Сторінка
1

Слухаймо Олеся Гончара!

Прилітає на крилах теплих вітрів довгождана весна, ідуть перші благодатні дощі – і на блакитне небо золотим перевеслом являється веселка. Люди щиро чекають цього небесного дива, а ми, веселчани, зустрічаємо його з особливою любов’ю, бо веселка, небесна і земна, дорога нам усім, бо це осяйне слово – в імені видавництва, яке творить і несе дітям духовне світло – слово.

Весна в Україні – Шевченківська весна: у березні народився наш Тарас, у квітні його викуплено з кріпацької неволі, у травні український народ ішов за труною Поета, повитого козацькою китайкою, і в Україну з холодного Петербурга навіки вернувся Пророк, і спочив у вічному тихому домі на Чернечій горі над Дніпром, і живе під небом безсмертний дух.

Радіємо весні, бо в день народження Тараса Шевченка народилася і наша «Веселка», де вперше в історії українського книговидання здійснено мрію Поета – випущено «Поезії» в двох томах і «Буквар» – останню прижиттєву книжку Тараса, створену для освіти народу.

Радіємо і тим, що цілий ряд книжок Тараса Шевченка для дітей (зокрема «Буквар», «Мені тринадцятий минало») пішли в світ зі щирим словом нашого світоча Олеся Гончара, особливо «Кобзар», щедро ілюстрований видатним графіком, академіком Василем Касіяном.

І ось тепер, у годину передчуття весни, у «Веселці» – свято: завершено велику і славну роботу – випущено «Щоденники» Олеся Гончара в трьох томах, де чимало сторінок присвячено Тарасові Шевченку, а також вічній книзі нашої нації – «Кобзарю», названому письменником «національною святинею українського народу». Віримо в ці слова Олеся Гончара, як віримо в його щоденниковий запис за десять днів до відходу у вічність, 4 липня 1995 року:

«Дякую Богові, що дав мені народитися українцем».

Святі слова, ставимося до них, як батько до рідних дітей, і тому так бережливо готували до друку щоденникові записи Олеся Гончара, які вперше побачили світ у «Веселці».

Упорядкувала «Щоденники» і написала передмову до цього унікального видання дружина письменника Валентина Данилівна Гончар.

Вихід «Щоденників» – соборне свято в українській літературі, свято живого слова незабутнього Олеся Терентійовича Гончара, який і сьогодні, в час значних перетворень у державі на краще, разом з Українським народом, з його безсмертним революційним духом, що сонячно-оранжево засяяв на столичному Майдані – Серці України.

«Духовна енергетика слова»

Валентина Гончар, дружина письменника

–Я безмежно вдячна усім вам, шанувальникам творчості Олеся Гончара, за те, що ви прийшли відзначити цю важливу подію – вихід у світ тритомника «Щоденників» письменника. Вдячна видавництву «Веселка», яке разом зі мною здійснювало цю подвижницьку працю.

Історія видання «Щоденників» драматична, дуже складна і дуже непроста. Щиро дякую також Іванові Федоровичу Драчу, голові комісії по спадщині Олеся Гончара. Саме він зробив перший поштовх у цій справі, сподвигнув мене на цю велику роботу. Я запитувала: «А якщо про Вас там будуть критичні якісь зауваження?» «Нічого, видавайте, хай усе залишається так, як записав Олесь Гончар». Я так і зробила, з такою ж бережливістю до слова Олеся Терентійовича ми працювали з видавництвом «Веселка». І я, і видавництво мали обов’язок перед пам’яттю письменника, треба було все відтворити із записничків і зібрати докупи. Їх було багато, більше сотні, і все ж Олесь Терентійович потім шкодував, що не робив це щоденно, не систематично занотовував ті свої враження, ті свої почуття, ті свої зустрічі, ті події, які зустрічалися в його житті. І коли я стала ці записнички читати, то зрозуміла, що вони варті того, щоб їх видати. Хоча в останні роки свого життя, коли Олесь Терентійович уже тяжко хворів, він весь час мені казав: «Валя, давай вернемося до щоденників. Давай я буду їх не те, що переосмислювати, а готувати перекиданням в сучасність, додавати якісь коментарі до них». Ну, так склалося, що через його хворобу цього не вийшло. Звичайно, якби Олесь Терентійович повернувся до них, якби дозволило йому здоров’я, то, очевидно, він би щось скорочував, може, щось би додавав, може якісь би свої різкі судження про своїх колег, які часом записував під настрій, він би десь і згладжував, що, чесно кажучи, мене теж подеколи стримувало в підготовці спогадів до друку. Знаю, що Олесь Терентійович остерігався вішати ярлики, хоча сам багато натерпівся від ярликів, які вішали на нього за життя, і тепер є такі, що не скупляться на них, коли письменника вже десять років немає між нами. Але деколи він, стривожений, ображений, змучений несправедливістю до краю (а цього ніколи не бракувало!) інколи й собі дозволяв висловитися про декого так, як той заслуговував. Але я розуміла, що це, очевидно, писалося під враженням, під певним настроєм і, працюючи над «Щоденниками», думками і душею радилася з незабутнім Олесем Терентійовичем, як і сьогодні раджуся з ним в уяві в багатьох життєвих справах.

Робота над підготовкою «Щоденників» до друку тривала кілька років. Я розбирала ці записнички і не могла передбачити, який буде обсяг видання. А обсяг постійно зростав і сягнув трьох томів. Видавництво обережно ставилося до кожного запису письменника, намагалося зберегти працю Олеся Гончара тривалістю в п’ятдесят років. На видання потрібні були кошти, а скрута з фінансами на книжки добре всім відома. Знаю, скільки директор видавництва Ярема Гоян написав листів і прохань, щоб випустити «Щоденники» в трьох томах, і добре що Держкомтелерадіо України, його голова Іван Сергійович Чиж пішов назустріч видавництву, підтримав цей проект. Видання було внесено до Програми соціально значущих видань і вийшло в світ, поповнило бібліотечні фонди України. Дякую за допомогу другові Олеся Терентійовича з юних літ Якову Григоровичу Оксюті, головному редакторові «Веселки» Ірині Бойко, головному художникові Миколі Пшінці, редакторові Лілі Островській, всьому колективу видавництва. Хочу, щоб «Щоденники» доходили і до людей молодших, тому що та енергетика, ті духовні заряди, які вкладені в слова Олеся Терентійовича, важливі для молодого покоління. Хочу, щоб слово письменника важило для молоді так багато, як важило воно для Олеся Гончара в житті.

Заповідано «Веселці»

(З передмови Валентини Гончар до першого тому «Щоденників»)

«У цьому вирові сповідальності мені непросто виносити на люди щоденники дорогої мені і мільйонам читачів людини – Олеся Гончара. Непросто не тому, що я маю якісь сумніви в доцільності чи вчасності їх публікацій; не мучать мене і вагання щодо їхньої, як кажуть у нинішні ринкові часи, конкурентноздатності. Ні, щоденники автора «Прапороносців» і «Собору» йдуть до читача, як мені здається, вчасно – якраз у пору, коли Україна виборює свій шлях у цьому складному, розвированому світі. Можливо, енергія Гончарової думки і почуттів здатна буде «підзарядити» читачів силою мудрості й добра. Непросто ж виходити з щоденниками на люди тому, що в них і досі відчувається дихання суспільних, літературних, культурницьких змагань близької доби, не встояної не тільки в душах, а й в умах багатьох сучасників.