Сторінка
7
«Розмова з Трифоном Юдеєм» являє собою зразок апології християнства проти іншого його ворога – юдейства, яке подібне язичництву, але з більшим усвідомленням і переконанням, ненавиділо християнство, користуючись всякою нагодою робити наклепи на нього, а коли була можливість, використовувало проти нього і репресивні методи. Згідно слів Юстина, юдейські равини складали особливі прокляття проти християн (гл. 16, 47, 96,108,133) і видавали повеління, щоб юдеї не вступали з християнами ні в яке спілкування, і не вели з ними взагалі ніяких розмов. І, тим більше, про предмети віри (гл. 38).
«Пропоную вам, - говорить Юстин, - і інше свідчення від Писань в доказ, що, як початок, перше всіх творінь, Бог народив із Себе Самого деяку розумну силу, яка від Духа Святого називається також славою Господа, то Сином, то Премудрістю, то Ангелом, Богом, то Господом і Словом; Сам Він називає Себе також «вождем воїнства», коли він явився в образі людському Ісусу Навину (Нав. 5: 13: 14). Бо він має всі ці назви і від служіння Свого вам Отцівським і від народження по волі Отця. Чи не бачимо ми подібного цьому і в нас самих? Промовляючи яке-небудь слово, ми народжуємо його, але не через відділення, так щоби зменшилось слово в нас, коли ми його промовляємо. Подібним чином, як ми бачимо, від вогню походить інший вогонь, але так, що не зменшується той, від якого він запалений, а залишається тим же, тоді як і запалений від нього дійсно існує і світить, без применшення того, від якого він запалений. Свідком мені буде Слово Премудрості, те Саме, яке є Бог, народжений від Отця всього, Слово і Премудрість, Сила і Слава того, Хто Народив; Воно через Соломона (Притч. 8: 21-36) говорить про предвічне народження від Бога Премудрості, яка разом з Ним приймала участь у створенні вселеної (гл. 61, пор. гл. 128)».
Таким чином, цими місцями Писання Юстин доказав існування другого Божественного Лиця і Його єдиносущність з Богом Отцем і тим твердо обґрунтував правильність Християнської віри в Божество Ісуса Христа, не порушуючи тим самим віри і в Єдинобожжя. Продовжуючи розмову з Трифоном Юстин посилається на Старозавітні пророцтва про Пришестя в світ Месії. Юстин говорить, що пророк Ісаія вказав, що предтечею першого Його пришестя буде Іоан Хреститель, який приготує Йому путь (Вих. 40: 1-17). Цей Іоан, сидячи при ріці Йордані, викликував: «Я хрещу вас водою для покаяння, але прийде Сильніший за мене, у Якого я Недостойний носити взуття: Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем» (Мф. 3: 2; гл. 51). І коли Ісус прийшов до ріки Йордан, де Іоан хрестив, і зійшов у воду, то вогонь возгорівся в Йордані. Думку про возгоріння Йордану Юстин запозичив, ймовірно із яких-небудь апокрифічних творів свого часу, так як про це нічого не говориться в канонічних Євангеліях. А коли Він вийшов із води, то Дух Святий, як голуб, злетів на Нього і прийшов з небес голос, провіщений і через Давида (Пс. 2: 7), який ніби від свого лиця говорив те, що повинно було бути сказаним Йому від Отця: «Ти Син Мій, Я сьогодні родив Тебе (гл. 88)». Близький до цього текст слів, сказаних з неба, знаходиться, згідно свідчень Епіфанія Кіпрського, в євангелії евіонітів.
Неканонічний матеріал, який ми знаходимо у Юстина, досить незначний в об’ємі і у порівнянні з тим, який узгоджується з канонічними Євангеліями. Те, що в його творах так мало неканонічного матеріалу, здається чудом, якщо ми порівняємо його з яскравими переказами апокрифічних Євангелій і навіть усних передань у інших Отців II-го і початку III-го століття.
2.2. Климент Олександрійський
«Око душевне нехай
прагне до внутрішнього
світла, яке відкривається у
Писанні, незаписаної істини…»
Св. Климент Олександрійський.
Тит Флавій Климент (150-215 ?), приємник Пантена був другим після нього ректором Олександрійської школи. Він був сином батьків-язичників і, згідно його власного свідчення, народився і отримав освіту в Афінах. Добре обізнаний в грецькій літературі і прекрасно розуміючись у всіх існуючих тоді філософських системах, він не знайшов у всьому цьому нічого, що могло б дати постійне задоволення його палкому розуму. Вже, будучи дорослим він сприйняв християнство і подорожуючи Заходом і Сходом шукав самих мудрих і знаменитих християнських вчителів. Приїхавши в Олександрію близько 180 року по Р.Х., де так захопився лекціями Пантена; що залишився в Олександрії надовго і провів там цілих дванадцять років. Захоплений особистістю свого вчителя, якого він звик називати «блаженний пресвітер», Климент став пресвітером в Олександрійській церкві, помічником Пантена, а близько 190 р. – його приємником на чолі Катехитичної школи. Климент продовжував працювати в Олександрії. Він навертав язичників і просвічував християн до тих пір, поки гоніння за імператора Септимія Севера в 202 р. не змусило його втікати, щоб ніколи вже не повернутися. В 211 р. він опиняється в Кесарії Каппадокійській і згодом і в Антіохії звідки веде переписку з єпископами Олександрії. Приблизно через п’ять років християни оплакували його кончину. Він помер в 215 році, так і не побачивши знову Олександрії.
Очолюючи катехитичну школу, Климент залишив в ній після себе великий спадок, стараючись об’єднати біблійний і елліністичний світогляд своєю глибокою і вишуканою думкою. Це був вік гностицизму, і Климент погоджувався з гностиками в тому, щоб триматися «гнозису», тобто, що релігійне знання, або просвіта були головним засобом вдосконалення християн. Але, для нього «гнозис» був не інше, як Передання Церкви (παράδοσις). Твори Климента показують нам, як чудово він знав грецьку і біблійну словесність. На кожній сторінці можна знайти точні цитати із самих різних книг. Згідно підрахунку бібліїста-дослідника Отто Штеліна, всього у творах Климента процитовано 359 класичних та інших нехристиянських джерел, 70 книг біблійної традиції (включаючи апокрифи), 36 патристичних та Новозавітних апокрифічних творів, включаючи єретичні. Загальна кількість цитат досягає майже восьми тисяч, при цьому більше третини приходиться на язичницьких авторів. Крім того, статистика показує, що він цитує Новий Завіт в два рази частіше, за Старий. Климент 27 раз в різних поєднаннях користується словом «Канон» («канон істини», «канон віри», «церковний канон»), але не застосовує його до зібрання книг. Але в той же час, він чітко розрізняє книги, які мають для нього силу авторитету, і ті, які цим авторитетом не володіють. Але між ними розміщується невелика за кількістю група. Климент знав і про існування інших Євангелій. Згідно списку бібліїста-дослідника Отто Штеліна, він вісім раз звертається до Євангелія єгиптян, тричі – до Євангелія євреїв і тричі – до Передань Матвія. Хоча в одному місці він, цитуючи Євангеліє євреїв, застосовує формулу «як написано» (γένραπται), в іншому місці він особливо зауважує, що це Євангеліє створене гностиками. Він говорить: «В чотирьох традиційних Євангеліях немає таких слів (Ісуса до Саломії), вони знаходяться тільки в Євангелії єгиптян»: «Коли Саломея запитала, скільки ще смерть буде володарювати, Господь, не маючи на увазі того, що життя – зло, а творіння само по собі погане, сказав: «До тих пір, поки ви, жінки, будете народжувати дітей» (Стромати III. 4: 45). На інше запитання Саломеї, чи буде вона виношувати дитину, Він відповів: «Їш всяку рослину, але яка з гіркотою, не їш» (Стромати III. 9: 66).
Завантажити реферат