Сторінка
7

Лексика кольору в українській мові

Часто порівняння стає джерелом назви кольору, вираженої відносним прикметником. Так, у групі жовтого кольору стійким порівнянням відповідають прикметники пшеничний, золотистий, восковий, лимонний, пісочний, медовий, солом’яний, житній, янтарний та ін. Вони називають різні відтінки жовтого, відповідно до забарвлення предмета, від назви якого утворені. Джерелом назви кольору є порівняння. Зіставимо: жовтий, як віск, вид – обличчя, як воскове – воскового кольору сорочка.

Загалом шлях від предмета з виразним забарвленням до кольоропозначення утворює такий ланцюг: віск (жовтий) – жовтий віск – жовтий, як віск – восково-жовтий – жовто-восковий – восковий.

Не кожне порівняння стає джерелом назви кольору, вираженої відносним причетником. Так, не виникають прикметники-кольороназви, напр., із таких порівняльних конструкцій:

- піна рожева, наче троянда;

- туман білий, як вата; коні білі, немов ягнята.

Основними граматичними засобами вираження порівняльних семантико-синтаксичних відношень є порівняльні сполучники як, мов, немов, мовби, немовби, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито. Ці ж сполучники використовуються у порівняльних конструкціях, які служать для вираження кольору, напр.: «дерева білі, немов весільні дівчата»; «білий стіл, неначе мрець»; «білі, наче молочні, хмари»; «червоне, як кров, сонце»; «червоне, мов перчиця, обличчя».

Як виразники порівняльних семантико-синтаксичних відношень всі названі вище сполучники рівноправні. Вони розрізняються лише своїми стилістичними характеристиками. «Основним, стилістично нейтральним засобом вираження порівняльних відношень є сполучник як, решта сполучників належать до стилістично забарвлених».

У художній мові виразниками порівняльних семантико-синтаксичних відношень найчастіше виступають порівняльні сполучники, проте порівняння може бути лексично вираженим за допомогою:

а) прикметників подібний, схожий + відповідний ім., напр.: «Очі ваші, матусю, подібні до весняного неба, – до того неба, коли сонечко обгортають легко-димчаті хмарки, вони наче в сірому серпанку»;

б) дієслів нагадувати, здаватись і відповідний ім., напр.: «Круглі лисогори, мов велетенські шатра, кидали од себе чорну тінь, а далекі шпилі, сизо-блакитні, здавались зубцями застиглих хмар»; «У своїй прозорій жовтизні вони (клени) . нагадували рум’янець сухотниці» .

Поширеним у мові художньої літератури є спосіб вираження кольору через звороти з підсилювальною часткою аж, напр.: «бліде, аж жовте, обличчя»; «будяки сині, аж сизі»; «русява, аж біла, головка»; «сивий, аж білий, дід»; «сині, аж чорні, очі»; «Хима бліда, аж жовта» та ін., які увиразнюють назву забарвлення предметів, уточнюють відтінки кольору.

Деколи інтенсивність кольору підкреслюється не лише через зіставлення його з іншим кольором, а й цілим описовим зворотом, напр.: «Білий, аж сліпить, струмок молока в червоному світлі від зорі»; «Голубе небо аж сліпить їй очі своєю блакиттю» .

Колір – це ознака предмета, яку не завжди назвеш одним словом чи навіть словосполученням. Часто в художніх творах можна спостерігати цілі описи забарвлення предметів чи явиш об’єктивної дійсності, в яких сам колір прямо не називається, а забарвлення предмета читач сприймає через його опис. Особливо часто такі описи, що містять вказівку на колір, наявні в пейзажах, а саме в описах ранку, вечора. Напр., у реченні «А завтра вранці, коли схід спалахне пожаром світанку й коли наш жовтогарячий півник закукурікає . – тоді я вийду на свіже повітря, стану під голубим небом .» підрядна частина «коли схід спалахне пожаром світанку» образно, поетично передає червоний колір, заграва якого виникає на небі вранці, коли сходить сонце. Або у реченні «Осика червона, як червоне золото, аж горить, тихі клени загрузли в ніжному янтарі свого листя, а молоді вільхи наче посміхаються – такі зелені, аж синявою взялися» конструкція «клени загрузли в ніжному янтарі свого листя» передає жовтий колір. Звичайно, зіставивши її зі словосполученням «листя жовтого кольору», виявимо, що описова конструкція надає контексту поетичності, краси предметові – листя не просто жовтого кольору, а навіть із бурштиновим відтінком.

Такі описові конструкції письменники часто подають у творах, оскільки вони надають певної романтичності, поетичності, образності контекстам. Напр.: «Іноді сонце заверещить золотом, тоді на мозок спадає гаптований серпанок»; «переді мною стояло все озеро, і було воно в багрянцях вечорової зорі .».

Аналіз способів вираження кольору у прозовій мові дозволяє стверджувати, що ознаку кольору реалій у сучасній українській мові можуть передавати синонімічні словосполучення різних моделей, стрижневим словом у яких може виступати не тільки іменник колір, а й його синоніми: фарба, барва, забарвлення, тло; порівняльні та широкі описові конструкції, здатні окреслювати забарвлення зображуваних реалій, надавати виразності тощо. Отже, передача кольорів та їх відтінків у сучасній українській мові, як і в інших мовах, досягається різноманітними мовними засобами і способами.

Художник, змішуючи фарби, прагне передати все розмаїття живої природи, творить живопис. А як бути письменникам, яких справедливо називають художниками слова? Як передати засобами мови веселкове мерехтіння барв навколо нас, коли «міняється в тонах, як музика, зоря» (В. Сосюра)? Милими зору, теплими на дотик словами, що пробуджують уяву. Щоб

Була ріка – ну, звісно, як ріка,

Текла собі між долами й горбами,

Прийшов поет – і синь її легка,

Мов чари голубі, проллялась між рядками.

Л. Забашта

Як передати гаму відтінків – від освітленого несміливим досвітнім вогником крізь яскравість полуденного сонця до притемненого призахідними сутінками? Непокій, пошуки точного відтворення кольорових нюансів проймають поетичні рядки:

Скажи: ця хмара жовта чи рожева?

Як звуть художники цей дивний тон?

Скажи . навчи . ушима, оком, носом

Я чую сотні образів і тем, –

Чому ж ми безпомильних слів не носим

Там, де лежить блокнот із олівцем?

М. Рильський

У природі черпає мова багатоманітність кольорів та їх відтінків: бузковий – кольору квітів бузку, сливовий – кольору плодів сливи, гірчичний – кольору приправи з гірчиці, тютюновий – кольору тютюну, вороний – кольору воронячого пір’я, бірюзовий – кольору бірюзи, іржавий – кольору іржі .

Відносні прикметники використовуються для позначення кольорів здавна. У «Матеріалах для давньоруської мови» І. Срезневського, в основі яких пам’ятки ХІ-ХІV століть, є прикметники вишневый, вороный, димьчатый, кирпичный, кровавый та деякі інші.

На сучасному етапі розвитку української мови спостерігається різний ступінь усталеності вживання відносних прикметників як кольоропозначень. До найбільш усталених можна віднести прикметники золотий, срібний, рожевий. Саме їх використав у своїй художній творчості українською мовою Т. Шевченко. Чи означає це, що на той час у мові не існувало інших кольоропозначень – відносних прикметників або вони існували, але не були відомі геніальному поетові? Аж ніяк. У російськомовному доробку художника виступають кольори малиновый, кровавый, гранатовый, розовый, золотой, коричневый, изумрудный, сапфирный, мраморный, молочный, серебристый, серебренный, також складні назви темнобронзовый, темно-каштановый, снежно-белый, белоснежный, серовато-млечный, беловато-серебристий. На нашу думку, відгадка криється в тому, що стиль поета ґрунтується на народних, фольклорних традиціях, які віддають перевагу соковитим, насиченим барвам :