Сторінка
1

Цільові режими монетарної політики: світовий досвід

У кінці 1980-х рр. минулого століття монетарна політика більшості розвинених країн і тих, що розвиваються, пережила період структурного та інституційного перелому. Протягом цього періоду значно посилилася роль цінових показників при формулюванні проміжних цілей грошово-кредитної політики, що підвищило актуальність пошуку ефективних методів боротьби з інфляцією.

Для збереження цінової стабільності країни експериментували з тим чи іншим номінальним якорем грошово-кредитної політики, який виступав у вигляді певного показника і за яким встановлювався контроль з боку центрального банку. Так, цей якір забезпечував дисципліну дотримання цілей грошово-кредитної політики органами монетарної влади. Залежно від того, яка перемінна вибирається у вигляді номінального якоря, грошово-кредитна політика може функціонувати в тому чи іншому режимі.

Метою даної статті є узагальнення світового досвіду реалізації існуючих режимів монетарної політики, виявлення основних переваг і недоліків у практиці їх використання.

У міжнародній практиці грошово-кредитного регулювання використовуються три основні режими монетарної політики: таргетування обмінного курсу, таргетування грошових агрегатів, інфляційне таргетування. Перед тим як, перейти до розгляду зазначених вище режимів, розглянемо, що являє собою сам термін „таргетування” і який економічний зміст вкладають у нього фахівці.

Дослідження показують, що навколо терміна „таргетування” відбувається багато дискусій, оскільки в багатьох словниках відсутнє його точне визначення. Детальний аналіз різних поглядів і визначень цього терміна наводиться в монографії С.Р. Моісеєва, який після розгляду позицій авторів визначає таргетування, як „ .применение инструментов экономической политики для достижения количественных ориентиров целевой переменной, входящих в сферу ответственности органа регулирования” [5, с. 8–10]. На його думку, таке визначення охоплює можливість таргетування всіх показників і відповідальність за їх дотриманням з боку монетарної влади.

Важко погодитися з таким визначенням терміна „таргетування”, оскільки останнє зводиться тільки до застосування центральним банком інструментарію. Термін „таргетування” в перекладі з англійської мови означає ціль, завдання. З урахуванням специфіки грошово-кредитної політики, під таргетуванням нами розуміється встановлення центральним банком або іншим органом монетарного регулювання цільового значення одного чи кількох номінальних показників, дотримання яких здійснюється завдяки певному інструментарію. У зв’язку з тим, що центральний банк не в змозі досягти кінцевої мети прямо, він діє опосередковано, через таргетування проміжної цілі.

Таргетування обмінного курсу – історично найбільш ранній режим грошово-кредитної політики. Як приклад застосування такого режиму, можна навести досвід країн, що дотримувались золотого стандарту. У цих країнах кінцевою метою грошово-кредитної політики була підтримка постійної ціни на золото або, іншими словами, збереження фіксованого валютного курсу. Ефект застосування режиму таргетування обмінного курсу полягає в боротьбі з високою інфляцією, оскільки система фіксованого валютного курсу допомагає стримати її зростання в середині країни.

На сучасному етапі такий режим передбачає або фіксування обмінного курсу національної валюти щодо валюти країни з низьким рівнем інфляції, або встановлення горизонтального чи похилого коридору, в межах якого обмінний курс національної валюти може рухатися вільно.

Таргетування обмінного курсу набуло широкого розповсюдження в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою. Так, на початку проведення економічних реформ режим таргетування обмінного курсу використовували Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Болгарія, Естонія, Литва, Латвія тощо. Україна також використовувала цей режим, спочатку у вигляді встановлення похилого коридору гривні до долара США, а потім – шляхом жорсткої прив’язки валютного курсу гривні до долара. В окремі періоди цей режим використовували центральні банки ряду європейських держав, економіка яких на сьогодні є сильною (Німеччина, Франція, Велика Британія та інші країни Європи).

Популярність режиму таргетування обмінного курсу і його ефективність у перехідних економіках обумовлена тим, що на початку трансформаційного процесу, зазвичай, спостерігається швидка доларизація економіки, тому політика контролю за обмінним курсом стає найкращим вибором для країни і відіграє визначальну роль у приборканні інфляції, оскільки інфляційні ефекти девальвації внутрішньої валюти пом’якшуються. Крім того, фіксований курс позитивно впливає на економіку в цілому, бо призводить до певної макроекономічної стабілізації.

Практика засвідчує, що таргетування обмінного курсу має ряд явних переваг, а саме:

– встановлення номінального якоря прив’язує внутрішній рівень інфляції до темпів зростання цін товарів, що продаються на внутрішньому ринку і так стримують інфляцію;

– очікування майбутньої інфляції прив’язується до рівня інфляції в країні валюти-якоря;

– таргетування обмінного курсу дозволяє центральному банку проводити послідовну грошово-кредитну політику;

– простота і прозорість для економічних агентів, тобто – „тверда та стійка національна валюта”.

Для успішної реалізації режиму таргетування обмінного курсу необхідно мати певні умови, головними з яких є необхідна наявність достатнього обсягу валютних резервів для підтримки стабільності курсу, сувора фіскальна дисципліна та незалежність грошової політики. В іншому випадку політика фіксованого курсу неприйнятна.

Міжнародний досвід реалізації режиму таргетування обмінного курсу дозволив виявити також серйозні недоліки, до яких відносяться:

– звуження можливостей центрального банку в управлінні внутрішньою грошово-кредитною політикою. З одного боку, необхідність підтримки встановлених параметрів зміни номінального обмінного курсу національної валюти обмежує можливості використання цього інструменту грошово-кредитної політики для стабілізації фінансової ситуації у випадку економічних потрясінь, а, з іншого – економіка країни стає уразливою для економічних шоків, що відбуваються в країні валюти-якоря;

– наявність ризику спекулятивної атаки на валюту. Такі події, свого часу, спостерігалися у Швеції, Іспанії, Франції, Італії та Великій Британії. Фінансові спекулянти своїми спланованими діями призвели до суттєвої девальвації валют у цих країнах;

– фіксований курс стимулює до припливу капіталів у вигляді портфельних інвестицій. Прив’язка курсу призводить до зростання грошової бази і темпів інфляції, що загрожують міцності фінансової системи. Доларизація ж економіки за рахунок притоку капіталу веде до зростання банківських депозитів в іноземній валюті та збільшення обсягів кредитування;

– неможливість вирішення проблеми стабілізації цін у довгостроковому періоді.

Незважаючи на всі переваги, які дає політика таргетування валютного курсу на початковому етапі переходу до ринку, фіксування обмінного курсу в країні повинно бути тимчасовим заходом. Досліджуючи практику трансформації перехідних економік, Ф. Мишкін у своїх роботах показав, що тривале використання режиму таргетування обмінного курсу в країнах, що розвиваються, може призвести до гірших наслідків, ніж у розвинених країнах. На його думку, такий режим грошово-кредитної політики є дуже небезпечним і сприяє розвитку тяжких фінансових криз [2, 3, 4].