Сторінка
13

Соціальні умови морально-правової соціалізації дітей молодшого шкільного віку

Правова інформованість і мотивація правомірної поведінки залежить від соціальних зв’язків людини, від ступеня її залучення в правову культуру суспільства, а також від залучення в соціальні групи, які істотно впливають на розвиток правосвідомості.

Щоб стати справжнім регулятором правослухняної поведінки, правові знання повинні отримати позитивне емоційне забарвлення і перейти в ціннісні установки особистості, перетворитися в її внутрішні переконання, у звичну форму поведінки.

Дуже важливими інститутами правової соціалізації є сім’я і школа. При цьому основними психологічними механізмами формування правосвідомості у дітей і підлітків є наслідування (усвідомлене чи неусвідомлене наслідування будь-якого прикладу чи зразку) і навіювання (неусвідомлене відтворення індивідом досвіду тих людей, з якими він спілкується). Морально-правові ціннісні орієнтації для дитини персоніфіковані у фігурах її батьків, родичів. Саме від них вона дізнається, як необхідно себе поводити в різних ситуаціях, копіює з них моделі соціальної поведінки. При цьому ступінь засвоєння правових норм і установок, зразків поведінки суттєво залежить від ставлення дитини до батьків чи родичів, які виступають носіями певних соціальних цінностей і норм права.

Правова соціалізація продовжується на спеціальних уроках в школі і на навчальних заняттях у вузах. Вона здійснюється не лише у вигляді розповідей-бесід, але й у формі зустрічей школярів з представниками правоохоронних органів.

Розвиток правосвідомості відбувається також під час трудової стадії процесу соціалізації. Тут основним інститутом правової соціалізації виступає трудовий колектив.

Сфера морально-правових відносин у людини безпосередньо пов’язана з поняттям соціальної справедливості, яке характеризує міру можливостей для самореалізації особистості в даних суспільних умовах. Кожна людина звертається до даного поняття в ситуації зіткнення належного і бажаного. Соціальна несправедливість приводить до неможливості самореалізації особистості (а це вищий рівень її соціалізації), що призводить до появи соціальної напруги у вигляді агресивності, заздрості та ін.

Справедливість – категорія морально-правової свідомості, поняття про належне, пов’язане з історично мінливими уявленнями про необ’ємні права людини.

Соціальна справедливість – категорія, яка має відношення не лише до права взагалі, але й до окремих його галузей і правових інститутів. Одним з прикладів дії принципу соціальної справедливості при правовому регулюванні майнової відповідальності працівників за шкоду, нанесену підприємству (організації), є звільнення від обов’язку відшкодовувати збитки, які можуть бути віднесені до категорії нормального виробничо-господарського ризику.

Таким чином, правова соціалізація включає в себе засвоєння правових норм і вимог, формування навиків правослухняної поведінки, усвідомлення особистістю обов’язку перед суспільством і розуміння необхідності дотримання соціальних норм, що в кінцевому рахунку повинно забезпечувати високий ступінь правової вихованості людини і її нормативну поведінку.

Кожна особистість включена в залежності від видів діяльності і спілкування в різноманітні соціальні групи, в яких вона виконує певні соціальні ролі. Соціальна роль не зводиться лише до правового статусу індивіда, вона характеризується як його певними правами і обов’язками, так і комплексом нормативних вимог до поведінки.

За своєю суттю конформність – це прагнення пристосувати свою поведінку до вимог решти членів колективу чи групи людей. Від інших механізмів правової соціалізації конформність відрізняється тим, що виникає конфлікт між тим, що думає людина, і тим, як поводить себе насправді, між тим, що вона говорить, і тим, як діє реально. Іншими словами, конформність фіксується там, де є конфлікт між власною думкою індивіда і думкою групи, до якої він належить, якщо подолання цього конфлікту здійснюється шляхом згоди з думкою групи.

Розглядаючи співвідношення конформності і дотримання норм права, спеціалісти виділяють наступні ситуації:

– особистість схвалює правові норми і підкоряється їм тому, що внутрішньо приймає їх зміст;

– людина не схвалює ті чи інші правові норми, але підкоряється їм;

– індивід не схвалює правові норми і не підкоряється їм;

– людина погоджується зі змістом правових норм, але не підкоряється їм.

Якщо особистість свідомо дотримується соціальних норм, враховує їх у своїй взаємодії з іншими людьми, – наявний свідомий конформізм, який характеризує морально-правову зрілість особистості, її здатність оцінити норми права і на цій основі будувати власну поведінку.

Якщо ж особистість дотримується соціальних норм, в тому числі і норм права, під впливом групового тиску і факторів зовнішнього порядку, – це підпорядкований конформізм, який має в собі можливість стати на шлях протиправного типу.

Сім’ї належить особлива роль в правовій соціалізації. Тому дефекти соціалізації в сім’ї найбільш небезпечні. Порушення в засвоєнні морально-правових норм, прийнятих в суспільстві, спостерігається “з вини” сім’ї в наступних випадках:

– батьки словесно і своїми вчинками затверджують аморальні і навіть антисоціальні способи поведінки;

– батьки словесно дотримуються загальноприйнятих моральних норм поведінки, але здійснюють дії і вчинки, які їм суперечать;

– батьки словесно і на ділі дотримуються загальноприйнятих поведінкових норм, але при цьому не задовольняють емоційних потреб дитини, що значно ускладнює нормальний процес соціалізації;

– батьки застосовують в якості основних такі методи виховання, як насилля, примушування, приниження особистості дитини.

Також необхідно зазначити, що школа виконує важливу функцію щодо напрямку і змісту соціальних впливів, їхню орієнтацію, їх прочитання у контексті цілеспрямованої соціально-педагогічної дії. Завдяки цьому з множини пасивних та активних чинників соціалізації, тобто з соціально-педагогічного середовища, утворюється і діє своєрідний соціально-педагогічний ансамбль. У взаємодії провідних соціалізаційних чинників (культури та субкультур) утворюються спеціалізовані форми соціалізації молодшого шкільного віку.

Історичною закономірністю є зростання педагогічної складової у діяльності всіх суспільних інституцій і суспільства як такого. Ця закономірність виражається поняттям “педагогізація суспільства” і відображає глибинну потребу і тенденцію у дедалі повнішому свідомому оволодінні людьми (суспільством) умовами власного життя і розвитку, а отже і процесом індивідуального розвитку та соціалізації молоді як однією з цих умов. Ця обставина є похідною від загального вектора і рушія культурно-історичного розвитку – до осмисленості та свободи.

Освіта як особлива соціальна інституція залежна у своїй організації від особливостей структури та функціонування інших суспільних підсистем – економічної, політичної, соціальної і, в свою чергу, справляє визначальні організаційні та функціональні впливи на інші суспільні підсистеми. Загальний напрямок розвитку цих системних взаємозв’язків полягає в їх збагаченні та посиленні і водночас – у зростанні внутрішньої незалежності, автономізації інституцій, які цю систему утворюють. Саме це й зумовлює посилення наголосу на значенні проблем соціалізації як особливої форми і змісту взаємозв’язків системи освіти в сучасному суспільстві.