Сторінка
12

Соціальні умови морально-правової соціалізації дітей молодшого шкільного віку

В основі особистісного підходу до правового виховання лежить повага до дитини, необхідність врахування індивідуальних особливостей кожного учня, його правосвідомості, ставлення до інших людей, глибоке знання душі, рівень особистісної сформованості, передбачуваність її вчинків.

Ефективність реалізації будь-якої системи, в тому числі й правового виховання, забезпечує технологічний підхід, що досить популярний в зарубіжній педагогіці, і передбачає організацію виховного процесу з орієнтацією на чіткі виховні цілі, моделювання правового виховання, способів досягнення його кінцевого результату.

У правовому вихованні формується й виявляється сприйняття, яке поєднується з логікою, пізнання – з потребами, потреби – з емоціями, емоції – з цінностями, ціннісні орієнтації – з діяльністю. Тому концепція правового виховання ґрунтується на ідеї інтеграції рівня розвитку правової діяльності з розвитком інтелектуального, морального, естетичного й емоційного потенціалу особистості

Наприклад, Г.П. Давидов виділяє а системі правового виховання три головні аспекти: інтелектуально-інформаційній, морально-вольовий та особистісно-діяльнісний. На думку автора, правове виховання повинно включати такі компоненти, як формування правосвідомості учнів, оперування правовими знаннями, засвоєння позитивного ставлення до права, правові переконання як основи соціальної справедливості й захищеності кожної особи, самооцінка поведінки; правова поведінка; правові дії; правова вихованість як моральна норма поведінки, в нові якої лежить єдність свідомості (усвідомлення справедливості закону, сприйняття правової поведінки) і правової узгодженої діяльно-природної основи життя та професійної діяльності.

Отже, правове виховання особистості аж ніяк не одномірне поняття. Ми погоджуємося з твердженням, що “основним виміром ефективності правового виховання є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т.д.), ступінь або рівень володіння ними й практичного впровадження в правову систему відповідної діяльності”.

З іншого боку, правове виховання виступає засобом суспільно-правової діяльності. Таким чином, для того, виокремити компоненти правового виховання особистості, необхідно відповідно з психологічною теорією діяльності визначити окремі елементи структури самої правової діяльності, а саме мотиви; планування, включаючи вибір мети й прийняття рішення; впровадження, реалізація плану; зворотний зв’язок і контроль результатів.

Узагальнення теоретичних даних показало, що морально-правова соціалізація дітей молодшого шкільного віку – складний та суперечливий психологічний процес, який характеризується структурною ієрархією взаємопов’язаних компонентів (морально-правової норми, морально-правової свідомості, морально-правової культури, морально-правового виховання та самовиховання, морально-правової регуляції, правомірної поведінки тощо), позитивно-емоційне поєднання яких дає можливість сформувати правопослушну та високоморальну особистість.

До складових морально-правової соціалізації належать: переоцінка ціннісних орієнтацій, обмеження сфер інтересів, зниження рівня саморегуляції поведінки, стихійність морально-правового виховання, засвоєння правових норм, зростання рівня морально-правової культури тощо.

Ціннісно-нормативна система становить основу морально-правової свідомості особистості, яка визначає поведінку людини у сфері найбільш суттєвих морально-правових відносин. Вона формується в результаті соціальної діяльності людини, функціонування і розвитку її потреб, вибору нею соціальних засобів їх задоволення. Аналіз ціннісно-нормативної системи сучасного людства дозволив встановити, що визначена юнацтвом ієрархія цінностей відображає загальні тенденції розвитку як нашого суспільства, так і характерні особливості даного віку.

Процес формування основних параметрів людської особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.) відбувається в певних соціальних умовах шляхом засвоєння і перетворення індивідами соціального досвіду, накопичення людством досягнень культури.

Соціалізація особистості – це процес і результат засвоєння і відтворення людиною соціального досвіду, який здійснюється в процесі діяльності і спілкування.

З даного визначення випливає, що соціалізація – це двосторонній процес, який включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду (як соціальне середовище впливає на людину за рахунок її входження в систему соціальних зв’язків), а з іншого боку, – відтворення соціального досвіду (як сама людина впливає на середовище за рахунок власної діяльності). Важливо підкреслити, що людина не просто засвоює соціальний досвід, але й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації.

Соціалізація особистості – процес багатогранний. Одним з основних його напрямків є правова соціалізація, під якою розуміється вироблення в ході освоєння соціального досвіду ціннісно-нормативної орієнтації особистості, при якій приписи суспільних норм сприймаються нею як власні життєві установки.

Кожен громадянин повинен не лише уяснити, що в суспільстві діють конкретні закони і правила, але ще й віднести їх до самого себе, тобто усвідомити, що вони означають для нього, що йому дозволяють, а що забороняють (в тому числі усвідомити і ті покарання, які він може понести за порушення законів).

Існують різні способи засвоєння норм права і правових цінностей в ході соціалізації особистості.

Все людське життя проходить в межах певних соціальних груп. І в школі, і на роботі, і на відпочинку людина весь час вступає у взаємодію з оточуючими. Тому значний арсенал навиків соціальної поведінки формується завдяки стійким емоційним реакціям оточуючих на ті чи інші способи поведінки.

Процес засвоєння правових норм, оволодіння стандартами правової поведінки відбувається послідовно.

Перші елементи правової культури дитина набуває вже в самому ранньому віці. Вона включається в правоподібну діяльність, набуває навиків і засвоює стандарти нормативно-оціночної поведінки, отримує перші юридичні уявлення з казок, набуває в рольових іграх поняття про функції права і його представників і поступово формує, хоч і примітивну, дитячу, але власну картину правового життя. З віком, по мірі розширення кола спілкування, ускладнення діяльності, відбувається інтенсивне збагачення і розвиток цієї та інших сфер свідомості.

Провідне завдання правової соціалізації – забезпечення правомірної поведінки особистості, що передбачає формування і розвиток у неї правосвідомості. Правосвідомість виступає як одна з форм суспільної свідомості, зміст і розвиток якої обумовлено матеріальними і духовними умовами існування суспільства. Являючись орієнтовною основою правозначних дій, правосвідомість визначає поведінку людини в сфері найбільш суттєвих соціальних відносин. Її основа – не стільки знання багаточисельних правових норм, скільки усвідомлення і прийняття соціальних цінностей, які знаходять своє відображення в праві. У широкому розумінні слова під правосвідомістю розуміється весь правовий досвід поведінки особистості чи групи людей.