Сторінка
3

Бюджетна історія України

Однак уже із середини Х століття князі розвивають власні господарства. Дехто з них вводив обмеження на вивезення і продаж товарів (зброя, сіль, золото, срібло), закріпляючи за собою у такий спосіб монопольне право на торгівлю.

Із подальшим розвитком торгівлі у князівської скарбниці з'являється ще одне "податкове" джерело прибутків, яке започаткувало появу непрямого оподаткування, — мито. З метою регулярного поповнення князівської скарбниці правила торгівлі особливо регламентувалися вже у перших угодах Київської Русі з Візантією” **. На відміну від данини і податей, мито стягувалося переважно грошима.

На цей час виділилося два види мита: за місцем збору і часом — "заставне", яке стягувалося до початку торгівлі й за проїзд, і "торгове". Заставним митом були: побережні (з плавучих засобів), перевізні (за перевезення на поромних і човнових переправах), мостовщина (за переїзд через мости), костки (з людей, які везли вантажі дорогами, що охоронялися). До торговельного мита належали явки. Їх стягували окремо з людей і з товарів. Бралося також мито і за зберігання товарів. Із прийняттям християнства духовенство стало справляти для своїх потреб своєрідне мито під час ярмарків, які влаштовувалися на церковні свята. Скарбниця князя поповнювалася і за рахунок мита з надання судових послуг і штрафів за невчасне внесення цих платежів.

Додатковим джерелом поповнення князівської скарбниці стала видача кредитів, плата за користування якими сягала 25—50% річних. На той час існувало три основних види кредитних відносин: надання "кун у рез" (позичання грошей під відсотки), "справжнє" (позичання під наростаючі відсотки) і "наставши в мед", "жито в присоп" (кредит у натуральній формі під певну частину натурального продукту)".

Отже, зміни, що відбулися у системі оподаткування і взаємодії центральних і помісних владних структур, були значним кроком до розвитку місцевого самоврядування.

Із розвитком феодалізму в Київській Русі формується панівний клас феодалів і стрімко зростає феодальне землеволодіння. Право власності на землю належало в основному феодалам — князям, боярам і церкві. Вони не сплачували податків, мали низку інших привілеїв і пільг, які закріплялися у тодішніх правових документах. Таким чином, у Київській Русі нарівні з класовим поділом, соціальним розшаруванням суспільства відбувалося формування замкнених груп (верств) населення — феодалів, вільних селян-общинників, вільного міського населення і феодальне залежних людей.

**Пасічник Ю. В. Бюджетна система. — Черкаси: Відлуння. — 1999. — С. 44.

Відповідно відбувається і диференціація оподатковування цих соціальних верств.

Вільні селяни-общинники спочатку платили данину з будинку, а коли феодалізм став панівним, об'єктом оподаткування стали й земельні угіддя. Джерелом податку був прибуток від землекористування, тобто земельна рента. Одиниця обкладення, види платежів і їхня величина були неоднаковими для різних князівств. При цьому розмір господарства та його економічні можливості на первинному етапі не враховувалися при визначенні суми (величини) податку. Згодом базою для оподаткування стає чисельність жителів. Аналогічно поземельний податок вибудовувався у всіх західноєвропейських державах. Водночас способи визначення прибутку від земельних угідь у різні періоди і в різних країнах відрізнялися між собою. Найдавніший спосіб — за кількістю — полягав у вимірюванні землі й оподаткуванні її: за югерами — у Римі, за хайдами — в Англії, за гуфами — у Німеччині. Досить швидко цей спосіб через несправедливість оподаткування змінюється, і землі починають оподатковуватися за їх родючістю. За повноту і своєчасність сплати такого платежу в князівствах Київської Русі відповідало все господарство, де діяв розподільний принцип.

Вільне міське населення зобов'язане було платити податки залежно від свого роду діяльності або відпрацьовувати на будівництві й ремонті міських фортець. Один із головних правових документів часів Київської Русі "Руська правда" свідчив про встановлення плати представникам державної влади (прообраз витрат бюджету на державне управління), які керували будівництвом міст, із коштів місцевого населення. На кошти того самогоміського населення будувалися церкви, утримувалася церковна парафія.

Феодальне залежне населення Київської Русі отримувало землю в користування від землевласника за умови виконання різних робіт. За право користування землею стягувався натуральний податок у формі передачі землевласнику більшої частини результатів своєї праці. Челядь, холопи за своїм соціальним статусом належали своїм господарям і, відповідно, податків не сплачували.

Збори і податки з населення на той час визначалися переважно місцевими князями, однак поступово роль київських князів в управлінні областями ростала. Нарівні з посиленням ролі "місцевих податків" у Київській Русі відбувається і поступове закріплення загальнодержавного оподаткування. На місцях у Київській Русі спочатку панували місцеві князі, але, визнаючи силу київського князя, вони передавали йому частину данини, їмо збиралася з підлеглої їм території. За це місцеві князі мали заступництво київського князя і залишали собі частину данини.