Сторінка
5

Психологічні особливості взаємин батьків і дітей

Не слід забувати також, що у маленьких дітей, котрі переживають розлуку з близькою людиною, можна спостерігати певні емоційні реакції, а саме протест, відчай, відчуженість. Ці форми згодом можуть перерости в тривожність чи агресію. Вже в ранньому дитинстві таке ставлення провокує розвиток невпевненості у своїх силах, агресію, афективні реакції і різні негативні форми самоствердження, наприклад, робити щось погане, щоб звернули увагу. Часто можна спостерігати, як дитина у розпачі плаче, кричить і вимагає ку-пити іграшку. А ми готові дати їй будь-що, аби заспокоїлась. Усім відомо, що буває, коли залежиш від бажань дитини. І тут краще переключити увагу на інші предмети, поговорити з дитиною, звернути на неї увагу! Адже діти за своєю природою дуже прагнуть вражень радісних переживань. Дома дитині має бути цікаво, батькам слід підживлювати дитячу уяву і почуття, пудтримувати готовність до гри і грати, грати, грати!

А як бути з конфліктами у сім`ї Діти усвідомлюють набагато більше, ніж ми собі уявляємо. Дівчинка 10 років на запитання, чи розуміє вона, що мається на увазі, коли йдеться про роль батьків у вихованні дітей, впевнено сказала, щоб роль батьків була цінною, при дітях не слід з`ясовувати свої стосунки та конфліктувати, ображати один одного, сперечатися, слід вільний час присвячувати дітям, цікавитися їхніми справами, не дозволяти абсолютно все. І це сказала дитина, яка у власній сім`ї, без перебільшення,- центр Всесвіту, і якій дозволяється майже все .

Отже, прислухаємося до наших мудрих дітей!

Як бути, коли трапляються непорозуміння в сім`ї Перш за все, навчіться брати себе в руки, не давайте волі поганому настрою. Пам`ятайте для дитини в будь-якій ситуації все вирішує приклад батьків, прийняті в сім`ї норми поведінки. Лише в спокійній, виваженій обстановці можна виховати спокій та врівноваженість. Тому, якщо дитина нервує, ображається, шукайте причину в собі, в особистій манері триматися, в атмосфері вашої сім`ї. Ефктивність становлення особистості обумовлюється можливістю й особливостями проходження суб`єкт- суб`єктної взаємодії між батьками та дітьми. Суб`єкт-суб`єктна ( діалогічна) взаємодія, або „діалог особистостей” ( М. Бахтін ), як складова здорових особистісних стосунків (К.Роджерс), актуалізується сучасними науковими розробками. Проблема діалогічної взаємодії зазвичай розглядається у психолого- педагогічному контексті ( В. Андрієвська, Г. Балл, С. Братченко, А. Волинець, А. Добрович, В. Се-миченко), з позиції психології управління ( О. Бондарчук, О. Винославська, Л. Карамушка, Л. Орбан- Лембрик та інш.), у консультативному процесі, зокре-ма у системі стосунків психолога й клієнта ( Г. Абрамова, З. Кісарчук, О.Копйов, Т. Флоренська, Н. Чепелєва та ін.). Водночас положення класичних психологічних концепцій, які розкривають суть людського спілкування ( Б. Ананьєв, О. Бодальов, М. Бубер, О. Леонтьєв, Б. Ломов, О.Ухтомський та ін.), вимагають свого застосування у галузі сімейної психології, що виходить за межі діалогічної проблематики у традиційному її розумінні.

Незважаючи на те, що дитина визначається батьками як найвища цінність у їхньому житті, вона традиційно сприймається об`єктом впливу, сценарного програмування батьків ( Е. Берн.) або ж осередком їхніх нереалізованих чес-толюбивих прагнень (С. Дворяк, Б. Херсонський), або можливістю виправити помилки минулого та майбутнього (А. Баркан), засобом вирішення особистісних проблем ( І. Добряков, І. Нікольська, Е. Ейдеміллер), об`єктом маніпуляцій. Який слід підігнати під певний батьківський „стандарт”.

Окрім цього, не завжди чітким є розмежування понять виховання та научіння. Можна навчити дитину тримати виделку або вимовляти правильно слова, але це ще не виховання хороших манер чи культури мови. Означене обумовлює не лише конфлікти батьків і дітей, а й конфліктогенність, відсутність комунікативної толерантності у суспільстві в цілому.

Аналізуючи дитячо- батьківські стосунки з позиції суб`єкт-суб`єктного підходу, звернімося до класичних напрацювань у психології міжособистісної взаємодії. К. Вітакер(2004) в основу здорових стосунків батьків і дітей кладе безумовне прийняття дитиною батьків. І хоч це прийняття, на думку автора, триває лише дев`ять місяців від народження, воно є наружним каменем і визначає у подальшому ставлення зростаючої особистості до себе, до оточуючих, до світу. Ще одним цікавим відкриттям вченого є зумовленість суб`єкт-суб`є ктної взаємодії досвідом таких стосунків у трьох поколіннях сім`ї (соціальний спадок). Формування, фіксація і передача партнерів емоційно - поведінкового реагування від представників одного покоління представникам іншого стало предметом вивчення багатьох вчених у галузі сімейної психології та психотерапії, зокрема В. Юстіцкіса, Е.Ейдеміллера та співробітників очолюваної ним кафедри дитячої психіатрії і психотерапії СПб МАПО.

Перелічені чинники створюють необхідні передумови для формування суб`єкт-суб`єктних стосунків у сім`ї, в яких діти зазнають виховних впливів і водночас реагують на такі впливи як самооцінні, самодостатні, самоактив-ні суб`єкти. Відтак у символічному полі взаємодії поєднуються вияви цілес-прямованого впливу дорослих і власних намагань та прагнень дитини. Стратегія діалогічної взаємодії дає всі шанси вирішити споконвічний конф-лікт батьків і дітей. Проте, щоб досягти успіху, як і у будь-якій іншій спра-ві, необхідно докласти деяких вольових зусиль.

По-друге, бути психологічно компетентними у даній проблемі і відкритими до змін, до розумових нововведень.

.По-третє, звільнитися від „влади міфів” (К.Вітакер, Е. Ейдеміллер) ,стерео- типів як у стратегії виховання, так і у власній світобудові.

По-четверте, намагаючись налагодити суб`єкт- суб`єктну взаємодію, варто спробувати стати особистим прикладом для дитини. Саме на цьому побудований принцип „кожний один одному вчитель” на прикладі життєдіяльності (В.Семиченко).