Сторінка
8

Фізичне виховання

Принципи - це позиції, що визначають найбільш загальні, відправні положення керівництва процесом фізичного виховання.

В педагогічній науці принципами називають найбільш важливі вихідні положення, керівні настанови для діяльності вчителя і вихованця, які відображають закономірності педагогічного процесу. В принципах узагальнені всі сукупності наукових фактів і багатовікова педагогічна практика.

Загальні (соціальні) принципи поділяють на:

гармонійного розвитку особистості;

зв’язку фізичного виховання з трудовою діяльністю (ППФП);

принцип оздоровчої спрямованості.

Розглянемо принцип гармонійного розвитку особистості.

Однією із основних умов реалізації цього принципу у процесі фізичного виховання є використання таких засобів і методів, які б гарантували спрямований розвиток всіх основних рухливих якостей людини, сприяли би повному виявленню індивідуальних фізичних здібностей і створювали достатньо великий фонд життєво важливих рухових вмінь і навичок.

Принцип зв’язку фізичного виховання з трудовою діяльністю, тобто професійно-прикладною фізичною підготовкою.

Цей принцип підкреслює основну прикладну функцію фізичного виховання у суспільстві - готувати членів суспільства до високопродуктивної праці та оборони своєї Батьківщини.

Сучасні військові спеціальності ставлять високі вимоги до фізичної підготовки і психічної рівноваги воїна. У межах ППФП особлива увага звертається на:

поглиблення вдосконалення умінь, навичок і здібностей, необхідних для досягнення високих результатів у професійній діяльності;

оволодіння фізичними вправами як частиною професійної діяльності;

засвоєння фізичних вправ, що можуть використовуватись фахівцями в майбутній життєдіяльності для підтримання опірності організму до несприятливих впливів зовнішнього середовища, організації дозвілля й оздоровлення.

Принцип оздоровчої спрямованості

При використанні принципу оздоровчої спрямованості необхідно враховувати наступне:

при виборі засобів фізичного виховання виходити із їх оздоровчої цінності як обов’язкового критерію;

планувати і регулювати функціональні навантаження у відповідності із закономірностями зміцнення здоров’я;

забезпечувати систематичність лікарсько-педагогічного контролю.

3. Педагогічні (дидактичні) принципи фізичного виховання

У різних літературних джерелах з педагогіки та фізичного виховання принципи називаються по-різному. У педагогіці принципи називають дидактичними, підкреслюючи цим їх відношення до навчання. Фізичне виховання включає і навчання фізичних вправ, і озброєння учнівської молоді знаннями та навчання їх самостійно займатись, і виховання фізичних якостей, а тому принципи правомірно називати не дидактичними, а методичними.

Розрізняють такі принципи:

свідомості і активності;

наочності;

доступності й індивідуалізації;

систематичності і послідовності;

повторності;

науковості;

міцності і прогресування.

Принцип свідомості і активності

Реалізація цього принципу передбачає формування в учнівської молоді системи знань, переконань, які дають відповіді на питання: для чого необхідно займатись фізичною культурою? Як потрібно виконувати фізичні вправи? Відповіді на запитання вони зможуть отримати лише при відповідній організації навчального процесу.

У процесі реалізації принципу свідомості учнівська молодь повинна:

розуміти мету своєї навчальної діяльності. Але для цього в них повинна бути свідома потреба в цій діяльності;

усвідомлювати навчальні завдання, які їм потрібно вирішувати для досягнення поставленої мети;

розуміти цінність вправ, які вони вивчають.

При реалізації принципу свідомості в цілому необхідно дотримуватись деяких правил:

вимоги до рівня усвідомлення своєї діяльності;

необхідно планомірно розширювати межі свідомого відношення молоді до процесу навчання, постійно спрямовувати її думки на щось нове;

при реалізації принципу слід враховувати зміст педагогічних завдань, які вирішуються.

Принцип активності

Характер активності вихованця є головним показником міри його свідомого відношення до навчального процесу. Активність і свідомість взаємопов’язані.

В теорії фізичного виховання активність розглядається з двох сторін:

активність, як риса людини;

активність, як характеристика її навчальної діяльності.

Реалізуючи принцип активності, необхідно дотримуватись наступних правил:

вимоги, які висуваються, повинні враховувати характер мотивів, якими керується вихованець;

активність вихованця має пряму залежність від доступності вимог, які до нього висуваються;

стимулювання активності може бути досягнуто через усвідомлення вихованцем зв’язку між руховими діями, які вивчаються;

для підвищення підтримки активності необхідно іти від розвитку інтенсивної уваги;

навчально-виховний процес необхідно організовувати таким чином, щоб активність кожного вихованця спрямовувалась на колективну діяльність.

Принцип наочності

Цей принцип потребує створення більш широкої орієнтовної основи для оволодіння руховими діями шляхом впливу на аналізаторні системи, причому такими шляхами, які були б найбільш наочні для сприйняття навчання руховим діям, починаючи з формування уяви про цю дію, про її структуру і способи застосування.

Наочність може бути:

зорова;

слухова;

рухова;

словесна.

Зорова наочність - використання малюнків, схем, кінофільмів.

Слухова наочність - спроби сприйняття звуку: хлопок, темп, ритмічні вправи.

Рухова наочність - формування уяви про фізичну вправу за рахунок м’язових відчуттів.

Словесна наочність - формування образної уяви про рухову дію за рахунок правильного пояснення, як виконувати фізичну дію.

Ефект при реалізації цього принципу підвищується за рахунок дотримання певних правил:

на різних етапах навчання необхідно комплексно застосовувати різні прийоми наочності;

принцип наочності необхідно реалізувати у всіх вікових групах з врахуванням особливостей психічного розвитку.

Принцип індивідуалізації

Індивідуалізація навчання виражається в диференціації навчальних завдань і способів їх вирішення. Ці закономірності дозволяють сформувати певні правила:

в індивідуальних особливостях людини необхідно бачити перспективу їх розвитку;

визначати сильні і слабкі сторони даної особи;

будь-яка індивідуалізація повинна будуватись на загальних закономірностях навчання. Індивідуалізація передбачає також облік особливостей даної особи і вдосконалення форм і функцій у процесі навчання.

Принцип індивідуалізації потребує обліку рівня розвитку вихованця, а саме: неоднаковий рівень здоров’я (поділ на спеціальні медичні групи), рівень фізичної підготовленості, стать, різний об’єм знань і вмінь.

Індивідуалізація може здійснюватись 2-ма шляхами: типовою індивідуалізацією і персональною.

Типова індивідуалізація - це можливість організації навчання учнівської молоді, які мають схожі характеристики: рівень здоров’я, фізичної підготовленості, стать і вік.