Сторінка
7

Бюджетний дефіцит, його причин і наслідки, методи управління

У процесі реалізації названого концептуального підходу необхідно передбачити декілька етапів здійснення програми використання бор­гів: розробка концепції одержання і використання боргових коштів; їх планування; обгрунтування їх цільового використання; оцінка ефек­тивності проектів, реалізованих із застосуванням боргових коштів. Можливе також використання елементів саморегулювання варіантного й індикативного планування процесу залучення і направлення бор­гових коштів.

Програма зовнішніх боргів має включати декілька розділів. По-перше, обгрунтування оптимального їх обсягу. По-друге, встановлення конкретних форм залучення боргових засобів, які б найповніше відповідали національним інтересам і національній безпеці. По-третє, застосування найраціональнішої структури кредитів. Здійснюючи планово-прогнозну роботу, важливо і вносити в неї певні корективи стосовно як тих чи інших аспектів залучення боргових коштів, так і загальних вимог щодо регулювання державного зовнішнього боргу.

При обгрунтуванні річного обсягу зовнішніх коштів і на перший (п'ятирічний) період доцільною є розробка декількох варіантів. Крите­рієм вибору найоптимальнішого мають стати граничні розміри зов­нішнього боргу з урахуванням зобов'язань по боргових платежах, за­безпечення критичного імпорту, додаткових потреб у валютних кош­тах для підтримки поточного платіжного балансу, непередбачених потреб. Важливо особливо виважено приймати рішення про одержання дер­жавою торгових та інвестиційних кредитів, які далеко не завжди за­безпечують очікуваний результат.

В залежності від конкретної ситуації можливе й дострокове залу­чення валютних коштів з метою використання їх у подальших періо­дах. Це пов'язано з прогнозом зміни в негативний бік пропозиції і попиту на ринку міжнародних кредитних ресурсів і дає змогу одержа­ти необхідні суми боргових засобів на вигідніших умовах, ніж через певний час.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього боргу, його скорочення, а значить, і зменшення негативного впливу на бюджет­ний дефіцит необхідний державний контроль за показниками боргової залежності, що встановлюються шляхом співставлення обсягу забор­гованості і платежів по ній з величиною ВВП і розміром експорту. Тут слід враховувати, що Україні як державі з перехідною економікою об'єк­тивно властива низька питома вага експорту у ВВП. Очевидно, що ця причина, а також недостатня інтеграція вітчизняної економіки у сві­товий ринок роблять більш обгрунтованим використання як бази для встановлення рівня реальної боргової залежності не показника ВВП, а обсягу експорту.

Для якісного управління зовнішнім боргом і пом'якшення його впливу на бюджетний дефіцит слід також глибше аналізувати умови, на яких надаються зовнішні кредити. Очевидно, що більшу перевагу (якщо це можливо) доцільно віддавати довгостроковим позичкам, тому що це не обтяжує боржника подальшими турботами і додатковими затратами по пролонгації короткострокових кредитів. Це особливо актуально для України, яка вже й так має істотний зовнішній борг. Крім того, необ­хідно вивчати й розробляти підходи щодо інших умов одержання зов­нішніх коштів зокрема, враховувати, чи є ці умови ринковими чи не-ринковими, в якій валюті надаються кошти, чи є пільговий період, як іким (чим) фінансується кредит тощо.

З часом Україна вийде на світовий ринок з облігаційними позич­ками. Це вимагатиме врахування специфічних форм їх обороту на фон­довому ринку, умов емісії й розміщення, особливостей діяльності й впливу на ринок цінних паперів міжнародних і національних фінансо­во-кредитних інститутів.

Зміцнення вільного доступу України до міжнародних фінансових ринків дозволить використовувати нові облігаційні позички для до­строкового погашення іноземних кредитів, які одержані на менш ви­гідних умовах. Іншими словами, йдеться про можливість самостійно переглядати умови виплати зовнішніх позичок без погодження їх з кредиторами. Однак при цьому слід враховувати і вірогідні потенційні перепони та труднощі включення в світовий фінансово-кредитний ринок країн з істотним зовнішнім боргом і відсутністю достатнього досвіду розміщення облігаційних позичок на зовнішньому ринку кредитних ресурсів.

Раціональне управління зовнішнім боргом передбачає й аналіз ва­ріантів вибору кредитів. На практиці це не обов'язково виступає наче завершальною стадією розробки програми залучення зовнішніх борго­вих коштів. Орієнтація на певну структуру кредиторів нерідко є пере­важно визначальним моментом по відношенню до обсягів і умов одер­жання зарубіжних кредитних коштів. Ще далекий від оптимального механізм використання кредитів міжнародних фінансових організацій, які є особливо привабливими не лише внаслідок своєї пільговості, а ще й тому, що зміцнюють довіру інших кредиторів, особливо недер­жавних. Враховуючи серйозні труднощі нашої держави в обслугову­ванні зовнішнього боргу, іноземні кредитори можуть наполягати на забезпеченні нових позичок шляхом депонування валютних ресурсів на спеціальних рахунках у західних банках. Широкомасштабне засто­сування таких заходів негативно вплине на внутрішній валютний ри­нок і стабілізацію національної грошової одиниці.

В перспективі необхідно поступово відходити від практики одер­жання боргових коштів від імені уряду, що в принципі відповідає практиці країн з розвинутою економікою. Однак, слід мати на увазі й те, що в перехідних умовах відмова уряду від частини зарубіжних кредитних коштів на користь тих чи інших суб'єктів господарювання може зумо­вити й негативні наслідки. Адже уряд (державні органи) має вищий кредитний рейтинг, ніж підприємницькі структури. Тому за інших рів­них умов можливе залучення в економіку країни зовнішніх коштів на вигідніших умовах.