Сторінка
10

Методика діагностики та корекції порушень комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей раннього віку

Розширювати активний словник дітей, привчати вимовляти ті слова, які вже є в їхньому пасивному словнику (назви навколишніх предметів і явищ, різноманітних дій і т.д.). Виробляти вміння вживати слова, що необхідні для вираження бажань і встановлення взаємовідносин з дорослими і дітьми (хочу, дай, пусти, посунься), правильно називати деякі трудові дії (підмітати, мити, прасувати, лагодити) і т.д.

Створювати ситуації спілкування, які сприяють розвитку діалогічної мови. Спонукати дітей переходити від коротких речень до складніших з 3–4 слів. З цією метою дорослі вживають в своїй мові займенники, що найчастіше зустрічаються (я, ми, ти, мені), прислівники (там, туди, тут), прикметники (мокрий, холодний, великий, маленький, хороший, поганий, смачний, веселий, гарно вбраний і т.д.), спонукаючи дітей свідомо повторювати їх. Підтримувати заміну дитиною звуконаслідувальних слів загальновживаними (замість «тік-так» – годинник, замість«гав-гав» – собака і т.д.). Даючи правильний зразок мови, стежитиз тим, щоб діти будували речення з урахуванням граматичних особливостей рідної мови, сприяти при цьому розвитку звуковимови.

Розвивати мову як основний засіб спілкування з людьми, спонукати звертатися до дорослих і дітей з різних приводів, формувати уміння ставити запитання (Що це? Хто це?), виражати бажання, прохання; вчити розповідати кількома словами про те, що бачив.

Програма «Малятко»

Виховання звукової культури мови. Вчити правильно й чітко вимовляти всі голосні звуки, приголосні м, б, п, т, д, н, к, г, х, ф, в, л, с, з, ц. Розвивати артикуляційний апарат, підготовляючи його до правильного вимовляння шиплячих звуків. Формувати чітке вимовляння слів, уміння вслуховуватися в їх звучання, чути окремі звуки в словах; розвивати слухове сприймання. Вчити відповідати на заняттях і в повсякденному спілкуванні досить голосно, не поспішаючи, правильно користуватися інтонацією; протяжно і плавно робити видих через рот. Ознайомлювати з термінами «слово», «звук» практично, без визначення.

Формування граматичної будови мови. Вчити граматично правильно змінювати назви знайомих предметів та іграшок, утворюючи окремі важкі форми слів (півників, ляльок, книжок, олівців і т.д.). Під час ігор з предметами і картинками звертати увагу на правильне узгодження слів у роді, числі, відмінку, на вживання прийменників. Учити розуміти і співвідносити з іграшками і картинками назви тварин та їхніх дитинчат в однині і множині (качка – качки, каченя – каченята). Вправляти дітей у правильному узгодженні дієслів в минулому і майбутньому часі, підготовляти до оволодіння інтонацією запитання, вигуку.

Словникова робота. На основі розширення уявлень і знань збільшувати запас слів. Вводити в словник дітей слова, які означають якості і властивості предметів (величину, колір). Під час розглядання картин, іграшок, предметів домашнього вжитку вчити дітей правильно називати всі дії, предмети та явища, їхні ознаки, якості. Вчити розуміти і вживати узагальнюючі слова (іграшки, одяг, посуд, меблі). Вчити дітей читати напам′ять вірші, розповідати казки; охоче вступати в розмову з дорослими та ровесниками. У словнику дітей повинно бути до 1200–1500 слів.

Розвиток зв'язної мови. Вчити дітей слухати і розуміти мову вихователя, відповідати на його запитання; відтворювати зміст добре знайомих казок і коротких оповідань; відповідати на запитання за змістом картини та під час описування іграшки; складати короткі оповідання за картинками (2–3 речення).

Програма розвитку та виховання дитини раннього віку «Зернятко»

Перший рік життя

Зміст мовленнєвого розвитку

Звуковимова. У проговорюванні назв і дій знайомих людей, об'єктів природи, предметів і речей звучання багатьох звуків набирає чіткості.

Словник. Кількість односкладових слів поступово витісняється двоскладовими. Незнайомі або малознайомі фрукти, овочі дитина називає словом, яке застосовувала до інших предметів, страв, проте при тривалому повторюванні дорослими правильної назви, створює своє слово, наближене до почутого. Спостерігаючи небачені раніше події (плаває риба, їсть горіх білочка, клює зерно голуб, співає та лопотить крилами півень тощо), називає побачене одно-двоскладовими словами з виразним емоційним забарвленням.

Пасивний словниковий запас дозволяє дитині орієнтуватися у просторі кольорів, предметів, контрастних величин. Знаходження потрібного викликає радість, сміх. Уважно стежить за ігровими діями, які дорослий супроводжує словом, намагається повторити їх. Дитина свідомо вживає слова у формі слова-складу, двоскладових слів спрощеного варіанту (ляля, нозя, вава, цяця тощо). Розвиваються перші узагальнення щодо звичних однотипних предметів.

Комунікативна активність. Вибірково ставиться до визначення об'єкта спілкування. Всіляко демонструє своє бажання спілкуватися з рідними, близькими, приємними їй людьми довше, активно вступає в контакт з ними. Здатна вступати в короткочасне спілкування з малознайомими людьми за умови перебування поблизу мами, тата.

Зміст мовленнєвого розвитку

Другий рік життя

Звуковимова. До кінця другого року життя звуковимова залишається недосконалою. Виразнішими стають глухі, дзвінкі, проривні звуки.

Словник. Дитина надає словам самостійного, відокремленого від супроводжуючих дій, характеру; адекватно позначає ними предмети, об'єкти, події, ситуації. Знає назви, імена свійських тварин, що живуть поруч, їхні характерні ознаки, манеру поведінки, специфічну їжу; може назвати окремих диких тварин. Легше засвоює назви, якщо самостійно діє з об'єктом, – наближається до тварин, годує їх, спостерігає за ними, обстежує доступні предмети, діє з ними. У кінці другого року життя все частіше використовує слова-узагальнення, вдається до елементів систематизації та розподілу.

Граматична будова мовлення. Яскраві об'єкти природного довкілля, нові предмети, дії оточуючих людей викликають в дитини прагнення висловитися з приводу побаченого. Починає виникати граматично правильна структура речення, переважно двослівних та кількаслівних, з'являються складні речення. Дитина використовує самостійне мовлення як регулятор власної поведінки, організації своїх дій (наказує собі). З власної ініціативи у мовленні репродукує теперішні події, повідомляє про реальні предмети, складає самостійні оповідання, базуючись при цьому на своєму минулому досвіді. Поетапно починає оволодівати реченням: вживає здебільшого прості кількаслівні, неузгоджені, з однорідними членами, з єднальним сполучником речення; рідше використовує складні речення без сполучника. Отже, мовлення набуває зв'язного характеру, одиницею мовлення стає не слово, а речення. Припускається великої кількості граматичних помилок.

Комунікативна активність. Контакти дитини з дорослими поступово все більше набувають ділового забарвлення – вона не лише одержує задоволення від спілкування з приємною людиною, але й домагається від неї участі у спільній діяльності. Малюк здатний протягом нетривалого часу зосереджено слухати дорослого, розрізняти інтонаційне забарвлення його звернень. Він групує та узагальнює предмети на основі спільних ознак. Користується діалогічною формою ситуативного мовлення, активізує запитальну форму комунікації.