Сторінка
6

Методика діагностики та корекції порушень комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей раннього віку

У науково-педагогічній і психологічній літературі розгорнулася дискусія з приводу того, який же склад слова дитина промовляє першим. Визначилися два протилежні погляди. Одні вчені (Красногорський М.І., Селлі Д.) вважають, що дитина першим здебільшого вимовляє наголошений склад, оскільки саме він є сильним подразником і найбільше привертає увагу дитини, а інші, ненаголошені, випускає.

На думку інших учених (Ляміна Г.М., Маркова А.К.), дитина не завжди і не обов'язково виокремлює наголошений склад. Досить часто діти називають і ненаголошені склади (ди – диван) або, навіть, склади, які були відсутніми у слові, що його вимовила дитина (ді – телефон). Отже ми бачимо, що такий підхід не виключає попередній, а лише доповнює його.

Другий етап – поява двоскладових слів (10–12 місяців). Насамперед дитина повторює перший склад (бо-бо – боляче); дещо пізніше з'являються слова з двох різних складів (а-па – впав).

На третьому та четвертому етапах (другий рік життя) з'являються в мовленні дитини трьох і чотирьохскладові слова.

Зауважимо, що вчені (Ляміна Г.М., Маркова А.К.) відзначають досить цікавий факт: діти не завжди засвоюють складовий склад слова в означеній вище послідовності. Значна кількість слів засвоюється дитиною відразу як «складовий контур» слова. При цьому слово дуже спотворене і зберігає лише загальну схожість звучання (татина – картина, машина). Натомість, за даними Г.М. Ляміної, у слові-контурі є усталені елементи (це кількість складів) і неусталені (його звуковий склад), наприклад: тай – тік, сяйсік – зайчик. Означене засвідчує, що складовий склад слова дитина засвоює раніше, ніж звуковий.

У процесі оволодіння дитиною першими словами спостерігається перехідний етап, що засвідчує своєрідність дитячого мовлення. Зарубіжний вчений О. Йєсперсен назвав його «малим мовленням». У. Еліасберг і Л.С. Виготський цей етап назвали «автономним мовленням». А за словами ще одного зарубіжного вченого В. Вундта, це псевдодитяче мовлення є мовою няньок, що підлаштовується під дитину.

Не заперечує існування такого малого мовлення і С.Л. Рубінштейн. Він співвідносить його існування з етапом розуміння мовлення дорослих і розглядає його як своєрідний перехідний етап. За своєю зовнішньою формою слова малого мовлення мають здебільшого моторний характер, вони є немовби уривками слів, у складі яких є подвійні склади, на зразок таких: фу-фу, ква-ква, ля-ля. Флексії та синтаксичні з’єднання у них відсутні. Таке слово має стільки значень, скільки разів воно вживається.

Особливості перших слів дітей описує низка вчених як російських (Коннікова Т.Є., Маркова А.К.), так і з далекого зарубіжжя (Бюллер К., Штерн В.). Так, для перших слів дитини, за А.К. Марковою, є характерним: багаторазове повторення складів, що нагадує белькіт; розкладання збігу приголосних (хиліб – хліб); уподібнення складів (бабака – собака); скорочення збігу приголосних (сон – слон). Означені особливості, за словами А.К. Маркової, спостерігаються упродовж усього раннього віку до кінця третього року життя.

Багатозначність дитячих слів виявляється у віднесенні слова до багатьох різнорідних предметів за місцем їх знаходження. Так, словом «ті» дитина назвала всі предмети, які лежали на столі. Узагальнення слів, за Т.Є. Конніковою, відбувається за функціональними ознаками: фу – означає все, що горить (вогонь, сірники, лампочка, вогнище, ліхтар); за зовнішньою схожістю: кх – все пухнасте (шапка, комір, шуба, кофта, кішка); за звуконаслідуванням: тік (годинник, дзвіночок, молоток).

Поява перших усвідомлених слів у мовленні дитини визначається потребою у спілкуванні (Фрадкіна Ф.І.), таку потребу повинен створити для дитини дорослий. Стимулом активного вживання перших слів є запитання дорослого. Вочевидь, дитина не зможе відразу дати на них словесну відповідь, це цілком закономірне явище.

Кожне слово має значення. Слово, за Л.С. Виготським, що позбавлене значення, це вже не слово, а пустий звук. Значення слова поступово розвивається. За словами O.P. Лурія, значення слова проходить складний шлях розвитку, «якщо предметна співвіднесеність слова може залишатися без змін, то його значення…, система зв'язків і відношень, яка за ним стоїть, система узагальнень, що виконується словом, розвивається». Дитина не засвоює відразу слова в тому смислі, в якому їх уживає дорослий.

За Л.С. Виготським, дитина не шукає значення слова, воно їй дається у процесі спілкування з дорослим. Водночас значення слова впродовж тривалого часу залишається різним для дорослого і дитини. Перші слова дитини не мають конкретного значення, вони носять дифузний і ситуативний характер. Словом дитина називає не предмет, а загальний характер ситуації, в якій вона може діяти з певним предметом. Наприклад, Оленка дістає довгою палицею іграшку з-під дивану і називає її словом «пака». Надалі вона побачила, як бабуся підмітає підлогу віником і назвала його «пака». Цим же словом упродовж тижня дівчинка назвала олівець, лінійку, щітку з довгою ручкою. Довжина стала центром ситуації, одному слову дитина приписує багатозначність, спотворюючи його пряме значення. Діти кінця першого року життя ще перебувають на нульовій стадії узагальнення слів за значенням, вони співвідносять слова тільки з конкретним предметом. Подальший розвиток словника і засвоєння дитиною предметного значення слова залежить від змістовного життя дитини у процесі спілкування з дорослими.

Вікові особливості розвитку мовлення дітей раннього віку

Загальновідомо, що розвиток мовлення дітей залежить від розвивального потенціалу мовленнєвого середовища, від характеру спілкування з дорослим.

Вивчаючи мовлення дітей раннього віку, відомий психолог С.Л. Рубінштейн відзначав, що розвиток мовлення у дітей обумовлений навчанням. Натомість де аж ніяк не означає, застерігає вчений, що оволодіння мовленням, своєю рідною мовою є загалом результатом спеціальної навчальної діяльності, метою якої було б для дитини вивчення мовлення. Початкове оволодіння рідною мовою, справжнім живим мовленням здійснюється у процесі життєво мотивованої діяльності спілкування. Тільки таким чином досягається справжнє розуміння мовлення як мовлення. Дитина нормально оволодіває мовленням – навчається говорити – користуючись мовленням у процесі спілкування, а не вивчаючи його у процесі навчання.

Провідним прийомом у розвитку голосових реакцій дитини в цей період виступає емоційне спілкування дорослого з дитиною (нагадаємо, що емоційне спілкування з дитиною є провідною діяльністю дітей першого року життя): приємна посмішка, ласкава розмова з різноманітною інтонацією, що супроводжується частим і легким доторкуванням до грудей малюка, звернення до дитини на її ім′я.

Зазначимо, що під час стимулювання звукових реакцій до 5 місяців у мовленні дорослих повинні здебільшого переважати голосні звуки: а, у, о, і. З 5 місяців можна вже промовляти склади з голосними звуками та приголосними п, б, м (І. М. Кононова).

Починаючи з 3–4 місяців проводять заняття з іграшками та музичні заняття. Наприклад, показати яскраво звучащу іграшку, викликати звукове і слухове зосередження, назвати її словом (чи звуконаслідуванням), а потім сховати. Викликати пошук дитиною цієї іграшки, через декілька секунд знову показати.