Сторінка
2

Психологічні особливості взаємин батьків і дітей

Практика роботи сімейних консультантів дає можливість виок-ремити низку соціально-психологічних чинників становлення особистості у сім`ї. До них відносять композицію сім`ї, тобто сукупність характеристик членів сім`ї, важливих з погляду її аналізу як цілого (чисельність, віковий і статевий склад, націонално-культурна приналежність та соціальний статус її членів). Наступний чинник пов`язаний із „невидимою сіткою вимог та фу-кцій, що визначають особливості взаємодії у сім`ї- структурою сім`ї (С. Міну-хін, 1998). Значущість структури сім`ї у розвитку й становленні дитини важ-ко переоцінити: по-перше, як зауважив І. Кон, тільки безпосередня батьківсь-ка турбота і любов можуть забезпечити емоційне тепло, якого так потребує дитина, особливо у перщі роки життя, по- друге, сім`я є тією первинною групою, в якій здійснюється інтимно- емоційне спілкування не тільки бать-ків і дітей різного віку між собою. У сім`ї діти поступово залучаються до світу дорослих, по- третє, почуття батьків і турбота про дітей - природні людські почуття, які збагачують індивіда як особистість. У структурі сім`ї слід розрізняти систему сімейних ролей, яка виступає наступним чинником соціального й психічного розвитку. За своєї зовнішньої схожості ( життя у сім`ї), спектр ролей дитини є надзвичайно різноманітним і по- різному впли-ває на її соціалізацію. Напр., дитина є внуком бабусі й дідуся, яких відвідує у селі, сином своєї матері і пасинком вітчима, молодшим братом сестри і старшим стосовно брата. Таким чином, соціалізація у сім`ї об`єктивно буває різною. Ця відмінність зумовлюється також особливостями сприйняття дити-ною своєї позиції у сім`ї: роль старшої, середущої чи молодшої дитини (А. Адлер, Р. Річарсон, У. Тоумен, А. Фромм, М.Швейцар), намаганням знайти свою неповторну ідентичність, нішу у сім`ї (Г. Крайг), різницею у віці дітей, досвідом єдиної дитини у сім`ї та ін. Ще одним чинником виступає стиль виховання у сім`ї, тобто переважаючий стиль основного вихователя – соціалі-затора ( напр. , матері) і допоміжних соціалізаторів (бабусі, батька тощо). Зас-воєння соціального досвіду зумовлюється також особистісним, моральним і творчим потенціалом сім`ї, тобто усією сукупністю позитивних людських якостей дорослих членів сім`ї – моральних, вольових (наявність – відсутність лідерських якостей, мужності, здатності постояти за себе і за дітей), емо-ційних ( теплота- холодність у відносинах між людьми), інтелектуальних ( ріве-нь розвитку інтелекту старших), культурних ( освіта, особливості культури, етнічні особливості), пізнавальних і творчих особливостей.

Стилі спіл-кування у сім`ї традиційно вважається одним із основних чинників станов-лення особистості ( Л. Орбан-Лембрик, Н. Пов`якель, В. Семиченко). Мається на увазі особистісно- інтимна значущість спілкування, відкритість сімейної комунікації найближчому соціальному середовищу, домінування власне сімей-них інтересів, неформальність відносин між членами сім`ї, особливе вираже-ння таких механізмів, як емпатія, ідентифікація, рефлексія, особлива значущі-сть стосунків з батьками і батьків між собою. Висвітлюючи соціально-психо-логічну специфіку розвитку й становлення особистості, слід зазначити також і про спосіб життя сім`ї(альтруїстичний, споживацький тощо). Це поняття ви-значає всю систему цінностей, установок, потреб і мотивів сім`ї, зорієнтована на реальні можливості її життєзабезпечення. Не менш важливою детермінан-тою є не те, на якій стадії подружнього життя народилася дитина ( І Добря-ков, Е.Ейдеміллер, І. Нікольська, 2003). Динаміка відносин подружжя вказує не лише на специфіку сімейної взаємодії, а й на якість виховного процесу, тип ставлення батьків до дитини. З погляду перинатальної сімейної психоте-рапії доцільніше виділяти стадії життєвого циклу сім`ї, виходячи з того, яким чином подружжя вирішує конфліктні ситуації. Керуючись цим, можна виділити шість стадій розвитку подружньої підсистеми: стадія дошлюбних відносин, стадія конфронтації, стадія компромісів, стадія зрілої подружньої підсистеми, стадія кризи середини життя(експерементування з незалежністю), стадія „ренесеансу подружніх відносин. Незапланована, випадкова вагітність у період дошлюбних відносин може служити своєрідним каталізатором всту-пу у шлюб. Досить часто укладення шлюбного договору й утворення сім`ї безпосередньо пов`язане з вагітністю й очікуванням пологів. Сама по собі дитина при цьому нерідко не представляє для молодої жінки особливої цін-ності, а є лише засобом вирішення особистих проблем. У цьому випадку спо-стерігаються труднощі формування раннього діалогу матері і немовляти.Вони значно посилюються, якщо дитина не виправдовує покла-дених на неї надій. Її виховання, як правило, здійснюється по типу гіпо-протекції, характеризується несвідомим або свідомим неприйняттям малюка матір`ю. Підкреслюється нерозвиненість батьківських почуттів, виховна невпевненість.

Друга стадія (конфронтації) наступає, коли молодята починають жити разом. Кожний з них має певні звички, погляди на обов`-язки і стеоретипи взаємин чоловіка і дружини. Будуючи сім`ю, кожен спи-рається на свій досвід, отриманий у сім`ях батьків. Тільки почавши сумісне життя, молодята із здивуванням відзначають, що обранець( обраниця) сильно відрізняються від того образу, який вони собі створили. Ступінь розбіжності очікувань і реальності визначає рівень конфліктності відносин. Вагітність і народження дитини у цій ситуації, як правило, не укріплюють, а розхитують сім`ю. Надії на те, що народження дитини допоможе поліпшити відносини, зазвичай не збуваються. К. Вітакар(2004) справедливо відзначає, що при ва-гітності мати послаблює зв`язок з батьком і все більше захоплюється значу-щим іншим, тим, що росте в її утробі. А „непри`язаний” батько знаходить собі іншу прихильність - гроші, секретарку, нову машину або власну матір. Коли дитина народжується, мати прив`язується до неї ще сильніше. Батько ще більше вимушений прилучитися до чогось на стороні, поки дитині не виповниться приблизно півтора року. І тоді мати повертається до батька, а його немає поряд. Вона починає переживати почуття самотності. У подібній ситуації ранній діалог матері з немовлям характеризується достатньою гли-биною і взаємопорозумінням, проте невирішені конфлікти з чоловіком, його компенсаторна поведінка роблять жінку тривожною, емоційно нестійкою, що позначається і на відносинах в діаді мати-дитина. Часто це виражається у необгрунтованих невротичних побоюваннях за стан здоров`я дитини, фобії її втрати. При цьому можливе формування як нестійкого типу виховання, так і потураючої гіперпроекції. Якщо дитина дуже схожа на батька, з яким мати знаходиться у стані конфлікту, ймовірний розвиток емоційного нехтування.