Усього збитки для України становили 12 млн крб. У 1737—1738 рр. Україна утримувала власним коштом від 50 до 75 російських полків, що коштувало їй 1,5 млн крб., у 10 разів більше за її річний бюджет. Утрати населення становили 35 тис. осіб, що для чисельності в 1,5 млн осіб не було суттєвим. Тяжким випробуванням для українців були такі повинності, як примусові каральні роботи, будівництво фортифікаційних споруд. Козаків і посполитих відправляли до Петербурга, Астрахані, Кавказу, додому ж поверталось не більше ЗО—60 %, решта вмирали від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв.

2. Передавання частини бюджетних коштів Лівобережної України до Росії. Оскільки бюджетні ресурси України починаючи з 1722 р. перебували під контролем Росії, то в окремі роки грошові ресурси направлялись до російської казни. Так, у 1725 р. для Росії було виділено 244 255 крб. від податків.

Практично протягом усього періоду існування Гетьманщини простежуються три рівні збирання податків, зборів, виконання повинностей:

1. У державну казну — до військового скарбу.

2. На користь місцевої старшини в полках, сотнях.

3. На утримання землевласника, пана, збирачів податків.

До державної казни надходили:

1. "Показанщина" — податок на виробництво горілки (від одного "казана" — специфічного апарату для виготовлення горілки). Козаки та духовні особи платили 50 коп. за "казан", селяни — 1 крб.

2. Тютюнова десятина. Справлялась спочатку з посівів натурою, а з 1723 р.— 60 коп. з пуду.

3. Податки на торговельну діяльність. Стягувалися в розмірі 2 % від вартості товару. За продаж горілки і дьогтю стягувалися з одного відра. Оподатковувався продаж солі, хліба, риби, вина, худоби, "ярмаркові" — з купецьких підвід. У 1714 р. було введено новий податок —"поголовщину", що збирався не з вартості товару, а з "голови" купця.

4. Податок із млинів, так званий "військовий мірчук", — який стягувався в розмірі 1/3 помолу для забезпечення потреб російської армії. Сплачувався всім трудовим населенням, починаючи від 1665 р.

5. Податки з промислів, наприклад з копалень. Збиралися переважно натурою.

6. Митні збори в частині, визначеній гетьманською адміністрацією. Мито було зовнішнім і внутрішнім. Зовнішнє мито поділялось на "індукти" — за ввезення товару та "евекти" — вивезення товару і давало щорічно до 50 тис. крб. За царювання Єлизавети було перенесено митні кордони Російської імперії до польського та турецького кордонів і таким чином скасовано ці види мита Гетьманщини. Гетьман Розумовський доводив сенату Росії незаконність цих скасувань, але цариця Єлизавета затвердила рішення сенату, скасувавши юридичне тим самим митну територію Гетьманщини. Однак ще довго цей указ виконувався не в повному обсязі, і лише за часів правління Катерини II митну територію України було повністю скасовано. Внутрішнє мито брали за проїзд територією Гетьманщини, окремо "перевізне" — через річки, "мостове" — через містки.

7. Інші податки з населення, наприклад, "куничне" з весіль. У 1765 р. було запроваджено подушний податок, а з 1783 р. він поширився на всю Україну. У цьому ж році змінилися розміри податків. Замість 1 крб. з селян і козаків збирали по 1 крб. 20 коп., а з купців — 1 % від земельного капіталу, з поміщицьких і монастирських селян —72 коп. на рік. Після секуляризації монастирського землеволодіння селян цих маєтностей віддали у володіння держави, і вони, крім подушного, платили податок у розмірі 1 крб. Дворянство та духовенство були звільнені від сплати прямих податків.

8. Державні "загальнонародні" повинності, обов'язковість яких підтверджувалася грамотами І. Скоропадського, Д. Апостола. Найбільш поширеною повинністю було забезпечення селянами і міщанами підвід, коней, волів і погоничів для російської армії, перевезення провіанту, пошти, чиновників.

На користь місцевих органів влади збирали податки на утримання цих органів влади. На утримання ратуш у містах також збирали окремі податки і мито. Розміри податків були неоднакові в кожному полку. Податки часто здавали на "відкуп" в оренду окремим

організаціям або особам, які збирали зазвичай значно більше. Особливо це було поширеним за гетьманування Самойловича. В окремі періоди державний скарб не був відокремлений від приватних доходів гетьманів. Так було за гетьманування Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Мазепи.

Отже, підґрунтям державності була українська національна думка, яка теоретично і практично забезпечила створення основ держави — мову, адміністративний устрій, військову, правову, господарську, судову, фінансову, у тому числі й бюджетну системи.

4. Бюджет України у складі бюджетної системи Росії в кінці XVIII – на початку XX ст.