Сторінка
19
Систематичний контроль за поведінкою молодших школярів у школі та за її межами привчає їх до щоденного дотримання дисципліни. Особливо потрібен він молодших школярів, у яких сформувалися негативні звички, оскільки створює умови для вироблення у них позитивних звичок, блокує появу і закріплення негативних. Проте це не означає, що треба весь час контролювати учнів, які випадково порушили правила поведінки. Коли їх “виховують” у багатьох інстанціях, часто нагадують про найменші провини, це не сприяє дотриманню ними правил поведінки, а спонукає до думки, що вони “невиправні”. Контроль повинен бути тактовним, щоб учень відчував повагу до себе як до особистості.
Зовнішній контроль певною мірою є примусом до позитивної поведінки. Водночас діє внутрішній контроль, коли певні норми поведінки настільки засвоєні, що стали внутрішніми переконаннями людини, і вона виконує їх, часто навіть не замислюючись над тим, чому чинить так, а не інакше. Якщо від виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку педагогів чи колективу молодших школярів можна уникнути, то від власної совісті важко сховатися. Як стверджував А. Макаренко, у вихованні слід домагатися розумного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за поведінкою вихованців, навчити їх “робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і ніхто не дізнається”.
У вихованні взагалі й у зміцненні дисципліни зокрема особливе значення має правильний тон і стиль діяльності учнівського колективу. Якщо панує життєрадісний тон, в основі якого свідома дисципліна, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, виховання учнів дається легше.
Дієвою є профілактика конфліктних стосунків і запобігання негативним вчинкам. Порушення дисципліни і вимог шкільного режиму найчастіше трапляються там, де недостатньо організована діяльність учнів. Якщо вихованцеві нічого робити на уроці чи в майстерні, якщо не організовано його дозвілля, він намагатиметься чимось заповнити свій вільний час, організувати його по-своєму, не завжди розумно.
До порушень шкільного режиму молодших школярів призводить і невміння деяких учителів працювати з педагогічно занедбаними дітьми. Помилки в роботі з ними спричинені тим, що педагоги не розкривають мотивів їх негативної поведінки, знання яких дає змогу ефективніше будувати виховну роботу з ними. Якщо вихованець, наприклад, погано поводиться через відсутність перспективи, байдужість до свого майбутнього, то вся робота педагога має бути спрямована на формування в нього віри у це майбутнє, в можливість досягти його власними силами.
Школа багато втрачає у вихованні свідомої дисципліни через те, що не завжди дотримується суворої регламентації життя та діяльності молодших школярів, а саме вона, за словами А. Макаренка, “ .повинна з першого ж дня поставити перед учнем тверді, незаперечні вимоги нашого суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна і чого не можна, що похвально і за що не похвалять.” Це регламентування має узгоджуватися з правами і обов’язками школярів, передбаченими Законом України “Про освіту” молодших школярів створено всі умови для навчання і праці в школі, тому кожен з них повинен сумлінно і свідомо виконувати свої обов’язки. Повага учнів до закону полягає у свідомому дотриманні правил поведінки, дисциплінованості, боротьбі з порушеннями шкільного режиму, допомозі педагогічному колективу в організації навчально-виховного процесу. Вони мають глибоко усвідомити, що поведінка і ставлення до навчання – не лише їх особиста справа, що їх громадянський обов’язок – сумлінно вчитися, зразково поводитися, стримувати інших від недостойних вчинків.
Важливе значення для ідейного і морального формування школярів має не тільки зміст, але й організація навчального процесу. Н.К. Крупська вважала, що і в навчанні, і в труді слід вчитись працювати колективно. З.Н. Василєва пропонує пізнавальну діяльність учнів будувати як колективну. Організація колективної і групової форм навчальної діяльності можлива на уроках з усіх предметів, але особливо на уроках праці та факультативних занять.
Організація навчального процесу, форми оцінювання знань, оцінювальні судження, які характеризують відносини школярів до навчання і своїх товаришів, на нашу думку, у хорошого вчителя мають бути направлені на те, щоб сильні сторони кожного учня були усвідомлені ним самим і його товаришами. Це створює сприятливий емоційний стан школяра в колективі, що являється одним з умов його успішного морального розвитку.
Формування морального досвіду школярів не може бути обмежений тільки їх навчальною діяльністю, стверджує С.Є. Кантарбаєв. Становлення і розвиток особистості припускає її активну участь в суспільно-корисній праці. Посилена праця дітей вливається в працю країни. В посиленій праці на добро Батьківщини виховується ставлення до праці як важливої життєвої необхідності, потреба працювати на добро суспільства, повага до людей, бережне ставлення до народного надбання.
Формування моральної самостійності здійснюється на всіх ступенях навчання.
Виховний процес будується таким чином, що в ньому передбачаються випадки, в яких школяр постає перед необхідністю самостійного морального вибору. Моральні випадки для школярів всіх віків ні в якому разі не повинні бути подані або мати вигляд як навчальні, або контролюючі, інакше їх виховне значення може бути зведене нанівець.
Результат морального виховання проявляється у ставленні школярів до своїх обов’язків, до самої діяльності, до інших людей.
Читання і розбір розповідей, віршів, казок з навчальних книг допомагають дітям зрозуміти і оцінити моральні вчинки людей, вказує Л.І. Матвєєва. Діти читають і обговорюють різну літературу, в якій ставляться в доступній для них формі питання про справедливість, чесність, дружбу, вірність суспільному обов’язку, гуманність та патріотизм.
На уроці постійно виникають певні ділові і моральні відносини між учнями. Спільно вирішуючи пізнавальні завдання, поставлені перед класом, учні спілкуються між собою, впливають один на одного. Вчитель пред’являє ряд вимог, відносно діяльності учнів на уроці: не заважати іншим, уважно слухати один одного, приймати участь в спільній роботі – і оцінювати вміння учнів в цьому плані. Спільна робота школярів на уроці породжує між ними відносини, які характеризуються багатьма ознаками, які властиві відносинам в будь-якій колективній роботі. Ставлення кожного учасника до своєї роботи як до спільної, вміння узгоджено діяти разом з іншими для досягнення спільної мети, взаємна підтримка і в той же час вимогливість один до одного, вміння критично ставитись до себе, оцінювати свій особистий успіх чи невдачу з позиції зведення структури навчальної діяльності. Для того, щоб ці можливості уроку реалізувати на практиці, вчителю необхідно створювати на протязі уроку ситуації, в яких у учнів була б можливість спілкування між собою.
Спілкування дітей можливе на усіх уроках. Діти мають вигадувати приклади, завдання, питання, вправи і задачі та постійно задавати їх один одному. Також кожен повинен мати вибір сам, кому він хоче задати питання або задачу у процесі навчальної діяльності. Учні, які сидять за однією партою, повинні взаємно перевіряти в один-одного відповіді. Вчитель має давати дітям і такі завдання, виконуючи які, треба обов’язково звернутися до товариша.