Сторінка
6

Лексика кольору в українській мові

Вживання назв кольорів у переносному значенні має психо-фізіологічну основу, пов’язане з реальним фізіологічним впливом кольорів на психічні відчуття людини. Виниклі при цьому враження і характеристики переносяться на предмети, які не підлягають чуттєвому сприйманню: біла радість, чорний гріх, чорні думи, чорна хвороба, сіра нужда, сіра печаль, сіра туга, рожева балаканина, блакитні мрії. Назви «сивий», «бурий» вживаються не тільки для позначення масті тварин, кольору волосся, але і для характеристики колірних якостей інших предметів і явищ: бура буря, бурий кліщ, бурий залізняк, бура плямистість.

Середнім асоціативним полем характеризуються мотивовані назви кольорів (бірюзовий, бронзовий, бузковий, буряковий і подібні) та демінутивні утворення від основних назв кольорів в суфіксами -уват- (юват), -ав- (яв), -еньк- (білуватий, жовтавий, синенький і под.).

Назви кольорів з мінімальним семантичним об’ємом – це, в основному, слова, утворені письменниками для більш глибокого і яскравого художнього зображення явищ природи, образів персонажів. Ці назви кольорів збагачують нашу мовну скарбницю.

Колір і деякі мовні засоби його творення

Художня література володіє широким арсеналом мовних засобів, їх світ – багатий та різноманітний. Важливу роль для повного відображення картини світу відіграють засоби, котрі позначають колір, оскільки колір не лише прямо вказує на забарвлення, а здатний набувати переносних значень і навіть символічного звучання. Відповідно до задуму кожен письменник обирає для характеристики предмета, персонажа чи явища колір, який би найбільше надавав виразності, точності, яскравості зображуваному, розширюючи при цьому діапазон сполучуваності кольорів, вводячи у тканину тексту різні кольори, надаючи їм додаткових відтінків.

Слова із значенням кольору в українській мові складають окрему лексико-семантичну групу, яка, виходячи із сказаного, не є сталою, оскільки поступово поповнюється. Семантика певного кольору може виражатися різноманітними мовними засобами. Вона втягує в свої мікрополя широке поле предметів. Кожен колір утворює своєрідне мікрополе, в якому слід розрізняти: 1) назви, в яких означення кольору є основним значенням слова, тобто є власне назвами кольору (білий, червоний, жовтий, жовтизна); 2) назви, в яких означення кольору є додатковим значенням слова, це невласне назви кольору (наприклад: «Дитячі очі-волошки (сині) виглядали із гущини» («Коні не винні»); «Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо» («Інтермецо»); «золото сонця» («Інтермецо»).

Зрозуміло, що слів першого ряду є значно менше, вони давнього походження, а слова другого ряду поповнюють і збагачують категорію назв кольору. Важливу роль у цьому відіграють письменники, котрі для досягнення виразності, емоційності вводять у свої твори різноманітні кольори.

У випадку, якщо значення кольору прикметника, на перший погляд, є незвичним, незрозумілим чи, на думку письменника, не досить образним, на сприйняття ознаки кольору настроює прикметник, що стоїть після нього, або це кольоропозначення містить при собі пояснення ознаки кольору, наприклад: «І цей строкатий колір (карнавалу) б’є мені в вічі, мов чітка червона пляма, що від слова «ярмарок»; «Блюза колір «хакі», без ґудзиків, колір «хакі» – це ж зелений, а вся революція стукає, дзвенить, плужить, утрамбовує по ярках, по бур’янах, біля шахти – де колір «хакі»; «тому й сорочка була зелена – тіні з бур’янів упали на сорочку».

Часто ознака кольору виражається синонімічним словосполученням «ім. кольору + ім. в формі род. відм.» Такі кольоропозначення, крім зображальної, часто виконують емоційно-експресивну роль. Серед них виділимо:

а) звичні, часто вживані сполучення: кольору воску, кольору крові, кольору неба та ін.:

б) індивідуально-авторські сполучення: «колір лісу» тощо. Ці кольоропозначення можуть поширюватись. Напр., іменник, використаний для позначення кольору, може супроводжуватися одним чи декількома означеннями. На базі цих іменників часто виникають загальномовні описові звороти на зразок: кольору слонової кістки, кольору кави з молоком, кольору чайної троянди, кольору морської хвилі та ін., які дозволяють точніше назвати колір.

Поширеним у художній мові є спосіб вираження кольору предметів і явищ об’єктивної дійсності через порівняння, які дозволяють письменникові якомога виразніше охарактеризувати об’єкти зображення в художньому творі. «У порівнянні розкриваються ознаки описуваного предмета через зіставлення його з іншим предметом, відомим своїми ознаками, які характерні для нього взагалі у звичному сприйнятті». Так, ознака білий завжди характерна для крейди, снігу, молока, паперу тощо; ознака червоний асоціюється в нашій уяві з предметами, яким властивий червоний колір, – кров, калина, жар тощо. Ці слова й використовуються здебільшого як об’єкт порівняння при виділенні ознаки білий, червоний. Йдеться про так звані сталі порівняння назв кольорів із відповідно забарвленими предметами, які характерні для абстрактних кольоропозначень:

червоний – як кров, як маківка, як вишня, як жар, як будяк тощо, напр.: «червоне, як кров, сонце»; «червона, як кров, зоря»; «невістки червоні, як калина»;

чорний – як смола, як дьоготь, як сажа, як терен, як чобіт, як жук, як ніч, як циган, як ворон, як вугілля тощо, напр.: «очі чорні, як вугля», «борода чорна, як ніч»; «ліси чорні, як смерть»; «у чорній, як чорнило, пітьмі»; «чорні, як терен, очі»;

білий – як сніг, як молоко, як сметана, як крейда, як стіна, як хустка тощо, напр.: «білі, як сніг, зуби»; «біла, як молоко, береза»; «жінки білі, як крейда»; «пані біла, як мара»; «туман білий, як вата»; «білий, як цукор, сніг»;

жовтий – як жовток, як вощина, як цитрина, як смерть тощо, напр.: «жовта кульбаба, як зорі на небі»; «жовті, як ананаси, вершечки»; «стіжок жовтий, як віск»;

синій – як небо, як море, як волошки тощо, напр.: «очі сині, мов море в годину»; «дівчина в синім – наче волошка»;

зелений – як рута, як трава тощо, напр.: «фатьма зелена, як весняний кущ» та ін.

Серед цих сталих порівнянь виділяється група народнопоетичних: «дівчина червона, як калина» та ін.

У художньому мовленні порівняльні конструкції часто можуть поширюватись, ускладнюватись (зіставляється колір із предметом відповідного забарвлення, що проявляється при певних умовах): «церковця вся біла, мов вишня в цвіту»; «білу, як збитий білок, піну»; «берегова смуга біліла од піни, наче вкрита першим пухким снігом»; «пні сірі, як засохле болото»; «синіло небо, як глибокі блакитні озера, ущерть повні води» (М. Коцюбинський); «її ноги, такі бліді, як віночок нарциса»; «осика червона, як червоне золото, аж горить». Нерідко такі порівняння є цікавими й оригінальними з погляду їх оформлення й естетичного навантаження у контексті художнього твору. Інколи колірні порівняння розгортаються в динамічний образ, напр.: «Червоні, як у кров умочені, черешні полум’ям горіли на сонці. Земля під ними була вкрита червоним листом і червоніла, як полита свіжою кров’ю».