Сторінка
2

Цільові режими монетарної політики: світовий досвід

Таким чином, досвід європейських країн із перехідною економікою доводить, що політика контролю за обмінним курсом дає позитивний результат у середньостроковому періоді (3–5 років). Також, незважаючи на досягнення певної макроекономічної стабілізації, вона провокує інфляцію, а отже, необхідно відмовитися від жорсткого контролю за обмінним курсом і проводити більш гнучку курсову політику.

Таргетування грошових агрегатів є режимом монетарної політики, пік популярності якої припадає на середину 1970-х рр. зразу після колапсу Бреттон-Вудської системи. Зазвичай цю систему застосовують країни, чиї економіки є досить великими або традиційно замкнуті, щоб бути прив’язаними до будь-якої з міжнародних валют. Свого часу таргетування грошових агрегатів встановлювали США, Велика Британія (у 1970-х рр.), Канада, Німеччина, Японія, Швейцарія, країни Європейського Союзу. Зазначимо, що такий режим передбачає встановлення контролю за показниками грошової маси, при чому, як вузькими (наприклад, М1) так і більш широкими (М2 та М3).

Теоретичною основою режиму таргетування грошових агрегатів виступають положення монетаризму про необхідність підтримки постійного приросту грошової маси. Хоча взаємозв’язок між темпами інфляції і грошовою масою в довгостроковому періоді не викликають заперечень ні в однієї з макроекономічних шкіл, пряме і жорстке слідування „правилу Фрідмана” не було характерно ні для однієї з країн, які використовували цей режим. Навіть Германія і Швейцарія, які були найбільш послідовними прибічниками даного режиму грошово-кредитної політики, мали тенденцію до відхилення від встановленої цілі через потребу у підтримці стабільних темпів зростання ВВП та рівня валютного курсу.

Узагальнюючи досвід країн, які використовували цей режим, зазначимо, що головною перевагою таргетування грошових агрегатів є надання широких можливостей центральному банку в приведенні грошово-кредитної політики у відповідність з внутрішніми потребами економіки, незалежно від зовнішніх шоків. До переваг режиму таргетування грошових агрегатів також можна віднести:

– більшу гнучкість у корегуванні монетарної політики порівняно з таргетуванням валютного курсу;

– можливість точної оцінки вузьких грошових агрегатів, що спрощує дотримання цільового рівня.

Таргетування грошових агрегатів пов’язане водночас із двома важливими проблемами, а саме: по-перше, для досягнення ефективності такого режиму грошово-кредитної політики необхідна наявність сильного та сталого зв’язку між головними орієнтирами макроекономіки (інфляція, обсяги виробництва, зайнятість) і динамікою грошового агрегату, який вибирається для контролю; по-друге, динаміка обраного грошового показника повинна повністю контролюватися центральним банком. Але банк, на думку фахівців, спроможний найчастіше контролювати вузькі грошові агрегати, тоді як динаміка грошової маси (М2 або М3) залежить від рішень багатьох економічних агентів. Водночас більш стійкий зв’язок між змінами реальних перемінних і динамікою грошової маси спостерігається саме для широких грошових агрегатів.

США, Канада та Велика Британія відмовилися від використання режиму таргетування грошових агрегатів на початку 1990-х рр., оскільки відсутність стійких співвідношень між динамікою грошових агрегатів і поведінкою цільових перемінних фактично позбавила центральні банки цих країн можливості досягати макроекономічних цілей [7].

Вибір того чи іншого режиму грошово-кредитної політики повинен здійснюватися з урахуванням особливостей економіки та стадії її розвитку. Вище уже згадувалося, що політика таргетування обмінних курсів застосовується переважно країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою, тоді як таргетування грошових агрегатів і таргетування інфляції використовується в основному розвиненими країнами і не завжди можуть бути успішно застосовані для перехідних економік.

Незважаючи на явний успіх грошової стабілізації в багатьох країнах (у тому числі і в Україні), більшість економістів ставить під сумнів успішність використання грошового таргетування в перехідних економіках через такі причини. Для успішного досягнення первинних цілей необхідно, щоб в економіці існував надійний взаємозв’язок між цільовою перемінною (інфляцією) і агрегатом, який таргетується. Проте усі перехідні економіки мають проблему нестабільного попиту на гроші, тому взаємозв’язок між грошовим агрегатом та інфляцією слабкий і грошове таргетування не буде працювати [8]. До цього можна додати, що невеликий діапазон дієвих інструментів у перехідних економіках часто робить неможливим грошове регулювання.

Зародження „нової макроекономіки” на фоні згасаючої популярності монетаризму, поява концепцій „раціональних очікувань” і „динамічної неспроможності” низько інфляційної політики заклали кардинально інший теоретичний фундамент нового режиму монетарної політики, який отримав назву „інфляційне таргетування”. Цьому режиму притаманне чітке (експліцитне) формулювання цілі з інфляції, гнучкість у застосуванні інструментів, наявність можливості прогнозування основних макропоказників, операційна транспарентність і публічна звітність центрального банку.

Уперше про перехід до прямого таргетування рівня інфляції заявила Нова Зеландія у 1990 р. Пізніше такий режим був застосований урядами Канади, Великої Британії, Швеції, Фінляндії, Австралії, Іспанії, Ізраїля, Чехії та Чилі.

Успішні спроби зниження помірної, але стійкої інфляції, яка тривала більше 20 років у країнах, що перейшли на новий режим, стали основою для поступового переходу до цього режиму в цілому ряді країн з економікою, що розвивається. За даними МВФ, у 2005 р. режим інфляційного таргетування використовували 13 країн, що формують ринкову економіку. Серед них Польща, Угорщина, Чехія, Таїланд, Перу та ін. [11, с. 39].

У країнах СНД окремі елементи таргетування інфляції оголошувалися Центральними банками Росії та Казахстану з 1996 р. Міжнародний валютний фонд з 2002 р. відніс ці країни до „експериментальної” групи країн, які використовують таргетування інфляції [13, с. 16].

Інфляційне таргетування порівняно з іншими монетарними режимами включає досить складні з технічного погляду процедури, спрямовані на запобігання впливу внутрішніх шоків на динаміку рівня цін і передбачають контроль за індикаторами, що характеризують стан економіки. При цьому завдання даного режиму полягає не тільки в досягненні певної цінової стабільності, а ще й у впливі на економічне зростання шляхом регулювання пропозиції грошей.

Головною передумовою введення таргетування інфляції є незалежність центрального банку в питаннях розроблення монетарної політики, визначення її цілей та інструментів їх досягнення. Результат реалізації даного режиму полягає в зниженні інфляційних очікувань усіх господарюючих суб’єктів шляхом підвищення їхньої довіри до грошово-кредитної політики банку.

Популярність інфляційного таргетування і його широка застосовність полягає в наступному:

– цей режим, як і таргетування грошових агрегатів, дозволяє урядам і центральним банкам зосередитися на внутрішніх проблемах економіки. Оскільки центральні банки у даному випадку не встановлюють для себе жорстких співвідношень між динамікою грошових агрегатів і темпом зростання цін, таргетування інфляції дозволяє більш гнучко реагувати на зміни макроекономічної ситуації;