Сторінка
4

Методика діагностики та корекції порушень комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей раннього віку

З фонетичного боку, крик – це видих при звуженій голосовій щілині і більш чи менш відкритою порожниною рота – утворюється звук голосного типу різного ступеня відкритості.

У психології мовлення довгий час панувала думка, що в дитячих криках не можна виокремити якихось мовленнєвих елементів. У другій половині XX ст. в окремих дослідженнях (Тонкова-Ямпольська Р.В. та ін.) було доведено, що у криках можна виділити окремі моменти, які сприймаються на слух, як звуки, що наближуються до фонем «а» та «е». Хоча, звісно, ці звуки за їх акустичними характеристиками не можна ототожнювати з мовленнєвими звуками. Одні вчені (Красногорський М.І., Розенгарт-Пупко Г.Л., Рубінштейн С.Л., Тихеєва Є.І. та ін.) відносять крик до підготовчого етапу звуковимови, інші (Бельтюков В.І., Кольцова М.М., Кононова І.М. та ін.) розглядають його як самостійний безумовно-рефлекторний прояв. На позитивне значення перших голосових звукових реакцій у подальшому розвитку мовлення дітей вказували М.І. Красногорський і Є.І. Тихеєва. Так, М.І. Красногорський відзначає, що в першому півріччі, в перші місяці життя у немовлят з'являються «недиференцій – овані голосові шуми, свисти, крики і верески різних відтінків, які поступово диференціюються у мовленнєві звуки». За його словами, ці перші «голосові звуки є підготовкою, природними вправами дихальної і голосової мускулатури для організації майбутніх більш складних голосових реакцій» Аналогічної думки дотримується і Є.І. Тихеєва. Вона зауважує, що з перших днів життя дитина стає на шлях вправляння свого голосового апарату. Ці перші голосові вправи ще не складають мовлення, а є лише рефлекторними звуками, які здійснюють величезний вплив на розвиток мовлення. Вони встановлюють асоціації між слуховими сприйманнями дитини й нервовими центрами мовлення, асоціації, що обумовлюють надалі наслідувальне мовлення. Позитивно оцінює перші голосові реакції дитини і С.Л. Рубінштейн. Він пише: «Упродовж першого, підготовчого періоду розвитку мовлення, до того, як дитина починає говорити, вона передусім набуває деякого пасивного фонетичного матеріалу, оволодіває своїм голосовим апаратом і навчається розуміти мовлення оточуючих»[] Значення крику в житті дитини і в розвитку мовлення, за В.В. Зеньковським, полягає в тому, що в криках спостерігаються перші прояви артикулювання звуків; а також має місце самонаслідування, що сприяє розвитку голосового апарату. На другому місяці в дитини з'являються перші короткі звуки і звукосполучення: гу-гу, агу, що одержали назву «гукання». На відміну від крику, гукання – це збудження приємного позитивного характеру і виникає воно передусім у відповідь на ніжні, ласкаві слова дорослого. Ось чому спілкування дитини з дорослим упродовж другого місяця життя повинно носити характер «розмови»; дорослий сам заграє з дитиною, посміхається, намагається затримати на собі погляд, викликати посмішку, вимовляє звуки «агу-агу», «гу-гу», «ау». На кінець другого місяця дитина починає фіксувати зорові і слухові подразники, довго сміється, якщо з ним розмовляє дорослий; слідкує поглядом за іграшкою, що рухається.

Після двох місяців активність мовленнєвих реакцій зростає, відтепер дитина промовляє звуки не тільки у відповідь на мовлення дорослого, але й тоді, коли його побачить, при його наближенні до дитини. Склад і характер таких звуків аналізують учені (Рубінштейн С.Л., Тихеєва Є.І. та ін.). Так, Є.І. Тихеєва зауважує, що перші звуки, які відтворює немовля уже в перші тижні життя, є злиті сполучення, що складаються здебільшого з гортанних і губних звуків: гх, пех, мг, бг і т. ін. Дитина безперервно вправляється у їх вимові. С.Л. Рубінштейн дає більш докладний аналіз різних звуків, що їх відтворює дитина. За своїм фонетичним складом, відзначає автор, перші звуки, що їх відтворює дитина, наближаються до голосних а, е, у, до них додається у вигляді придихування звук, близький до х і до гортанного р, переважно сполучення – ере– З приголосних, надалі, одним з перших з'являються губні м, п, б; потім йдуть зубні д, т і, нарешті, шиплячі.

На третьому місяці у спілкуванні дитини з дорослим відбуваються суттєві зміни – ініціатива спілкування, відтепер, належить дитині, вона вже сама шукає поглядом дорослого для спілкування з ним. У відповідь на вітання дорослого, чи навіть коли його побачить, дитина голосно сміється, промовляє звуки голосного типу «а-а-а», «е-е-е», рухає руками, ногами (яскраво виражений «комплекс пожвавлення»). На третьому місяці, за даними Н.І. Касаткіна і І.Н. Нечаєвої, дитина вже розрізнює звуки різної висоти.

Водночас зауважимо, що означені позитивні зміни відбуваються за умови, якщо дорослий в попередні місяці постійно спілкувався з дитиною на позитивному тлі. Поява позитивної емоційної голосової реакції дитини на дорослого в цей період, за словами Д.Б. Ельконіна, є підґрунтям виникнення і розвитку нових форм спілкування, зокрема наслідування звуків.

На четвертому місяці спілкування між дорослим і дитиною відбувається вже на тлі голосових реакцій. В цей період збільшується кількість звуків, що їх промовляє дитина, з'являються сполучення звуків приголосного типу «тиль», «ррр», «фр», «співучі звуки» (І.М. Кононова): «о-о-о-е», «а-е-е-а». У другій половині місяця з'являється гулення, що нагадує спів птахів, булькання, фиркання. Зауважимо, що дорослий не завжди може повторити за дитиною її голосові утвори. Згодом вони зникають і в дітей.

Гулення – це збудження приємного характеру, воно виникає під впливом позитивних емоцій, його необхідно підтримувати і розвивати. На стадії гулення звуки промовляються під контролем слуху, діти вже прислуховуються до своїх голосових реакцій. Відтепер дорослий може спілкуватися з дитиною на відстані, перегукуватися з ним, викликати звуконаслідування. В кінці четвертого місяця дитина вже сама викликає дорослого на спілкування з допомогою голосових реакцій гукання і гулення. За даними М.М. Кольцової, в чотири місяці з'являється стадія пе – редмовних реакцій, яку автор назвав «треллями» («аль-ле-е-ли – аги-аи» і т.ін.).

За показниками нервово-психічного розвитку дітей першого року життя, що були розроблені М.І Щеловановим, діти в чотири місяці вже можуть за звуком визначати місце знаходження предмета, знаходити дорослого за звуком або джерело звука.

На кінець першого півріччя діти вже розуміють ситуацію годування, купання, укладування спати, міміку й жести.

За даними І.М. Кононової, в період переходу від етапу гулення до белькоту (у віці 5–7 місяців) спостерігається досить велика кількість звуків, що їх промовляють діти без будь – якого зовнішнього стимулу. Відтак, потрібно створити сприятливе «акустичне середовище» (І.М. Кононова) у групах (чи в сім'ї) навіть, для наймолодших дітей.

На межі 5–6 місяців з'являється белькіт. З фонетичної сторони, белькіт – це найбільш складний голосовий утвір, він нагадує слова – склади, що складаються із складів ма-ма-ма, ба-ба-ба, дя-дя-дя, які рівномірно повторюються.

Ще й сьогодні залишається дискусійним питання, в якому віці з'являється і скільки триває стадія белькоту. Одні вчені стверджують, що белькіт з'являється у 2 – 3 місяці, інші – в 5 – 6 місяців. М.М. Кольцова відзначає появу белькоту в 7 – 8,5 місяців, а з 8,5 – 9,5 місяців, за її словами, у дітей з'являється модульований белькіт, коли дитина повторює склади з різноманітною інтонацією. Дискусійним залишається питання і щодо функції белькоту. Одні вчені (Сикорський І., Александров О.) вважають, що белькіт виникає на основі наслідування звуків дорослих і виконує функцію спілкування, інші (Богородицький В., Кольцова М.) розглядають белькіт як дитячу забаву, гру, яка ніякого відношення до мовлення не має.