Сторінка
3
Процес успішного засвоєння понять
У процесі свого індивідуального розвитку людина засвоює системи понять, які історично надбанні людством. Засвоєння їх являє собою складний і тривалий процес. Воно потребує безпосереднього і опосередкованого пізнання людиною тих об’єктів, які відображаються цими поняттями, вироблення необхідних для цього розумових дій. У суті своїй це є формування понять у людини в процесі її спілкування з іншими людьми, які вже володіють цими поняттями. Цілий ряд понять засвоюється людиною, читаючи з раннього віку, принагідним шляхом (так звані “життєві поняття”). У процесі шкільного навчання засвоюються наукові поняття. У процесі засвоєння наукових понять “життєві поняття” не тільки використовуються, а й перебудовуються, переосмислюються.
Г.С. Костюк говорив: “Процес оволодіння поняттям в ході навчання розпочинається з постановки питання (наприклад, “що таке плід”, “що таке квадрат”). Воно визначає напрям пізнавальної активності учнів, добір потрібних для неї фактів, прикладів, їх аналіз і дальше їх узагальнення”.
Необхідною умовою успішного засвоєння понять як дорослими, так і школярами є наявність у них достатнього чуттєвого досвіду. При недостачі цього досвіду мовні описи, пояснення, означення не знаходять своєї належної опори в конкретних уявленнях про ті об’єкти, яких вони стосуються, внаслідок чого вони засвоюються формально. У зв’язку з цим важливого значення у засвоєнні понять набуває вміле використання наочності.
Функція наочності в процесі засвоєння понять може бути і буває різною. Наочний матеріал може бути джерелом яскравих чуттєвих образів, необхідних для усвідомлення відповідних їм об’єктів. Цей матеріал (наприклад, палички, каштани, зображені об’єкти) може служити зовнішньою стороною внутрішніх дій учнів, за допомогою яких вони усвідомлюють певні відношення речей (наприклад, їх число). Він може виступити і як ілюстрація, певне підтвердження зроблених догадок і висновків. Отже, дуже важливо при застосуванні наочності визначити ту конкретну роль, яку вона має відіграти в засвоєнні учнями певних понять.
У тих випадках, коли унаочнення не може бути використано з метою засвоєння поняття, чуттєвою його опорою стають уже відомі учням факти, які вони можуть згадати, уявити і піддати подальшому аналізу.
Вирішальна роль у засвоєнні кожного поняття належить мислительній активності учнів, керованій учителем. Поняття успішно засвоюються там, де учні думають спільно з учителем, зіставляють об’єкти, що підводяться під дане поняття, виділяють їх суттєві ознаки, формулюють їх у вигляді суджень, і це судження синтезують, об’єднують в єдине ціле. Якість засвоєння поняття дуже знижується, якщо вчитель просто повідомляє учням готові відомості про його ознаки, які їм треба тільки запам’ятати. Вона підвищується там, де учням дається більше нагод самостійно діяти з навчальним матеріалом, знаходити суттєві ознаки понять, робити доступні для них висновки, узагальнення.
Важливим фактором успішного засвоєння понять учнями є структурна, системна організація навчального матеріалу, оптимальне співвідношення в ньому фактів і узагальнень, ясна логіка розгортання змісту. Кожна система понять, що підлягає засвоєнню, зв’язана із системою відповідних операцій. Вадливу роль тут відіграють поступові переходи від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, від вужчих до ширших узагальнень, використання останніх у подальшій пізнавальній діяльності учнів.
Експериментальні дані доводять, що процес опанування учнями понять (граматичних, арифметичних, геометричних та інших) значно прискорюється, якщо чітко визначаються їх дії з відповідним матеріалом, форми виконання, ознаки понять, на які орієнтуються дії, і різновидності самого матеріалу.
Показником успішного засвоєння понять є їх застосування в подальшій пізнавальній і практичній діяльності. Застосування понять вимагає включення їх у нові системи зв’язків, знаходження відомих відношень у нових конкретних ситуаціях. Чим більше воно включається в самий процес засвоєння понять, тим глибше, всебічніше учні оволодівають ними і міцніше їх закріплюють.
Нові програми приділяють велику увагу формуванню в учнів наукових понять. Наукові поняття формуються поетапно в процесі виконання розумових дій. Це положення розкрите в дослідженнях радянських психологів О.М. Леонтьєва, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова та інших.
Дбаючи про формування наукових понять, учитель показує, що предмет має суттєві ознаки, але їх не завжди легко виділити, бо є ще й несуттєві особливості, котрі характеризують якісні сторони предмета, іноді дуже помітні.
Отже, для успішного оволодіння тим чи іншим поняттям важливим є вміння диференціювати ознаки, виділяючи суттєві. Тоді і процес систематизації здійснюється свідомо, на достатньому рівні абстрагування.
Г.В. Косма стверджувала: “Формуючи в учнів поняття, треба перевірити, чи свідомо учні його засвоїли. Перевірка засвоєння поняття не вичерпується визначенням його змісту, тобто переліком основних його ознак. Учитель може механічно визначити поняття, не здійснивши аналізу, порівняння, абстрагування і узагальнення конкретного матеріалу. Надійним критерієм оволодіння поняттям є правильне оперування ним при розв’язуванні різних навчальних завдань”.
Щодо процесу оволодіння історичними поняттями молодшими школярами, то він пов’язаний з чималими труднощами. На відміну від засвоєння природничих понять, при засвоєнні яких учні мають широкі можливості спиратися на безпосереднє сприймання предметів або їх зображень, виділяючи в основному наочні ознаки їх і зв’язки, історичні поняття учні засвоюють, спираючись в основному на свої уявлення.
Важливими для молодших школярів є також моральні поняття, зміст яких узагальнює певні моральні риси людей (чуйність, справедливість, мужність), що виявляється у взаємовідносинах людей, їх вчинках, мотивах поведінки.
Моральні поняття учні засвоюють на основі спостережень вчинків людей, які їх оточують, а також переживання власних вчинків і їх моральних оцінок іншими.
Оволодінню моральними поняттями сприяє також засвоєння і виконання учнями правил моральної поведінки, участь у житті колективних організацій.
Моральні поняття можна вважати засвоєними, якщо учень користується ними в своїй поведінці. Якщо вони залишаються лише надбанням пам’яті, які ніяк не використовуються учнем, то це будуть звичайні формальні знання, що нічим не збагачують особистості дитини.
Учні молодшого шкільного віку засвоюють деякі граматичні поняття (іменник, дієслово, прикметник, підмет, присудок). Ці поняття належать до важких абстрактних понять, засвоєння яких пов’язане з чималими труднощами.
Граматичне поняття має ту особливість, що в ньому, крім семантичної сторони, є й формально-граматична. Діти ще до школи в процесі спілкування засвоюють доступні для них значення слів. Тому перевагу для них має семантична сторона слова, його значення. Про форму слів вони спочатку судять за їх значенням.
Г.О. Люблінська зазначила: “Щоб засвоїти поняття, треба знати слово, термін, який є мовною формою всякого узагальненого значення. Раннє включення в повсякденну навчальну діяльність дітей спеціальних граматичних, природознавчих або математичних термінів, що позначають ті поняття, з якими учень працює в школі, забезпечує швидке опанування правильних узагальнень на основі абстрагування від несуттєвих деталей кожного окремого прикладу, задачі або речення”.