Сторінка
10

Бюджетний дефіцит, його причин і наслідки, методи управління

Щоб скористатися цією моделлю у прогнозних розрахунках, такі макро-показники, як обсяг ВВП певного періоду та обсяг державних закупі­вель, мають бути скориговані за допомогою базового коефіцієнта.

Підсумовуючи дослідження макроекономічних чинників дефіциту і по­будови моделі дефіциту бюджету, зробимо висновки.

Розрахунки, зроблені за статичною регресійною багатофакторною модел­лю, допомогли виявити чинники, що визначали дефіцит бюджету в 1992— 1997 роках. Це — обсяг ВВП, розмір державних закупівель, рівень безробіття, частка надходжень .іо бюджету у процентах до ВВП (агрегована податкова ставка), курс валюти, диференціація доходів.

Якщо визнати правильність розрахунків, то у майбутніх прогнозах дефі­циту бюджету доцільно використовувати ці макроекоиомічні показники.

Побудова динамічної моделі з урахуванням таких чинників, як обсяг ВВП, частка бюджетних надходжень до ВВП та величина державних закупівель, є спробою прогнозування з урахуванням аналізованих макроекономіч­них чинників. Наскільки обгрунтованими були ці підходи і прогноз, можна буде перевірити за результатами 2002 р., зіставивши фактично досягнуті й прогнозовані показники.

ІІІ. ПРОБЛЕМИ СКОРОЧЕННЯ ТА ЗБАЛАНСУВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.

3.1. Доцільність використання внутрішнього боргу як джерела покриття бюджетного дефіциту: надії і реалії.

Використання внутрішнього боргу для фінансування бюджетного дефіциту практично однозначно визначається політиками й економіс­тами як неінфляціине джерело вирішення цієї проблеми, без якихось негативних наслідків. Однак це далеко не так.

Тією чи іншою мірою залучення заощаджень населення і підпри­ємницьких структур на бюджетні потреби держави під гаслом "антиінфляційної мети" і боротьби з бюджетним дефіцитом неодноразово використовувалось багатьма країнами. Однак в умовах високої інфляції довіра до цінних паперів держави не може бути великою. В результаті вона змушена буде залучати кошти на коротний строк і під особливо високі проценти, що приводить до виникнення класичної фінансової піраміди, коли виплата процентів і погашення попередніх випусків пок­риваються за рахунок доходів по попередніх. З часом піраміда стає все менш стійкою і в будь-який момент може впасти.

Особливо велика ймовірність цього при зниженні попиту на цінні папери, випущені державою. Так, у Росії у вересні 1994 р. по одному з випусків державних короткострокових облігацій (ДКО) прийшлося проводити повторний аукціон, а в жовтні уряд вперше опинився у ситуації, коли доходи від розміщення нового випуску ДКО не змогли покрити витрат по погашенню одного з попередніх випусків.

Якщо ж уряд занижує доходність цінних паперів, вільний ринок може їх не прийняти. В цьому випадку держава може вдатися до при­мусового їх розміщення серед юридичних і фізичних осіб, насамперед банків. Попередня історія бувшого СРСР є прикладом тривалого при­мусового вилучення заощаджень громадян та й вільного розпоряджен­ня коштами підприємств. Але чи не повторюється певною мірою та історія вже в незалежній Україні?

Цінні папери уряду України почали випускатись у нашій державі відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 586 від 23 серпня 1994 року. 10 березня 1995 року вперше в історії нашої країни відбулись торги по розміщенню державних облігацій внутрішньої позики, на яких було виставлено 5 тис. облігацій, кожна номіналом 100 млн.крб., але продано лише 2 тис. 793.

На кінець 1995 р. було проведено понад 20 аукціонів, на яких про­дано державних облігацій більш як на 24 трлн.крб. Аукціони по пер­винному розміщенню таких цінних паперів стали щотижневими.

Розміщення облігацій проводилося з терміном обігу 3 місяці, що відповідало вимогам переважної більшості інвесторів щодо рівня ліквідності. Випущені й облігації з терміном обігу 6 і 9 місяців, хоча за зарубіжними стандартами державними облігаціями вважаються цінні папери зі строком обігу понад 5 років. Наприклад, у США термін обігу таких цінних паперів складає ЗО років. Звичайно, в сучасних вітчизня­них умовах не можна одержати точний прогноз на період понад 1 року.

За даними Міністерства фінансів України, у 1996 році на внутрішньому ринку країни було продано державних облігацій на суму 332,9 трлн.крб. Таким чином, протягом року до державного бюджету надійшли (з урахуванням виплати процентів за облігаціями та їх погашення) 150 трлн.крб. Це склало трохи більше 2,0% ВВП.

Зростання ролі державних цінних паперів в покритті бюджетного дефіциту зумовлює необхідність аналізу їх впливу на поточний і пер­спективний стан державних доходів і виплат.

Слід мати на увазі, що розширення масштабу використання дер­жавних облігацій (чи інших зобов'язань уряду, якими можуть бути, наприклад, як в Росії, казначейські зобов'язання, що не продаються за гроші, а розміщуються серед кредиторів держави в рахунок боргу) справляє неоднозначний вплив на економіку. По-перше, воно призводить до вилучення з ринку валових заощаджень фізичних осіб і прибутків юри­дичних і, як наслідок, до скорочення джерел фінансування інвестицій. Проблема ж відновлення інвестиційного процесу в Україні для подо­лання економічної кризи й подальшого економічного зростання зали­шається найактуальнішою.

По-друге, посилюється нестійкість фінансової системи (а фінан­сова стабілізація поки що не досягнута), тому що державні цінні папе­ри стають основним сегментом грошового ринку, який формує круго­обіг великих мас високодоходного, а частково й спекулятивного капіталу, не залишаючи можливостей для спрямування його в менш при­буткові, але вкрай необхідні для суспільства галузі.

Крім того, використання державних цінних паперів як інструмен­ту грошового ринку в умовах кризи економіки і фінансової системи справляє суперечливий вплив на бюджет, тому що зв'язування "гаря­чих грошей" юридичних і фізичних осіб вимагає зростання доходності зобов'язань держави, що, в свою чергу, підвищує витрати бюджету і посилює його дефіцит.

Зростаючі масштаби поточного (а не перспективного, що як правило, не береться до уваги) неінфляційного внутрішнього фінансування бюджетного дефіциту висувають нові вимоги, що весь час зростають і розширюються, до методів регулювання грошового ринку. Стосовно фінансування бюджетного дефіциту це означає, що Міністерство фінансів має регулярно відслідковувати динаміку і структуру покриття дефіциту, ступінь їх бюджетної ефективності й своєчасно вносити корективи в обсяги емісії різних видів державних бортових зобов'язань. Поки що це не стало практикою.

В нашій країні зараз склалась парадоксальна і досить дивна ситуація. Держава намагається забрати переважну частину грошових коштів з фінансового ринку і спрямувати їх на фінансування поточних витрат, тим самим закладаючи колосальний внутрішній державний борг із всіма його негативними наслідками. Відбувається емісія за емісією державних зобов'язань, що невигідно державі. Адже це ско­рочує можливості джерел для реальних інвестицій. Не дозволяє очікувати сприятливу перспективу й механізм обігу цінних паперів на фондовому ринку. Спочатку держава емітує гроші під викуп валюти, а в подальшому значну їх частину забирає через розміщення облігацій, потім прокручує через бюджет і знову викидає на ринок. Однак ця схема фінансування бюджетного дефіциту може дуже швидко зумовити різке зростання курсу твердих валют. Власне, грошова різниця, що одержана на грі з курсом конвертованих валют, і піде на фінансування вітчизняного бюджетного дефіциту. Така політика не може не мати руйнівного впливу на економіку.