Сторінка
15
Висновки
Як ми бачимо, християни після апостольського періоду не намагалися письмово викласти зміст своєї віри і свої релігійні переживання. В них не було потреби в записі своїх проповідей, тому що вони очікували швидкого приходу Воскреслого Господа Ісуса Христа «в час цей», як сказано в Євангелії від Марка (10: 30). Головним для них було проповідувати нове Христове вчення, готуючись до встановлення Царства Божого на землі. Серед них було багато простих і бідних людей, які сприйняли проповідь Христову не в переконливих словах людської мудрості, а в явленні духу і сили (1Кор. 2: 4). Самі апостоли прибігали до письмового викладу вчення Ісуса Христа лише за необхідністю, крім того, змальована есхатологічними очікуваннями атмосфера, в якій жили християни того періоду, не була сприятливою для закріплення християнської проповіді в письмовому вигляді. Цій меті і слугувала різного роду апокрифічна література, тому що до IV століття не існувало ще визначеного канону апостольських писань. Християнам надавалась можливість вибирати книги відповідно до своїх інтересів. Як пам’ятки першохристиянського духу і як древні свідчення Священного Передання Церкви, ці писання і до сьогодні мають видатне значення, оскільки вони були джерелами, які містили в собі перлини Невичерпної Скарбниці Церкви – Аграфи.
В античному світі роль усного слова була виключно великою: оратори виступали на народних зібраннях, поети читали свої вірші на площах, пророки виголошували свої слова на сходинках храмів. Усне слово мало більший вплив на віруючих, ніж писання, недаремно перші християнські тексти призначались для читання вголос на зібранні віруючих. Слово Євангельських текстів також дуже просте, і за своїм внутрішнім змістом є обрядовим словом, словесним дійством, «таїнством». Аграфи – це вислови Живого Бога, це не просто Писання, це Священного Передання золото і невичерпні перлини Церкви. Ми повинні усвідомлювати, що перш ніж сформувалось «Писання», всі Євангелія були «Незаписаним Словом», Agraphon. Нам важко уявити собі, що між Аграфами і Апокрифами така ж різниця, як між Євангелієм і Апокрифом. Важко повірити, що такі найдостовірніші Слова Господні, як: «Бо кожний вогнем осолониться, і всяка жертва сіллю осолониться» (Мк. 9: 49) і «не знаєте, якого ви духу» (Лк. 9: 55-56), «неканонічні», вилучені із Євангельського тексту, прийнятому в IV ст., Vulgata, але засвідчені древнішими текстами від 140 року, Canta-brigieneis (D); і тільки всупереч новозавітному канону, завдяки Італійським кодексам (Italocodices), увійшли в текст наших Євангелій. Православний погляд на джерела Божественного Одкровення захищає думку, що Священні книги Нового Завіту, безсумнівно, містять повне вчення Господа нашого Ісуса Христа про спасіння християнина. Але відбір і вивчення достовірних аграф допомагає визначити склад і усвідомити значення Священного Писання. Достовірні вислови Христа, що є насліддям Священного Передання, безперечно свідчать про Священне і Богонатхненне значення самого Священного Передання, як джерела Новозавітного Одкровення. До остаточного встановлення Новозавітного канону Священне Передання мало первинне значення щодо Священного Писання і нема ніяких підстав відкидати це Передання тепер. Крім того, достовірні аграфи мають велике релігійно-моральне значення. Так, наприклад, слова Ісуса Христа, які містяться в древньохристиянській пам’ятці «Дідахи»: «Постіться за тих, хто гонить вас». З одного боку, відображають іудейську практику посту за кого-небудь, а з іншого – розкривають і пізнішу християнську практику посту.
Аграфи мали різну долю: деякі попали в Новозавітні книги, інші збереглись в писаннях Отців древньої Церкви і літургійних пам’ятках древності, інші розсипані по інших невідомих і ще не відкритих пам’ятках древньохристиянської писемності. Жоден вислів чи слово Божественного Вчителя, Господа нашого Ісуса Христа, не було сказане даремно. І якщо яке-небудь слово Христа не ввійшло в писемні джерела, то воно, можна сказати з усією впевненістю, дало паростки у серцях Його слухачів. Записані ж поза Євангелієм слова і вислови Ісуса Христа назавжди залишились міцною основою між двома великими джерелами Божественного Одкровення – Священним Писанням і Священним Переданням. Вони утверджують православний погляд на значення і місце Аграф в Новозавітному Одкровенні.
Бібліографія.
1. Джерела.
1. Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа – видання екзарха всієї України, митрополита Київського і Галицького. – К., 1988. – 500 с.
2. Апокрифы ранних христиан. – СПб., 1994. – 220 с.
3. Гейман В.В. Апокрифические сказания о Христе. – СПб., 1912. – 432 с.
4. Лавров П.А. Апокрифические тексты. – СПб., 1899. – 332 с.
5. Памятки древней христианской письменности в русском переводе. Писания мужей апостольских. – Рига, 1992. – 98 с.
6. Ранович А.Б. Первоисточники по истории раннего христианства / 3-е изд. – М., 1990. – 290 с.
2. Енциклопедичні видання.
7. Мень А., прот. Библиологический словарь в 3-х томах. – М., 2002. – Т.1. – 603 с.
8. Мифы народов мира. Энциклопедия в 2-х томах. – М., 1987. – Т.1. – 461 с.
9. Православная Богословская энциклопедия. – СПб., - 1900. – Т.2. – 299 с.
10. Полный православный богословский энциклопедический словарь. – М., 1992. – Т.1. – 1120 с.
11. Христианство. Энциклопедический словарь в 3-х томах/Ред. коллегия: Аверинцев С. и др. – М., 1993-1995. – Т.1. – 863 с.
3. Посібники.
12. Альбов М., свящ. Об апокрифических евангелиях. – СПб., 1871. – 336 с.
13. Амусин И.Д. Апокрифические сказания об Иисусе, святом семействе и свидетелях Христовых. – М., 1999. – 476 с.
14. Аверинцев С.С. Истоки и развитие ранне-христианской литературы. – М., 1983. – Т.1. – 277 с.
15. (Безобразов) Кассиан, еп. Христос и первое христианское поколение. – М., 2001. – 231 с.
16. Глубоковский Н. Апокрифы и апокалиптика. – СПб., 1905. – 302 с.
17. Гейки К. Жизнь и учение Христа. – М., 1899. – 296с.
18. Головащенко С.І. Біблієзнавство. Вступний курс: навчальний посібник. – К., 2001. – 289 с.
19. Донини А. У истоков хритианства. – М., 1989. – 192с.
Завантажити реферат