Сторінка
2
Він має бути формальним положенням. Відомо, що те положення, яке має цілком конкретний реальний зміст, є менш загальним. Тому він має бути позбавлений будь-якого конкретного змісту.
У пошуках такого принципу вчені звернули увагу на те, що будь-яка річ, спосіб дій, думка відкидаються тому, що вони не відповідають природі речей, до яких вони належать, суперечать їх природі, тобто є неприродними або навіть протиприродними.
І навпаки, вважають, що будь-яке бажання, думка, спосіб дій мають чітке обґрунтування і виправдання, якщо про них можна сказати, що вони абсолютно природні, співзвучні з природою, повністю їй відповідають. Як принцип такої оцінки пропонується природовідповідність або принцип природовідповідності.
Уведення у педагогіку природовідповідності належить Я. Коменському. Однак, він виділив, підкреслив зовнішні ознаки природовідповідності, відповідності природі у формі природонаслідування, тобто наслідування зовнішнім природним формам.
Істотний крок у розумінні природовідповідності зробив Й. Песталоцці, акцентуючи увагу на внутрішній природі людини, розуміючи природовідповідність як відповідність природі дитини.
Коли вживають вислів ''природа явища", то мають на увазі не зовнішню природу, тобто не все те, що нас оточує, а власне внутрішню природу. Явище виникає за певних умов, діє певний механізм його перебігу, функціонують певні зв'язки в його структурі, особливо причинно-наслідкові, явище перебігає за певним законом. Тому, коли стверджують, що деякі дії природовідповідні цьому явищу, то розуміють, що ці дії перебувають у гармонії з усіма чинниками, які зумовлюють дане явище, сприяють йому.
Як аксіома педагогічної науки був обраний принцип природовідповідності навчання і виховання природі дитини. Принцип природовідповідності і є визначальним принципом освіти, навчання і виховання.
Педагогічний зміст природовідповідності. Усе, що нас оточує і ми самі є продуктом природи. Істоти можуть стати тільки тим, до чого мають задатки. Рослина ніколи не стане твариною, а тварина − рослиною. Ніяке мистецтво не може з дуба зробити березу або з води − троянду, чи тюльпан. Із жолудя за сприятливих умов виросте дуб, а не ялина, а з картоплини − картопля, а не щось інше.
Аналогічна справа і з людиною. Вона може стати і повинна стати тим, до чого в неї є природні задатки. Якщо в живої істоти немає людських задатків, то з неї людини ніколи не вийде. Які б умови не створили для вовка, собаки чи якоїсь іншої тварини, людина з неї не вийде. Науці відомі факти, коли шимпанзе виучувала більше ста слів і могла складати прості речення, висловлювати свою думку, однак вона була і залишилася шимпанзе, а не людиною.
Людина може стати людиною лише тому, що в неї від природи закладені задатки людини і тільки людини, якщо будуть створені умови для того щоб ці задатки могли розвиватися. Приклади з дітьми, які потрапили у вовчу зграю, а потім знову до людей − яскраве цьому підтвердження.
Вимога принципу "Виховуй природовідповідно" означає, що цей принцип виходить безпосередньо із суті людини, він визнає цінність і абсолютну цілеспрямованість її природної організації і не вимагає нічого штучного.
Оскільки Природа заклала в конкретну людину ті чи інші задатки, то це, очевидно, бажання Природи. Тоді той, хто сприяє розвитку цих задатків і їх зміцненню, діє в інтересах самої Природи.
Будучи формальним за характером, цей принцип безвідносний до часу, місця, умов, засобів тощо, він не має будь-якого об'єктивного конкретного реального змісту.
На основі його ми доводимо, обґрунтовуємо все. До нього зводиться все навчання і виховання. Якщо на нього вказують як на основу навчальної чи виховної діяльності, то вже не може виникати запитання "чому?". Він є найглибшою й останньою основою.
Принцип природовідповідності включає в себе дві вимоги: одна − "Уникай у вихованні протиприродного!", друга − "Дій природовідповідно!".
Взагалі-то, якщо слідувати першій вимозі, то друга сама по собі відпадає. Людину в її становленні і смерті необхідно розглядати як продукт природи, а все, чим вона стає і чого досягає, все, що виховання дає чи не дає, повинно розцінюватися відповідно до природних умов. Людина, як всяка органічна істота, носить у собі зародок і закон свого розвитку.
Тому вчитель повинен відкрити цей закон розвитку для кожної дитини, пізнати природу і хід розвитку, індивідуальні закономірності розвитку і як вчитель, вихователь, діяти відповідно до цього закону. Як лікар не лікує людину, так і вчитель не виховує її, якщо слова "лікує" і "виховує" розуміти в істинному значенні. Лікар лише допомагає природі лікувати людину, робити її здоровою, так само, як істинний учитель створює умови для того, щоб ті задатки, які в людині закладені природою, розвивалися якнайкраще, щоб закон розвитку їх виявив себе в усій повноті, глибині і широті .
Закінчуючи розкриття даного питання, ми ставимо акцент на такій думці. Вживаючи вираз "природовідповідність виховання", ми мали на увазі і виховання у вузькому значенні цього слова (як вироблення звичок, поглядів, світогляду, відношення, правил культури поведінки) так і навчання (як процес оволодівання знаннями, уміннями і навичками). Тобто йдеться власне про освіту. Тому цей принцип можна назвати як природовідповідність освіти.
На сьогоднішній день ми як би проголосили особистісно-орієнтоване навчання. Отож, природовідповідність входить у цей підхід. Одна з характеристик цього підходу саме розглядає природовідповідність як самостійну категорію, що не випливає з особистісно-орієнтованого підходу.
Природовідповідність − це категорія більше загального порядку, і вона поглинає принцип особистісно-орієнтованого навчання. Якщо особистість розуміється як соціальна сутність людини, то особистісно-орієнтований навчальний процес може як і раніше, як і вчора, проігнорувати будову зорового апарата, мимовільність артикуляції, тому що це не функція особистості. Особистісно-орієнтований учитель може як і раніше залишатися безграмотним у базуванні на фізіології, психофізіології, анатомії й т.д. Поняття особистісно-орієнтованого навчання безнадійно застаріло. Особистість − лише один аспект буття людини. Принцип природовідповідності формулює людино-орієнтоване навчання, або дитиноцентричне навчання, і тому сформульований 100 років тому принцип педоцентризму був більш глибокий, ніж сьогоднішня мода на особистісну зорієнтованість .
Провідні установки будь-якого навчання визначаються відповідями на ключові світоглядні питання: Хто є людина? Що означає її освіта? Що потрібно для здійснення освіти?
Відповіді на ці питання починаються з визначення образу людини. У вчителя й учнів цей образ може бути різним, але головне, щоб він був цілісний й усвідомлюваний ними. Тільки в цьому випадку можна формулювати цілі освіти й шляхи їхнього спільного досягнення учнем і вчителем.
Образ людини не можна передати, кожний виробляє його сам. У різних філософіях і відповідних педагогіках завжди є образ людини, що служить «дороговказною зіркою» для побудови системи освіти. Наприклад, у засновника сучасної класно-урочної системи Я.А. Коменского людина − це такий вивір природи, що своїм життям, пізнанням і діянням приносить користь суспільству. Звідси учневі запропоновано спочатку ознайомитися із предметами навколишнього світу, набути необхідні знання, уміння, навички й, нарешті, навчитися діяти в житті. Нинішні школи в основному орієнтовані на «виробництво» людей подібного типу.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Готовність педагога до інноваційної професійної діяльності
Інтеграція міжпредметних зв’язків при вивченні мови програмування Pascal
Інформаційно-комунікаційні технології як основа сучасного уроку літератури
Організація та методика проведення уроку з теми: "Створення і редагування макросів в інтерактивних документах засобами Word"
Етап узагальнення та апробації результатів дослідження