Сторінка
6

Психологічні особливості взаємин батьків і дітей

По-п`яте, визначити правильні орієнтири у самовихованні дітей, і більше того, самому правильно визначитись у поняттях та цінностях, оскільки вони формують світогляд не лише скремої особистості, але й сімейної системи в цілому.

В умовах наявної в Україні кризи сімейних та подружніх взаємин (великої кількості розлучень, негативних тенденцій у розвитку процесів народжуваності і смертності, малодітності сімей, їх конфліктогенності тощо ) проблема гендерної соціалізації дитини набуває особливого значення. Другим народженням людини, вважав В.О. Сухомлинський, становлення чоловіка та жінки у пудлітковому віці „Немає абстрактного підлітка, як часто звикли називати людину цього віку, є конкретна людська особистість- чоловік чи жінка, які народжуються на наших очах”,- писав він. І підкреслював, що входження підлітка у соціальне середовище здійснюється шляхом засвоєння статевих ролей та культури шлюбно- сімейних взаємин, наслідування взаємин у батьківській сім`ї „Усвідомлення того, що він такий же чоловік, як і його батько, є для хлопчика великим одкровенням. Він починає розглядати відносини батька і матері з нової точки зору, бачить у них те, чого не бачив раніше”.

Підлітки оцінюють власні цінності та форми поведінки, порівнюючи їх з прийнятими у батьківській сім`ї. Зрозуміло, що сім`ї належить вирішальна роль у процесі їх формування і в боротьбі між незалежністю. Найважливіші завдання батьківства є парадоксальними. З одного боку, успішні батьки забезпечують дітям почуття захищеності і підтримки, з іншого- батьки хочуть, щоб їх діти виросли незалежними, дієздатними членами суспільства. Стилі батьківської сім`ї можуть суттєво впливати на мотиви прагнення підлітків до дорослості. Однак незалежно від типу сім`ї, мета батьків – допомогти дитині засвоїти гендерні ролі, щоб якнайкраще адаптуватись до дорослого життя та якнайповніше самореалізуватись у будь-яких сферах життя та діяльності.

Англійський письменник Г. К. Честертон вміло підмітив „ Діти не люблять слухати своїх батьків, зате охоче їх наслідують”. Чим старшими ми стаємо, тим частіше помічаємо, що повторюємо слова, почуті в дитинстві від мами з татом, і взагалі дивимось на світ, керуючись їх точкою зору. З роками кожен з нас все ясніше розуміє те, на що вже давно звернули психологи образ думок дорослої людини, її манера поведінки, особливості відносин з іншими людьми закладаються ще в дитинстві під впливом прикладу власних батьків. Особливо це стосується шлюбно-сімейних відносин та батьківських установок. Тому що давно помічено, що доросла людина в сім`ї довільно а часто й мимовільно прагне реалізувати ту модель відносин, котру засвоїла в дитячі роки на прикладі своїх батьків.

Одним із перших звернув на це увагу Ерік Берн, котрий створив оригінальну, хоча й не безпечну теорію людських взаємовідносин. Спираючись на ідеї Берна, його послідовники розробили систему сімейної психотерапії, засновану на принципі корекції негативного дитячого досвіду. В межах цієї системи передбачається, що жінка, яка переймає модель відносин своїх батьків засвоює життєву позицію, котра може бути визначена або як материнська, або як дочірня. Якщо в батьківській сім`ї домінувала сильна енергійна мати, котра ше й приділяла дочці максимум уваги і турботи ( нехай інколи і в строгій формі ), то у дівчинки на маминому прикладі формується материнська позиція. Надалі вона прагне стати своїм близьким надійною і турботливою матір`ю, котра все знає краще за всіх і завжди готова допомогти, а інколи й посварити ( приструнити ).

Якщо ж главою сім`ї був батько, то жінка швидше засвоїть роль дочки. Вона на все життя збереже в собі маленьку дівчинку, котрій легше притулитися до чийогось сильного плеча, ніж самій нести вантаж вирішення життєвих проблем.

У подібному становищі опиняються і чоловіки . Маючи в дитинстві приклад сильного домінуючого батька, хлопчик прагне бути подібним до нього і переймає батьківську роль - господаря і глави, відповідального за своії рішення і готового стати опорою близьким. Якщо ж батько з якихось причин не був таким прикладом і реальна перевага була на стороні матері, то у хлопчика формується пасивна синова позиція. В його житті жінка завжди буде потрібна для того, щоб отримати від неї материнську підтримку і ласкаве поглажування по голові, щоб виплакати, вткнувшись в її спідницю, сльози розчарування, образи й гніву.

Легко уявити, як складеться сімейне життя, коли подорослішають дівчинка і хлопчик, додають до нього свої сформовані в дитинстві позиції. Відносини можуть скластися цілком гармонійно, якщо ці позиції доповнюють один одного, тобто материнська співпадає з синовою або ж батьківська з дочірною. Тоді один із подружжя з легкістю приймає роль лідера, котра цілком узгоджується з душевним складом іншого, готового йти назустріч, слухатися і підпорядковуватися. Відносини, нехай і не рівноправні, зате природні і задовільняють обох.

Така сім`я є цілком благополучною, хоча не може бути хорошим прикладом адже у багатьох інших випадках баланс ролей може скластися по-іншому.

Набагато гірше, якщо таке поєднання відсутнє. Сутички в подружній парі материнської і батьківської позиції приводить до виснажливої боротьби за лідерство, в котрій найчастіше обидві сторони приречені на поразку. Якщо ж подружжя приносить в сім`ю власну дочірню і синову позиції, їх відносинам теж не позаздриш. І чоловік, і дружина не в стані приймати відповідальні рішення і прагнуть перекласти цей вантаж на плечі іншого. Обоє шукають і не знаходять в іншому підтримки і опори. В результаті виникає взаємна незадоволеність, котра ще більше посилюється, якщо і чоловік і дружина за старою звичкою продовжують шукати поради під дахом своїх батьків.

Ця переконлива схема часто служить ключем до вирішення сімейних проблем. Однак навряд чи її можна вважати вичерпною. Вірогідно, в минулі роки вона була справедлива до будь-якої сім`ї. Аналізуючи відносини сучасного подружжя, можна зробити висновок, що вони часто не вкладаються в цю схему. Є декілька причин такого стану речей.

Неповна сім`я - неповний вибір. Серед сучасних чоловіків і дружин багато таких, хто виріс у неповних сім`ях. Якщо ще недавно одинока мати чи розлучена жінка з дитиною була явищем винятковим, то в останні десятиріччя це явище набрало масового характеру.

Здавалося, б у неповній сім`ї дівчинка обов`язково повинна засвоїти материнську жттєву позицію, а хлопчик- синову. Але все виявляється не так однозначно.