Сторінка
13
Уривок другого невідомого Євангелія також був знайдений на листках папірусу, які були об’єднані дослідниками під назвою Папірусу Еджертона (Ejerton; по колекції, де він знаходиться). Час написання тексту – приблизно такий самий, як і Оксиринхського фрагменту. Видавець нововідкритого уривку відносив час написання його до першої чверті II-го ст., у всякому разі до 150 року. Уривок цей являє собою значний інтерес, так як написаний він на основі традиції, яка використовувалась в Євангелії від Іоана (і прослідковується співпадіння деяких віршів в обох Євангеліях), можливо, автор папірусного фрагменту вже читав четверте Євангеліє. Але він знав також традицію, яка використовувалась у євангелиста Луки, і залучив й інші джерела того періоду, в тому числі і усні розповіді. Цей уривок відображає час від початку створення різних Євангелій до відбору найбільш шанованих писань і дає можливість прослідкувати сам процес створення священних християнських книг. Уривок починається з фрагментів, із яких видно, що Ісуса звинувачували в порушені постанов юдейського Закону: «… до знавців Закону… кожного, хто порушує Закон, але не Мене… робить, що робить. І повернувшись до правителів народу сказав їм так: пошукайте в Писаннях, через які ви думаєте, що унаслідуєте життя, - це вони свідчать про Мене. Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є вам звинувачувач Мойсей, на якого ви уповаєте. І тоді вони сказали: ми знаємо, що Бог говорив з Мойсеєм, Тебе ж не знаємо, Хто Ти такий? Ісус відповів і сказав їм: вже звинувачені ви в невір’ї вашому… каміння, щоб закидати Його, і правителі наложили руки на Нього, щоб схопити Його і видати натовпу. Але не могли схопити Його, бо час, щоб видати Його ще не прийшов. Але Він, Господь, ухилився від рук їхніх і пішов від них». Саме в цих епізодах можна побачити співпадіння з Євангелієм від Іоана (наприклад: «… ніхто не наклав на Нього руки, бо ще не прийшов час Його» - 7: 30). Але вже наступні епізоди пов’язані вже зі синоптичною традицією: зцілення прокаженого «І потім прокажений підійшов до Нього, говорячи: Ісусе, вчителю, я ходив з прокаженими … і їв з ними, і сам став прокаженим. Якщо Ти хочеш, можеш мене очистити. І в той же час Ісус сказав йому: хочу очиститись. І проказа зійшла з нього. (І Господь сказав йому:) іди і покажись (священику) … ». відрізняються від Новозавітних висловів і трактуються в «Невідомому Євангелії» питання про подать кесарю: « … Прийшли до Нього, щоб випробовувати Його, говорячи: Вчителю, Ісусе, ми знаємо, що Ти прийшов від Бога, бо твориш те, про що засвідчено всіма пророками. Тому скажи нам, чи припустимо давати царям те, що положено їхній владі? Чи можна давати чи ні? Але Ісус зрозумів їхній задум, повний нечестя, і сказав їм: чому ви називаєте Мене вчителем устами своїми, а не робите того, що Я говорю? Правильно Ісаія пророкував про вас: народ цей шанує Мене устами своїми, але серце їхнє далеко від Мене і шанування їхнє марне, вони шанують заповіді людські …» Перш за все, тут питання стосується не конкретно податі, яку наложили на іудеїв римляни (як йдеться в перших трьох канонічних Євангеліях Матфея, марка і Луки), а відношення до державної влади взагалі: чи потрібно давати те, що положено владою царів? Відповідь Ісуса Христа спрямована проти лицемірства і підступу тих, хто запитував. Він не дає визначеної відповіді, але докоряє їх в нерозумінні Його вчення, хоча вони називають Його «Вчителем». В цій відповіді Спасителя відчувається те протиставлення світу реального і світу преображеного, заснованого на Божественних, а не на людських законах, які були властиві першим християнським групам. Питання платити чи не платити подать кесарю не був для них істотним, оскільки вони чекали скорого кінця світу з усіма кесарями, податями, грошима і т. д. Ймовірно, і в Новозавітній версії акцент першопочаткового ставився на першій частині відповіді – «Богу – Боже» (земні діла не повинні змішуватись з Божественним вченням), і лише згодом, коли для християн постала необхідність включитись в повсякденне життя, оскільки друге пришестя все ще не наступало, коли вони вирішували питання допустимості чи недопустимості тих чи інших поступків в цьому світі, відповідь Ісуса Христа в канонічних текстах стала сприйматися як дозвіл платити подать імператору.
Цитата із пророка Ісаї, яка приводиться в папірусному фрагменті, мала на меті підкреслити необхідність дотримуватись завжди із заповідей Бога, а не людських постанов. Цікавим є те, що ця ж сама цитата зустрічається в канонічних Євангеліях, але в іншому контексті. Ісус Христос приводить її, щоб показати відступлення Іудеїв від Божественних заповідей і слідування замість цього «переданню старців»; до такого передання Він відносить вимогу обов’язкового виконання ритуального омовіння рук. Використання однієї і тієї ж самої цитати в різних контекстах може підтвердити гіпотезу про першопочатковий запис ранніми християнами окремих старозавітних пророцтв і інших цитат, які приводились християнськими проповідниками; можливо, що цитата із пророка Ісаї попала в різні Євангелія безпосередньо її усної традиції. Ймовірно, автор папірусного фрагменту не знав контексту, в якому цитата із пророка Ісаї використовувалась в Новозавітних Євангеліях. Але навіть, якщо він і читав записи Євангелій, які стали згодом канонічними, він не сприймав їх такими: для нього ці записи були одними із багатьох розповідей про життя і повчання Ісуса Христа.
Останній уривок є дуже фрагментарним: « … місце закрите … воно лежить внизу невидиме, його вага безмірна … і коли вони були в непорозумінні від його відповіді, Ісус на своїй дорозі підійшов до берега річки Йордан, протягнув свою праву руку і наповнив її … і кинув … на … І тоді … вода … перед їхніми очима … приносячи плоди … багато …». Останні слова в цьому фрагменті дуже пошкодженні. Дослідник-біблеїст Х.Белль відтворює текст так: Ісус задає ученикам запитання: коли господар сховав насіння в таємне місце так, що воно стало невидиме, як могло його багатство стати безмірним? Коли ученики були в недорозумінні від цього запитання, Ісус підійшов до берегу Йордану, набрав води в руку, розбризкав її по землі (або окропив нею яке-небудь дерево), і в той час земля (дерево) дала багато плодів. Можна тільки догадуватись, що в ньому мова йде про якесь чудо, створене Ісусом Христом на березі Йордану, яке розкриває зміст запитання, яке задав Ісус своїм ученикам. Чудо це повинно символізувати, ймовірно, істинну віру, зерна якої, будуючи невидимими, дадуть великі плоди. Такий підхід до чудес, які творив Ісус Христос, характерний і для четвертого Євангелія: «чудо з насиченням п’яти тисяч людей п’ятьма хлібами» (Ін. 6: 10-35) символізує «хліб життя», який дає вчення Христа («Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги» - 6: 35). Чудо тут стає знаменням, яке призиває розкрити віруючим сенс вчення Ісуса Христа. Саме ж описання чуда в папірусному фрагменті відрізняється від новозавітної традиції і відноситься до інших джерел. Ми не знаємо, як були пов’язані між собою фрагменти невідомого Євангелія, але можна говорити про нього, як самостійний твір, який не залежав повністю від Нового Завіту, з вираженою теологічною концепцією духовного спасіння. Невідоме Євангеліє, ймовірно, було створене в Єгипті. Відносно раннє датування його написання говорить про те, що в першій чверті II століття. Християнські общини вже існували в Єгипті; і їм була знайома усна і письмова традиція.Текст Євангелія від Іоана, підтверджується знахідкою невеликого папірусного фрагменту, в якому були записані вірші із 19-ї глави Євангелія від Іоана (31-33: 37-38); фрагмент датується приблизно першою половиною I ст. – початок II-го ст в якості періоду інтенсивної Євангельської творчості, коли відбір християнських книг, признаних священними, кожною християнською групою ще не почався. Навпаки є всі підстави вважати, що в цих Євангеліях знайшла місце тільки частина передань, які циркулювали в ранньому християнстві. Фрагменти ранньохристиянських розповідей про Ісуса Христа, які були знайдені в Єгипті, свідчать про наявність цілого ряду фактів із земного життя Господа Нашого Ісуса Христа і Його висловів (аграф), які були відомим першим християнам і які не ввійшли, або не повністю ввійшли в Новозавітний канон. Крім того, церковні автори перших віків християнства залишили свідчення про іудео-християнські Євангелія, на рідній для Ісуса Христа і Його учеників арамейській мові. Судячи по коротким цитатам, які приводяться із цих творів, вони слідували повністю особливій традиції, яка по своїй древності майже зовсім не поступалась канонічній.
Завантажити реферат