Сторінка
4

Соціально-педагогічне забезпечення здоров’язберігаючої діяльності учнів загальноосвітньої школи

У контексті з'єднання гуманістичної і індивідуалістичної теорій істотне значення для побудови особистісно орієнтованої моделі формування здорового способу життя має диспозиційна теорія особистості Р. Олпорта, що виявляється у виявленні потенціалу особистісного зростання, самореалізації, на підставі чого відбувається розвиток конкретної особистості, Важливим для особистісно орієнтованої моделі формування здорового способу життя студентів є виведення Р. Олпорта продуктивної орієнтації і особистісний розвиток як безперервне становлення, результатом чого є психологічно зріла людина, серед характеристик якої – формування власного досвіду на основі реальних виправданих домагань і прагнення досягти особистісно значущих і реалістичних цілей.

Таким чином, в наукових дослідженнях із педагогіки і психології представлений достатній методологічний і теоретичний потенціал для вивчення проблеми інтегративного й особистісно орієнтованого підходів до формування здорового способу життя в молодих людей. Використання результатів цих досліджень дає можливість спроектувати відповідну модель формування здорового способу життя, ґрунтуючись на інтегративному та особистісно орієнтованому підходах до визначення змісту освіти і виховання у вузі.

Також інтерес до проблеми збереження здоров’я з боку вчених викликаний не тільки погіршенням фізичного, психічного і морального здоров’я молоді, але і новою ідеєю – ідеєю відродження України.

В енциклопедії (ВРЄ) поняття «здоров’я» трактується як стан організму людини, коли функції всіх його органів і систем урівноважені із зовнішнім середовищем і відсутні які-небудь хворобливі зміни. Для розуміння цієї дефініції варто виділити наступні положення: «здоров’я» – це здатність до самозбереження і збільшення життєвих сил людини, а також здатність поліпшувати можливості, властивості і здібності свого організму; «здоров’я» це здатність протистояти ушкодженням, хворобам й іншим формам деградації, воно знаходиться в залежності від здоров’я оточуючих людей; «здоров’я» – галузь людської культури і здатність робити, підтримувати і зберігати культурні, духовні та матеріальні цінності; «здоров'я» – це результат власної діяльності та здатність збільшувати тривалість повноцінної життєдіяльності; «здоров’я» – це здатність творити адекватну самосвідомість, морально-етичне ставлення до себе і свого оточення; «здоров’я» – це рівень адаптаційних можливостей організму і здатність пристосовуватися до середовища, до своїх можливостей, зберігаючи для себе штучне і природне середовище.

Всесвітня організація охорони здоров’я у преамбулі визначає «здоров'я» як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не просто відсутність хвороб або фізичних дефектів.

М. Амосов звертав увагу на те, що здоров’я організму визначається його кількістю, яку можна оцінити максимальною продуктивністю органів при збереженні якісних меж їхніх функцій.

П. Капіца тісно пов’язував здоров’я із «якістю» людей відповідної суспільної формації, про яке можна судити за тривалістю життя, за скороченням захворювань, злочинності й наркоманії.

Зіставлення понять «здоров’я», «здоров’я-збереження» дозволяють дати визначення поняття «здоров’язберігаюча компетентність», під якою слід розуміти інтегральну якість особистості, яка проявляється у загальній здатності та готовності до здоров’язберігаючої діяльності, що ґрунтується на інтеграції знань, умінь, навичок, ціннісних ставлень особистості, спрямованих на збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я – свого та оточення.

Таким чином, очевидно, що здоров’я – один із найважливіших показників «якості» людини і суспільства. При найрізноманітніших підходах до визначення «здоров’я людини» вчені єдині в думці, що одна з ознак такого стану – гармонійна єдність біологічних і соціальних якостей, обумовлених взаємодією генотипу і середовища, тобто здоров’я людини – це завжди індивідуальний спосіб життя, що відповідає психофізичній конституції людини і її поводженню, вихованню (культурі).

Численні дані вітчизняних і закордонних учених підтверджують, що здоров’я на 50-55% залежить від умов формування ціннісного ставлення до здоров’я та діяльності спрямованої його збереження. Міжнародний досвід підтверджує, що найбільш перспективними є програми здоров’я, націлені на контингент шкільного дитинства. У світовій науці обґрунтовано, що превентивні програми незрівнянно вигідніші, ніж програми боротьби з наслідками недостатнього здоров’я населення. Економічний аналіз, проведений у розвинутих країнах, показав, що упровадження шкільних програм охорони і зміцнення здоров’я забезпечило б ефективне співвідношення вартості витрат і отриманого виграшу як 1:14, що є дуже високим показником.

За останні роки в Україні зроблено значні кроки на шляху створення умов для формування здоров’я людини через освіту. Законами України, державними національними програмами (закон України «Про загальну середню освіту», «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті», Державна програма «Діти України» та ін.) визначено необхідність розв’язання найважливіших завдань сучасної освіти, спрямованих на здоровий інтелектуальний, соціальний, фізичний розвиток особистості.

Водночас доводиться констатувати, що незважаючи на значну увагу держави, науковців до питань здоров’я зростаючого покоління, поки ще ця проблема не розв’язана належним чином. Достатньо сказати, що частка здорових дітей в Україні, за різними даними, коливається від 4 до 10 %. При цьому за останні роки спостерігається тенденція погіршення стану здоров’я учнів. І значна частина захворювань дітей і молоді має так звану дидактогенну природу, тобто напряму викликана або спровокована школою.

На жаль, задача профілактики і збереження здоров’я дітей уважається вторинною стосовно базового навчально-виховного процесу, що різко знижує ефективність роботи школи щодо збереження і зміцнення здоров’я учнів і вчителів. Можна констатувати, що, по-перше, робота зі збереження здоров’я у школі, як правило, має суто медичну основу, тому що виходить з ідеї «лікування хвороб»; по-друге, педагогічною теорією і практикою не розроблені технології перекладу знань про здоров’я і здоровий спосіб життя на поведінковий рівень; по-третє, немає переконливих критеріїв оцінки ефективності процесу оздоровлення школярів, незважаючи на те що здоров’я неухильно погіршується.

З огляду на стан здоров’я зростаючого покоління стає зрозумілою деяка обмеженість традиційної класно-урочної системи організації навчального процесу та її згубний вплив на здоров’я учнів. У зв’язку з цим актуалізується завдання пошуку ефективних освітніх технологій, в яких збереження здоров’я учнів є пріоритетним.

Науково вивірене розгортання процесів розробки й упровадження технологій, спрямованих на збереження здоров’я учнів, вимагає теоретичного обґрунтування сутності поняття здоров’язбереження людини.

Як свідчить аналіз психологічно-педагогічних джерел цінність здоров’я особистості визнається на всіх рівнях вітчизняної системи освіти. Здоров’я – це складна й одночасно динамічна категорія, для якої в сучасній науці існує багато детермінант. Педагогічна свідомість під здоров’ям має на увазі достатньо широке розуміння цього поняття, що включає такі складові, як духовне, психічне, фізичне та соціальне здоров’я. Ці складові, взаємодіючи, взаємно впливаючи один на одне, інтегруючись, створюють здоров’я людини як цілісність і як цінність.