Сторінка
6

Слухаймо Олеся Гончара!

Я прочитав усі три томи «Щоденників» Олеся Гончара і можу сміливо твердити, що це одне із вершинних явищ української літератури. Це явище уже не тільки українське, а належить світовій культурі. Розумію, що багато оцінок ще буде зроблено в майбутньому про цей твір життя народу і всього життя письменника, але вже сьогодні можна ствердно сказати, що це високодуховний документ епохи, яким українська література може гордитися. Він учить розумінню життя, розумінню тих суспільних, політичних, мистецьких явищ, які ми пережили і які перейдуть у спадок і наступним поколінням.

«Він був на майдані»

Ніла Кропова, народна артистка України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.

– Єдине, з чого хотіла почати, це з поклону доземного Валентині Данилівні, яка сиділа днями й ночами, готуючи до друку це складне видання. Часом дзвониш або прийдеш, і чуєш: «Пече спина. Пече від того, що сидіти доводиться так довго за столом, все написане розбирати». Справді, Валентина Данилівна зробила великий подвиг, тому що слово Олеся Терентійовича і зараз працює, і думка його працює, і емоції його працюють. І все сьогодні працює в цих трьох томах, навіть душа його… Письменник – завжди у своїх творах, і його думки, його емоції, його характер, вся його особистість – у його творах. А «Щоденники» – це щось особливе, звичайно. Це те, що найбільше характеризує людину. Хочу підкреслити оту небайдужість Олеся Терентійовича до всього, що діялося в Україні, у світі, в душі кожної людини. Він це все переживав настільки глибоко, що сприймав як своє. Один тільки спогад. Я приїжджала з Чорнобильської зони, і розповідала, що там діється. Він просив: «Ніно, Ви приходьте і розказуйте все-все, що Ви відчули, що Вас вразило і про що би Ви хотіли написати…». Я, звичайно, так і не написала, хоча Олесь Терентійович радив писати. Але він слухав мої розповіді, і вони його найдужче вражали. От, скажімо, я розповідаю, що вчора було. Кажу: «Вчора вночі вантажили корів». Підсвічували, каже, машини ліхтарями, вантажили корів, щоб їх евакуювати. Тягли на машини, ті корови падали, розчахувалися, перескакували через кузови за землю, калічились. Їх потім дорізували, там на місці й закопували, а деяких навіть не закопували… Але, кажу, що найстрашніше, вранці потім сказали: «Відбій!». Село не евакуюють, село лишається, корів стягайте назад. І настільки це Олеся Терентійовича вражало! Я потім подумала: «Навіщо я це розказую? І так людині боляче… Це раниться її душа». І те, що сьогодні ми зробили крок до нашої України (ми ще не перемогли, звичайно, а зробили тільки перший крок до перемоги) і сьогодні цей крок разом з нами зробив Олесь Терентійович. Зробив своїм словом, своїми творами і своїми «Щоденниками». Справді, він знову крокував поруч із всіма мільйонами людей, які прийшли на майдани України і відстояли демократію, справедливість і незалежність нашої держави.

Ярема Гоян

Йшла у «Веселці» правдива і чесна розмова, а я думав, що ось минає десять років, як немає з нами Олеся Гончара, а слово його живе і діє. Щоденникові записи відкривають нам душу письменника, сина України, її оборонця в кровопролитних боях і в мирну годину, лицаря в битвах за життя української мови і соборність національного духу, за пречисту пісню – душу народу.

Співав думи і пісні в годину роздумів над «Щоденниками» кобзар, наш веселчанин, лауреат премії імені Олени Пчілки Микола Литвин, якого Олесь Гончар дуже любив і залишив у щоденникових записах щирі слова про нього. Такою ж світлою аурою осяяні й записи про Нілу Крюкову, народну артистку України, Шевченківську лауреатку і теж нашу веселчанку, яка читала уривки з творів Олеся Гончара, і тепер слова линули з душі, справді, «сяяли, золотились у її виконанні». До голосу Ніли Крюкової додали свої голоси студентки Київського міського коледжу разом зі своїм педагогом, кандидатом педагогічних наук Антоніною Мовчун, які прочитали уривки з «Шоденників», і в їхньому щирому слові оживала душа письменника, адже Олесь Гончар так любив молодь і присвятив нашій юні не одну сторінку щоденникових записів, у яких – заповіти молодим.

Святий заповіт – берегти традиції народу і його святині, славні імена українських класиків, честь яких не раз і не два захищав Олесь Гончар у прилюдних виступах, у публікаціях, а свої тривоги та болі за долю духовності нації залишив у «Щоденниках».

Думаючи про щоденникові записи, згадую сповідальне признання новеліста світової слави Василя Стефаника, що вся його література списана в його листах. Мабуть, справжнє відкриття секретів творчості Олеся Гончара зробимо, прочитавши щоденникові записи письменника, а також його листи, які, вірю, побачать світ у недалекому минулому і висвітять постать великого українця ХХ століття і долю сина свого народу.

.Як часто буває: живе між нами великий талант, а ми, сучасники, не завжди вміємо поцінувати його, зрозуміти, як багато важить його слово, поставлене на сторожі людини, відкрити силу його духу. Проблема ця не нова, але скільки непоправних втрат зазнала цивілізація через це невігластво за всю історію людства. Гинули не помічені сучасниками генії в злиднях і забутті, згоряли на аутодафе і вмирали в муках на хрестах, а воскресали в ореолі ясновидства. І хоч могил багатьох з них не відшукати, живе їх незнищенний дух. Та не було страшнішого пекла понад те, яке розвела на землі сталінщина, сплівши на голови праведників вінки із терня і колючого дроту, зіткавши для вольного духу чорний саван смерті, який темними хмаровищами затулив білий світ України. То лютувала орда, топтала цвіт народу, молола розум нації у жорнах репресій. Вморила голодом мільйони братів і сестер, заморозила в сибірських морозах лебедині душі, але вбити не змогла. Довго, ще дуже довго будуть уставати з-під чорного савана тіні замордованих за Україну людей і показувати світові свої страшні рани від тортур, висушені голодом тіла, вигризені душі. Йтимуть через історію нескінченними колонами німих свідків, які без слів розкажуть усю правду і випишуть на полотні часу епопею народного горя. Від їх сповіді ми почнемо прозрівати, і діти нації молитимуться за убієнних, і те пізнє прозрівання стане початком воскресіння України.