Сторінка
6

Фізичне виховання

Мета системи фізичного виховання - це очікуваний результат фізичного вдосконалення, формування фізично здорових людей (духовне багатство і моральна чистота).

Мета системи фізичного виховання також може бути визначена як задоволення певних потреб суспільства та окремих його громадян, пов’язаних з біологічним і духовним розвитком, здоров’ям та високопродуктивною працею і захистом від несприятливих природних та соціальних чинників.

Мета навчання - це ідеальна модель бажаного результату засвоєння змісту освіти, до якого прагнуть у процесі спеціально організованої системи послідовної взаємодії вчителі та учні.

За значенням і тривалістю розрізняють:

Мету-ідеал - це бажаний кінцевий результат, якого можна лише прагнути, постійно наближаючись до нього;

Стратегічну мету - вона охоплює великі системи, глобальні проблеми, визначає основні принципи діяльності, зумовлює довгостроковий бажаний результат;

Тактичну мету - вона спрямована на отримання бажаного результату у близькому майбутньому за рахунок певного способу дії, лінії поведінки;

Оперативну мету - вона визначається на короткий проміжок часу для отримання бажаного результату негайно.

2. Складові системи фізичного виховання.

Зміст системи фізичного виховання розкривають її телеологічні, науково-методичні, програмно-нормативні та організаційні основи.

Телеологічні основи

Телеологія - це наука, за якою розвиток є здійсненням наперед визначеної мети, а все в розвитку природи й суспільства доцільне.

Визначаючи мету, роль і місце фізичного виховання у загальній системі виховання, керуються визнаними загальнолюдськими цінностями. Тому погляди на фізичне виховання необхідно базувати на принципах природовідповідності, гуманізму і демократизму цього процесу.

Принцип природовідповідності передбачає врахування у процесі фізичного виховання закономірностей циклічності побутових, трудових і святкових явищ і процесів, характерних для життєдіяльності певної етнічної спільноти людей у конкретному природному середовищі.

Демократизація процесу фізичного виховання відрізняється тим, що проблеми учнів вирішуються з їхньою активною участю. Вони обговорюють плани своєї діяльності, приймають рішення, вибирають оптимальний варіант, але при цьому залишають за викладачем право приймати остаточні рішення.

Принцип гуманізму базується на таких ідеях:

врахування вікових і психологічних особливостей;

турбота про здоров’я і належний фізичний розвиток;

врахування інтересів у навчанні;

підкреслення ролі морального виховання;

піднесення ролі викладача у суспільстві.

Науково-методичні основи.

Сучасна система базується на широкому комплексі наукових даних, що є передумовою розуміння і раціонального використання законів, яким підпорядковане фізичне виховання.

Науково-методичну основу системи фізичного виховання утворюють такі науки:

суспільні (історія і організація фізичної культури, соціологія спорту),

природничі (прикладно-спеціалізовані розділи анатомії, фізіології, біохімії, біомеханіки, гігієни, медицини),

психолого-педагогічні (психологія, педагогіка) науки.

Ці науки безпосередньо обслуговують практику фізичного виховання. Вони сформувались і розвиваються разом з практикою фізичного виховання завдяки діяльності спеціалізованих наукових закладів і лабораторій, кафедр фізичного виховання ВНЗ і спеціальних кафедр вищих фізкультурних навчальних закладів, аспірантур і докторантур, де готуються науково-педагогічні кадри.

Розповсюдження науково-методичної інформації реалізується через видання спеціальної літератури, проведення наукових, науково-практичних, науково-методичних конференцій і виставок, через періодичну пресу.

Програмно-нормативні основи

Вагомих успіхів у розвитку фізичної культури можна досягти лише за умови надійного правового, програмового та нормативного забезпечення, що виражається у певних документах і матеріалах. До них належать:

Закон України "Про фізичну культуру і спорт”;

Цільова комплексна програма розвитку фізичної культури;

Державні вимоги до фізичного виховання;

Навчальні програми для всіх ланок системи;

Національна спортивна класифікація;

Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України.

1. Закон України "Про фізичну культуру і спорт" введено в дію Постановою Верховної Ради України 24 грудня 1993 року. Законом гарантується права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, визначаються і характеризуються сфери та напрямки впровадження фізичної культури.

2. Цільова комплексна програма "Фізичне виховання - здоров’я нації" затверджена Указом Президента від 1 вересня 1998 р. Програма розкриває основні напрямки державної політики в галузі фізичної культури і спорту, визначає роль фізичної культури і спорту у житті суспільства, показує тенденції розвитку фізкультурно-спортивного руху та накреслює практичні заходи щодо впровадження фізичної культури в побуті громадян. 3. "Державні вимоги до фізичного виховання" - містять основні положення фізичного виховання, характеристику рівнів, зміст та форми фізичного виховання, оцінку діяльності тих, хто організовує і проводить фізичне виховання, кадрове забезпечення та керівництво фізичним вихованням.

4. Навчальні програми - визначають обсяг знань, умінь і навичок виконувати рухові дії, що підлягають засвоєнню за роками навчання і сприяють розвитку особи відповідно до державних вимог. Іншими словами, навчальна програма - це сукупність теоретичного і практичного матеріалу, спеціально підібраного для вирішення освітніх, оздоровчих і виховних завдань фізичного виховання. Сьогодні розробляються програми трьох рівнів: базові програми, регіональні навчальні програми, робочі програми.

Базові програми визначають мінімальний рівень фізкультурної освіти, яку держава зобов’язується забезпечити всім дітям, учням, студентам і військовослужбовцям незалежно від типу і форми власності навчально-виховного закладу, в якому вони навчаються, регіону проживання, національності, індивідуальних особливостей.

Регіональні навчальні програми враховують регіональні і національні особливості та традиції, кліматичні та екологічні умови, визначають рівні рухової підготовленості учнів та студентів у навчальних закладах різних регіонів України.

Робочі програми - їх зміст визначають викладачі конкретного навчального закладу, враховуючи місцеві кліматичні та екологічні умови, традиції і матеріальну базу навчального закладу, інтереси учнів і рівень їх підготовленості, кількість уроків, відведених на предмет у кожному навчальному закладі.

5. Національна спортивна класифікація. Єдина спортивна класифікація України видається на 4 роки (олімпійський цикл) і є нормативним документом галузі фізичної культури і спорту. Вона забезпечує єдину систему оцінки рівня спортивної майстерності і спортивних досягнень та встановлює нормативи і вимоги для присвоєння спортивних розрядів і звань.

6. Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України (Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 року). Загальні нормативи фізичної підготовленості повинні бути доступні кожному за умови певної підготовки для їх досягнення. Тестування фізичної підготовленості населення включає виконання комплексу рухових дій, що дозволяють визначити і оцінити рівень розвитку основних рухових якостей - витривалості, сили, бистроті, спритності, гнучкості, що мають суттєве значення для життєдіяльності людини, її фізичного стану і здоров’я.